Румунське королівство як суверенна держава постала 1881 року на основі Об’єднаного князівства Волощини та Молдови (після здобуття незалежності від Османської імперії). Вважаючи себе правонаступником Молдавського князівства, розглядала всю Буковину як «свою історичну спадщину», та прагнула приєднання цих територій, без врахування етнічного складу місцевого населення, до своїх володінь.
Вирішення вказаного питання висувалося Румунією як одна з умов її вступу у Першу світову війну, і стало предметом довгих (до 1916) переговорів як із представниками Антанти так і Центральних держав.
Про вагання румунського вищого керівництва з цього приводу свідчить зміст розмови між Каролем I та лідером консерваторів Александру Марґіломаном (6 вересня 1914 р., у резиденція Пелеш, Сіная), під час якої останній наголошував:
…Якщо не буде дано гарантію «політичного статусу» для Семигороду і не запропоновано Румунії Сучаву з околицями, де покоїться прах Стефана Великого, то румуни не тільки не підтримають Росію, але й активно виступлять на боці Австро-Угорщини й Німеччини…
Про триваючі австрійсько-німецько-румунських перемовини з Бухареста в Петроград доповідав (№ 383 від 09.09.1914) посланник Станіслав Покльовський-Козел
Члени уряду не говорять про надані Австрією обіцянки за збройну допомогу Румунії, але мені відомо з цілком надійного джерела, що за останній час австрійський уряд пообіцяв особливий статус для Трансільванії і незначне виправлення кордонів в Буковині. Крім того, в разі перемоги Австрії і Німеччини Румунія повинна отримати Бессарабію з Одесою. Для того ж, щоб Румунія не боялася в майбутньому нашого сусідства, німецький уряд запевнив деяких тутешніх військових діячів в тому, що Румунія після війни буде відділена від Росії великим князівством Україна. Коли принц Карл покидав Німеччину, то імператор Вільгельм повторив йому згадані обіцянки і додав, що через двадцять років до Румунії буде приєднана і Трансільванія. Досі не помітно, щоб вищевикладені пропозиції зробили тут особливе враження, і побажання тутешньої громадської думки висловлюються на користь заволодіння румунськими областями Австро-Угорщини.
Пізніше, 18 вересня 1914 р. в Петрограді міністр закордонних справ С. Сасонов вручив румунському посланнику Георге Іону Діаманді ноту щодо визнання Російською імперією права Румунського королівства на окремі землі Австро-Угорщини, у якій, зокрема, йшлося[3]:
В результаті переговорів, які ми вели, маю честь зробити вам наступне повідомлення.
Росія зобов’язується противитися будь-якому зазіханню на територіальний status quo протягом теперішніх її кордонів. Вона однозначно зобов’язується визнати за Румунією право приєднати до себе ті місцевості Австро-Угорської монархії, які заселені румунами. Стосовно Буковини принцип більшості населення повинен скласти основу територіального розмежування між Росією і Румунією.
Це розмежування буде здійснене після спеціальних досліджень на місці, для чого між міністерствами буде утворена комісія, якій буде дана інструкція, складена в тому примирливому дусі, який надихає обидва уряди.
Румунія займе згадані вище території, коли буде вважати це потрібним.
Росія потурбується про те, щоб зазначені вище зобов’язання були підтверджені лондонським і паризьким кабінетами.
Само собою зрозуміло, що ця декларація повинна триматися в таємниці до моменту анексії Румунією тих територій, про які йдеться.
Дипломатичні торги Румунське королівство продовжувала аж до 14 серпня 1916 року, коли румуни офіційно вступили у війну на стороні Антанти.
peredplata
