Життя видатної буковинської і української письменниці Ольги Юліанівни Кобилянської склалось так, що вона в силу обставин жила у різних місцевостях Буковинського краю, спілкувалась з українцями, румунами, німцями, угорцями, поляками.
Як відомо, від народження (27 листопада 1863 р.) і до 1868 року вона жила у містечку Гура-Гуморі, що розташоване у горбисто-гірській місцевості Південної Буковини.
В автобіографії 1927 року йдеться про те, що письменниця володіла і листувалась трьома мовами: українською, німецькою і польською, але вдома «мала перевагу українська мова».
Ті 5 років, які прожила Ольга Кобилянська у Гура-Гуморі, як свідчать пізніші її щоденникові записи, були наповнені безпосереднім зв’язком з природою. Будинок, де машкала родина Кобилянських, знаходився у підніжжі гори, вкритою лісовими деревами, галявинами, полонинами- пасовищами, а з іншого боку хати простягалась долина, яка вела до річки Гумор, що впадає у річку Молдову. Ця буковинська природа заклала у Ользі Кобилянській основи її сприйняття світу. Якраз у цей період (до 5 років) відбувається пізнання людиною оточуючого світу, формується світобачення і світосприйняття.
Життя у Сучаві, де Ольга Кобилянська перебувала з 1868 до 1874 років, також відзначено спілкуванням з людьми і пізнанням природи.
Наступні роки ( з 1874 до 1889 рр.) Ольга проживала у гірському карпатському місті Кимполунзі. Тут вона закінчила початкову школа і далі займалась самоосвітою.
Як зазначає дослідник життя і творчості Ольги Кобилянської, Володимир Вознюк, багатолітній керівник-доглядач Чернівецького музею письменниці, тут у Кимполунзі «формувалась її особистість, вона малювала, грала на фортепіано, їхала верхи на коні гірськими верховинами (не кожен чоловік міг з нею позмагатися!».
Як результат спілкування з природою можна вважати написання нею творів «Гортензія» , «Воля чи доля» , «Картина з життя Буковини», «Час», «Природа» і ін.
Доречно буде згадати кілька речень з роману-есе Ельпідефора Панчука, де він наводить спогади Кохановської про екскурсію Ольги Кобилянської у гори Карпати: «Учора ми були на горі Рарив: Ольга, Юлько, Олесь, Ядвіга і я «Сухе товариство», як каже Ольга,..Мета нашої прогулянки є скала, яку звуть Божий камінь…
Через первісний ліс прибули ми в 11 –й годині до «холодного джерела», що недалеко від «Пістріле доамней» і випили тут з цього джерела за вічну дружбу. Ольга ще сказала: «Міцна, як скеля, хай буде дружба наша». Тут так чудово, так дико-романтично, що ми не могли надивуватися цьому…» (Панчук Е. Кобилянська. Роман-есе.// Жовтень, 1983, №11, с. 55-56)
Бог дарував їй знайти квітку едельвейса під час гірської прогулянки, він дарував і великий неперевершений талант письменниці.
У книзі-монографії «Буковинські адреси Ольги Кобилянської» Володимир Вознюк вказує на те, що у Чернівецькому музеї О.Кобилянської зберігається гербарій з тих едельвейсів, що були знайдені на горі Рарив. Квіти завжди нагадували, пише Вознюк, про днІ і події юності. А на Рариві залишилися стежки, сходжені нею».
У автобіографії О.Кобилянська так писала про прощання з горами перед переїздом до с.Димки та Чернівців: «Так, останній вечір у рідному краю. Як би мені хотілося назавше затримати тебе в душі, тебе, де я стала тим, чим є. Прощавай, милий, незрівнянний, незабутній гірський краю, прекрасний улітку і чарівний узимку.
Тут я багато всього залишаю, велику частину своєї душі і своїх почуттів, багато образів, уяви і своєї сили… До горла мені підступає клубок, хочеться кричати: «О, як я люблю тебе, мій гірський краю, який ти незрівнянно гарний, який могутній і величний, який піднесений, казковий…».
Живучи у с Димка, Ольга Кобилянська багато спілкувалася з селянами і цікаві факти їхнього життя стали сюжетами творів «На полях», «За готар», «Земля» та інших.
Тут вона часто відпочивала і працювала над своїми творами у ліску, що був її власністю. Зокрема, з цього приводу Е.Панчук писав: «Працювала у ліску, під старим дубом, де було поставлено стіл і лавку. «Не могла я писати цю повість («В неділю рано зілля копала…»Г.К.) у кімнаті, в чотирьох стінах. Мені потрібно було послухати розмову природи. І глибину тиші я чула, і бурхливий, грізний шум дерев я любила» (Панчук Е. Гірська орлиця. Спогади. –Ужгород, 1976, с.16-17)
За ті 150 років, що пройшли від часу народження письменниці багато води протекло у річці Гумор, змінилось життя у Сучаві, Кимполунзі та у Димці і Чернівцях, змінились і ті 30 моргів поля та невеликий ліс неподалік від садиби, що належали Ользі Кобилянській і де вона отримувала наснагу для написання своїх творів, де вона спілкувалася з людьми і з природою.
Так само нині вранці сходить і ввечері заходить сонце і, мабуть, воно не запам’ятало письменниці, але ми з вами пам’ятаємо її і вшановуємо нині талант людини, яка вміла розмовляти з природою і людьми, брала від них енергію, яку передала нам через свої твори. Ольга Кобилянська – наш едельвейс. Ще раз зазначу – Бог дарував їй знайти квітку едельвейса під час гірської прогулянки, він дарував їй і великий неперевершений талант письменниці.
Кожолянко Георгій – доктор історичних наук, професор ЧНУ.
peredplata
