Досить нелегко стало проїжджати буковинськими магістралями, котрі останнім часом перетворилися на місце протесту не тільки для матерів військовослужбовців, а й для молодих, здорових і придатних для захисту Вітчизни хлопаків.
Починалося все досить просто: матері та жінки військових перекривали дороги, заважаючи руху на шляхах Буковини, у такий спосіб вимагаючи повернути своїх чоловіків і синів, котрі воюють на Сході. Звісно, з одного боку, їх можна зрозуміти, та виникає питання: кожен, хто нині захищає Україну є чиїмось сином, чиїмось батьком, братом чи чоловіком. То що тепер? Всіх додому, здатися ворогові без бою і чекати поки він зайде до нас у хату?
Цікаво, але нещодавно до цих суто-жіночих акцій вирішила приєднатися і «сильна частина» населення Буковини, яку, по-правді кажучи, після цього вже важко назвати «сильною». Соромно. Окрім вимог повернути зі Сходу вояків (тобто фактично припинити захищатися від агресора) кілька молодих хлопців, що перекрили днями дорогу в одному з сіл Новоселицького району, ледь не плакали: «я не хочу в армію», «я не хочу воювати», «проти кого воювати» і т.п. Чоловік віком трохи старший, що стояв поряд з наляканими молодиками навіть почав всіляко поливати нашу країну, мовляв «нічого вона нам за 23 роки не дала щоб ми за неї воювали». Пізніше стало відомо, що цих «сміливців» ще ніхто нікуди воювати навіть не кликав. Такі от у нас «мужчини». Соромно.
Соромно й за те, що я живу поряд з такими людьми, які називають себе «чоловіками», яких щороку вітають з Днем захисника Вітчизни та з Днем української армії. Тому нагадаю нашим «чоловікам-мітингувальникам» та їх прихильникам: любити і захищати свою країну, як і матір рідну, ми зобов’язані за будь-яких умов, і без різниці багата вона у нас чи бідна, квола чи здорова. І перед тим як рахувати скільки Україна зробила для тебе – спочатку спитай себе: що ти сам зробив для неї? Що особисто ти зробив для того, щоб у твоїй країні стало жити краще? І кожен громадянин України, особливо той хто вважає себе справжнім чоловіком, повинен для себе раз і назавжди усвідомити: і українець, і росіянин, і румун, і молдован, і єврей, і поляк – країна, в якій ми живемо – у нас єдина. Україна в біді, і ми всі рівні перед обов’язком захищати її.
Марта Новоселицька
peredplata
