Про те, як буковинські турбази і відпочинкові комплекси відмовляли у відпочинку дітям героїв Небесної сотні та загиблих і важкопоранених воїнів АТО, дізнався увесь світ. Велику ганьбу пережила буковинська влада через кількох скоробагатьків, котрі вже здуріли від дармових прибутків і очерствіли до всього людського.
Чернівецькій обласній благодійній організації «Майбутнє України», яку очолює Марта Левченко, першими відмовили на фірмі «УСЛАД» на Дністрі. Власники і керівники навідріз відмовилися прийняти на відпочинок 40 дітей-сиріт. Вони ні тоді, ні тепер навіть причини не пояснили.
— Сказали «ні», і все, — розповідає пані Марта. — Ми навіть просили їх прийняти дітей за оплату. Тільки б ціну дали пільгову. Але вони не погодились. У Путильському районі також відмовили скрізь, куди б ми не зверталися.
— А чому? Вони ж знали, що можуть допомогти дітям, батьки котрих загинули за те, аби ці скоробагатьки добре жили?
— Напевне, не хотіли ризикувати своїм добром, — каже пані Марта. — Діти могли відпочити не повністю безкоштовно. За пільговими цінами ми могли за них заплатити. Таки захланні ті люди, котрі нам відмовили. Але я більше не хочу про них говорити. Мені неприємно.
— А як вам вдалося звозити 40 дітей на море?
— Коли я через соцмережі «плакалася» про цю душевну і моральну черствість на Буковині, до мене зателефонував Руслан Панчишин. Він дуже швидко, без зволікань знайшов один із кращих дитячих таборів на Чорному морі.
Руслана обурила поведінка окремих захланних діячів на Буковині. Він своїм коштом, силами і ресурсами винайшов місця у дитячому таборі на березі моря у Лазурному Херсонської області. За кілька днів діти героїв уже купалися в теплих водах Чорного моря.
— У нас були діти зі всієї України, — продовжує Марта Левченко. — Від 2 років і старші. Ці діти пережили велику трагедію, втрату найдорожчих у світі людей. Їм потрібно було хоч на якусь мить призабути це, відволіктися й залікувати душевні рани.
У Лазурному дітей прийняли як рідних. Розмістили у великому оздоровчому таборі зі всіма необхідними відпочинковими структурами: стадіонами, кінотеатрами, спортивними і розважальними майданчиками, чудовим пляжем, лагідним морем і доброзичливими людьми.
Аби діти героїв не відчували себе гірше за інших, вони ні у чому собі не відмовляли.
— Нас зустріли уже на вокзалі з квітами. Було сонячно й спекотно. Усім, хто хотів, купили морозива, — згадує пані Марта. — І взагалі, дітям купували все, що вони бажали. Адже це діти з бідних сімей. А там, у таборі, були ще з півтисячі їхніх ровесників, котрі могли собі дозволити більше за наших. Тому вирішили, аби наші діти не відчували себе ніяково, дозволити їм все безкоштовно: ласощі, сувеніри, атракціони і т.п.
Далі пані Марта розповіла кілька історій про дітей.
Дев’ятирічний Влад з Миколаєва дізнався, що його батько згорів живцем у БТР на сході України. На щастя, це виявилось неправдою. Батько лише обгорів і зараз перебуває у лікарні. Але опіки жахливі. Хлопчик дуже любить свого батька. Його сильно вразила страшна новина. І він онімів. Майже місяць ні з ким не розмовляв. Жодного слова не промовив. А тут, у таборі, хлопчина ожив і заговорив.
— Ми готували якісь виступи на конкурси, — розповідає пані Марта. — Враз до мене підходить Влад і питає: «Марта, а у мене буде роль на сцені?». Мені тоді мову відняло на якийсь момент. А потім усі ми разом з Владом раділи.
Дівчинці Віолетті з Київської області було 6 рочків, коли загинув на Майдані її батько, герой Небесної сотні. Вона зодягала його вбрання і говорила всім, що це батько її обнімає. Вона відмовилася від всіх розваг, пісень, від посмішок. Тільки там, у таборі, разом з усіма вперше після смерті батька заспівала нашу табірну пісню.
Була там і 3-річна Ашкен, донька загиблого на Майдані грузина Георгія Арутюняна. Вони з сестрою залишилися круглими сиротами. На кілька тижнів діти героїв і ті, хто їм допомагав, стали єдиною родиною.
Двоє діток з Кіровоградщини залишилися без батька-героя. Живуть тільки з мамою. Усе літо випасали худобу, аби заробити на хліб. А мама змушена була опанувати професію комбайнера, як її загиблий чоловік, і цим заробляє на прожиття.
Чотири рази у таборі святкували дні народження. Один запам’ятався всім. Чотирирічний Артемко з Рівного живе з мамою і трьома своїми братиками та сестричкою. Живуть бідно. Він ніколи не святкував день народження. Тут йому вперше влаштували свято.
Хлопчик ніяк не міг зрозуміти, чому йому дають задувати свічки на торті, а коли таки задув їх, то дуже здивувався, що всі його вітають і плещуть у долоні. А найбільше радів малюк подарунку від Руслана Панчишина, який вручив йому конструктор «Lego».
— Наші діти змогли внести у табір атмосферу українства, — гордиться пані Марта. — Усі вихователі з нашими дітьми розмовляли українською мовою. Ми навчили всіх співати українських пісень і вітатися словами «Слава Україні! Героям Слава!».
Ці дітки вперше у житті відчули, що батьки у них — справжні герої, подвиги яких шануватимуть і пам’ятатимуть не тільки в Україні, а й в усьому світі.
А кругла сирота зі Жмеринки Олена Полянська стала «Міс табору». Коли всі претендентки вибирали дорогі наряди, ця дівчинка такої можливості не мала. І ми всім табором змогли змайструвати їй сукню з речей, здавалося б, нікому не потрібних: паперу, пластикових тарілок та інших предметів. І вона виграла. Це була спільна перемога нас усіх.
Швидко пролетіли два тижні у таборі. Але вони здружили дітей героїв на все життя. Зараз вони спілкуються у соцмережах. Дякують Русланові Панчишину за те незабутнє свято, яке він допоміг їм отримати.
А сам Руслан вирішив добру традицію допомоги дітям героїв продовжити. Він уже домовився про відпочинок цих дітей щороку.
— Нехай Бог дасть здоров’я і добра цій людині — Русланові Панчишину. Бо він творить святу справу для дітей, батьки яких віддали Україні найдорожче — своє життя! — без пафосу, але дуже щиро завершила розмову керівник Чернівецької обласної благодійної організації «Майбутнє України» Марта Левченко.
Петро КОБЕВКО
peredplata
