У світі з полегшенням зустріли звістку про перемир’я на Донбасі. Хоча це й не мир, але все-таки з’явилася надія на припинення кровопролиття. Втім, терористи не лише продовжують вести вогонь по українських військових, але й обстрілюють житлові квартали Маріуполя і Донецька. Люди гинуть, незважаючи на домовленості про припинення вогню. Всім відоме ставлення Росії до документів, які вона підписує: виконується лише те, що вигідно Кремлю, і тільки тоді, коли московський правитель вважає себе недостатньо сильним для нанесення могут-нього удару. А на Сході України він нині має своїх маріонеток, яких може у будь-який момент підставити як «порушників перемир’я», щоби самому в очах світової громадськості рядитися у тогу «миротворця». То з ким же Україна підписала перемир’я?
Мертвонароджена «Новоросія»
Російська пропаганда пос-тійно стверджувала: на Сході України повстало російськомовне населення проти «фа-шистської хунти у Києві», щоб захистити своє право розмовляти рідною мовою і зберігати свою російську самосвідомість. А «хунта», мовляв, відправила своїх «карателів» для знищення «повстанців». У цю пропагандистську вигадку вірить не лише більшість громадян РФ, яких щоденно зомбує крем-лівська пропаганда, але й чимало мешканців західних країн: Росія не шкодує нафтодоларів для ведення пропаганди за кордоном. Тому проголошення «ДНР» і «ЛНР» з їхнім наступним об’єднанням у «Новоросію» світова громадськість сприйняла без особливих протестів.
Проте Україна ці штучні об’єднання, інспіровані Москвою, відразу оголосила «терористичними організаціями» і розпочала проти них антитерористичну операцію. З самого початку була помітна значна російська допомога цим озброєним угрупованням. А коли вони вимушені були відкочуватися із захоплених раніше територій, їм на допомогу прийшла регулярна армія Російської Федерації. Хоча Кремль за старою звичкою все заперечував, факти говорили самі за себе. Приховувати очевидне вже було неможливо, але й прямо визнавати — також. Тому що світове співтовариство у противному випадку вимушене було б визнати Росію агресором з усіма вкрай неприємними для неї наслідками.
І все ж цей процес іде, спонукаючи Кремль шукати якийсь більш-менш пристойний вихід з украй непристойної ситуації. От Путін і запропонував свій «мирний план», попри те, що вже існував добре продуманий план Порошенка. Врешті-решт представники України, Росії та ОБСЄ підписали документ про перемир’я, текст якого оприлюднений 7 вересня. Оцінки документа дуже різні навіть в Україні, тим більше – у світі. Хтось вбачає у ньому поразку нашої держави, хтось – Путіна. Але справжньої поразки зазнали вигадані кремлівськими стратегами «Донецька Народна Республіка», «Луганська Народна Республіка» і «Новоросія».
Хрест на них поставив один із пунктів угоди. Ним передбачене прийняття Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоуправління в окремих районах Донецької і Луганської областей». Жодних самозваних «республік» — лише окремі райони двох українських областей, яким тимчасово (!) буде наданий особливий статус. Мертвонароджену «Новоросію» можна закопувати поруч з безіменними «солдатами №…», які для своїх рідних у РФ назавжди залишаться «без вісті зниклими». Зникне без вісті й витвір путін-ських політтехнологів. Україна офіційно не сідала за стіл переговорів з «новоросами», відтак терористичні організації не отримали визнання, на яке розраховували. А доля терористів у сучасному світі є незавидною.
Що робити з бойовиками?
Договір про перемир’я передбачає широку амністію для всіх, хто зброю до рук взяв, але серйозних злочинів не вчинив. У той же час міжнародні орга-нізації зафіксували значну кількість військових злочинів, які підлягають переслідуванню за міжнародним правом. Юристам роботи вистачить, і не лише вітчизняним. Тут важливо зберегти повну об’єктивність і детально розібратися у вині кожного, кого підозрюють у грубому порушенні правил ведення війни. А таких порушень — безліч.
Випадки тортур і розстрілів військовополонених та мирних людей мають бути розслідувані, а винні — покарані. Закон забороняє знущання з військовополонених і приниження їхньої людської гідності. А весь світ побачив, як у День незалежності України центром Донецька провели колону українських військовополонених, яких натовп усіляко ображав і залякував. Терористи публічно знущалися і над мирними людьми, що незаперечно зафіксовано іноземними журналістами.
А чого варті факти масового мародерства — від постійних пограбувань майна мешканців Донбасу і до розтягання речей, що належали пасажирам збитого Боїнга малайзійських авіа-ліній. Мало того, що грабували, ще й намагалися перекласти відповідальність за це на українських військовиків. Терористи використали підлу тактику чекістів, яку ті застосовували у 40-50-х рр. ХХ ст. під час боротьби з українськими повстанцями. Маскуючись під бійців українського батальйону «Донбас», нинішні бойовики-терористи грабували мирне населення і знущалися над ним, щоб скомпрометувати тих, хто насправді захищає людей від злочинців.
Бандитів треба карати, але помста не повинна засліплювати очі правоохоронцям, які наводитимуть порядок у бунтівному регіоні. Необхідно чітко розрізняти злочинців та тих, хто повірив ворожій пропаганді й пішов захищати вигадану «Новоросію». Якщо злочинів не вчинив, то може повертатися до мирного життя і відновлювати зруйноване. А Донецькій та Луганській областям завдано збитків на мільярди гривень. Україна повинна звернутися до міжнародного суду, щоб стягнути ці гроші з винних у такому руйнуванні.
Росія шукає вихід з глухого кута
Агресія Росії проти України поступово знаходить осуд у світі, результатом якого стають санкції проти РФ. Російська пропаганда всіляко применшує їхню негативну дію для своєї економіки, але мусить все-таки рахуватися з реальністю. Путіна дуже тривожить відмова Європи від великих обсягів російських енергоносіїв, торгів-ля якими раніше наповнювала бюджет РФ значними коштами. Недарма російська пропаганда нині звинувачує у провокуванні війни в Україні… Сполучені Штати Америки. Мовляв, «кляті піндоси» хочуть припинити транспортування російського газу через Україну, щоб негайно заповнити європейський ринок своїм сланцевим газом.
Що ж, ціну пропаганді Кремля вже у світі знають. А що потрібно Путіну негайно? Відповідь проста: скасування міжнародних санкцій. Якщо в Україні настане перемир’я, то нового пакета санкцій проти РФ Захід обіцяв не запроваджувати. Тому Путін і погодився на підписання документа. Але за умовами договору Росія повинна забрати з української території своїх вояків і припинити постачання зброї й боєприпасів терористам. І ще – не допускати незаконних перетинів свого кордону з Україною. Виконання цих зобов’язань означає одне: донецька авантюра Путіна зазнала поразки і має припинитися. Він же не може програти, бо у нинішній ситуації піднята Кремлем хвиля великодержавного шовінізму погрожує змити кремлівського диктатора з політичної арени.
Ситуація у нього складна. Вихід знайти важко. Для того, щоби гідно завершити розпочате, Путін мусить знайти нестандартне рішення. Досвід показує, що він надає перевагу силовим методам, тому розслаблятися не варто. Україна може отримати передишку, її необхідно використати для зміцнення своєї оборони та швидкого здійснення реформ. Якщо Путін розуміє лише силу, ми маємо бути сильними. Тоді перемир’я може завершитися миром, якого так прагнуть змучені війною люди.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
