У зв’язку з проведенням антитерористичної операції в Україні та проведенням мобілізації актуальним та дискусійним постає питання реалізації соціальних гарантій для мобілізованих працівників.
Основними актами у даній сфері є Конституція України, Кодекс законів про працю України, Кодекс України про адміністративні правопорушення.
Крім того, згідно статті 40 Закону України \”Про військовий обов’язок та військову службу\”, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов\’язок щодо захисту Вітчизни, забезпечу-ються відповідно до законів України \”Про Збройні Сили України\”, \”Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей\”, \”Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб\”, \”Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей\” та іншими законами. Існує і ряд законів, покликаних забезпечити права саме мобілізованих громадян, серед яких закони України \”Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію\”, \”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно забезпечення проведення мобілізації\”, \”Про внесення змін до деяких законів України відносно удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації\” та ряд інших.
Працівники, котрі отримали повістку та підлягають мобілізації, зобов’язані виконати вказані у повістці положення щодо прибуття у певний збірний пункт у визначений повісткою строк. Для цього громадянин, з метою реалізації свого права щодо гарантій працевлаштування, повинен звернутися із повісткою до свого роботодавця, адже відповідно до статті 21 Закону України \”Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію\” підприємства, установи та організації зобов’язані забезпечити своєчасне прибуття працівників, що залучаються до виконання обов\’язку щодо мобілізації, на збірні пункти і у військові частини.
То що ж гарантується таким особам?
Загальні гарантії для мобілізованих працівників закріплені Кодексом законів про працю України, відповідні зміни до якого були внесені весною 2014 року у зв’язку з мобілізацією для проведення Антитерористичної опера-ції. Так, статтею 119 Кодексу Законів про працю України передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілі-зації на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце ро-боти, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
Дані зміни є дуже важливими у контексті дотримання гарантій праце-влаштування мобілізованих працівників. До доповнення законодавства за-значеним вище положенням, викликаний на термінову службу військовозо-бов’язаний працівник підлягав звільненню з подальшим правом на праце-влаштування його у тримісячний строк на те ж підприємство на посаду не нижче тієї, яку він займав до заклику на військову службу. Тобто, підприємст-во не зобов’язане було відновлювати такого працівника на роботі, маючи право зробити це за власною ініціативою. Тоді як з набранням чинності да-ними змінами (починаючи з 01.04.2014 року), у відповідності до роз’яснення Державної інспекції України з питань праці від 30.04.2014 року, громадяни, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, не підляга-ють звільненню, вони увільняються від роботи (звільняються від виконання посадових обов’язків). При цьому за ними, починаючи з дати початку проходження військової служби, зберігається середній заробіток на період до од-ного року.
Які новели звільнення з роботи мобілізованих осіб?
Законодавець передбачив нову процедуру звільнення мобілізованого громадянина. Для звільнення від виконуваних ним трудових обов’язків на час несення служби мобілізований працівник має надати роботодавцю повістку та, за можливості, додаткові документи, такі як мобілізаційне розпорядження, військовий квиток із записом про заклик на військову службу. З ура-хуванням вказаних документів роботодавець видає наказ, у якому зазначається посада, строк та підстави такого звільнення. Слід зазначити, що на сьо-годні актуальною постає проблема правового захисту працівників, мобілізованих до 1 квітня 2014 року, адже на той момент не існувало конкретизованої правової норми щодо їх звільнення та поновлення на роботі. Тому поширеними були випадки звільнення таких працівників на підставі пункту 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України – у зв’язку з призовом працівника на військову службу.
З метою виправлення існуючої ситуації та створення єдиного правового статусу для усіх мобілізованих працівників законодавець у частині 2 Прикінцевих положень Закону \”Про внесення змін до деяких законів України відно-сно удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації\” поширив дію статті 119 Кодексу законів про працю на осіб, призва-них на військову службу у зв’язку з мобілізацією починаючи з 18 березня 2014 року.
Таким чином, згідно з вищевказаними змінами, звільнення мобілізованих працівників, починаючи з 18 березня 2014 року визнані незаконними. Роботодавці зобов’язані поновити таких працівників на колишній посаді із збереженням заробітної плати або прийняти їх знову на роботу, якщо звільнення відбулося в період з 18 березня до 1 квітня 2014 року. Наказ про звільнення мобілізованого працівника може бути скасований як за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, так і за заявою самого працівника про відновлення на роботі, відповідно до роз’яснення Міноборони України від 29.04.2014 року.
Як добитись поновлення на роботі після участі в АТО?
Варто наголосити, що поновлення на роботі працівників, мобілізованих до 1 квітня 2014 року, має відбуватися шляхом видання роботодавцем наказу про скасування наказу про звільнення та відновлення на посаді із виплатою середньомісячного заробітку, внесення відповідного запису до трудової книжки та особової справи працівника. При цьому, роботодавець зо-бов’язаний повідомити працівника шляхом направлення йому за місцем фак-тичного проживання листа з долученням копії відповідного наказу. Якщо ж на посаду мобілізованого працівника було прийнято іншу особу, новий пра-цівник звільняється з поновленням на роботі мобілізованого працівника, як-що останній протягом року звернеться до роботодавця з відповідною за-явою.
Нажаль, мусимо констатувати, непоодинокими є випадки, коли робо-тодавець відмовляє мобілізованому працівнику у поновлення його на роботі. У такому випадку, мобілізований працівник може скористатися своїм правом на оскарження неправомірної відмови у суді, звернувшись за отриманням правової допомоги у військкомат.
Роботодавцям слід пам’ятати, що така відмова, поряд із невиплатою середньої заробітної плати є порушенням законодавства України про працю і, відповідно, тягне за собою адміністративну та навіть кримінальну відповідальність.
Крім того, мобілізовані працівники, яким відмовляють у поновленні на роботі, мають право звертатися із зверненнями до державних інспекцій з пи-тань праці, котрі, після проведення позапланової перевірки та виявлення порушень, вживають заходів щодо їх усунення та притягнення до відповідальності винних осіб у межах своїх повноважень.
Адміністративна відповідальність встановлена статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення і тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян-суб\’єктів підприємницької діяльності. Слід зазначити, що Законом України \”Про внесення змін до деяких законів України відносно удосконалення Адреса цієї сторінки: оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації\” розміри штрафів були значно підвищені.
Кримінальна відповідальність за незаконне звільнення працівника, а також інше грубе порушення законодавства про працю встановлена статтею 172 Кримінального кодексу України.
Таким чином, можемо дійти висновків, що звільнення особи під час залучення її до проведення Антитерористичної операції є незаконним і тягне за собою відповідальність. Для того, щоб демобілізований зміг реалізувати право на захист свого порушеного права, йому необхідно здійснити алгоритм дій, проаналізованих у статті, адже ніхто не відновить право особи, крім неї самої.
Світлана АФОНІНА, начальник Чернівецького міського управління юстиції
peredplata
