Село Біла Криниця відоме у всьому світі. Хоча тепер тут проживає менше сотні людей. Нема школи, дитячого садка, клубу, магазину, ФАПу і жодних соціально-культурних закладів та споруд. Такі села у нас називають депресивними. І дійсно, навіть при в`їзді до Білої Криниці немає знака, що це за населений пункт. Дорога розбита, будинки зруйновані, паркани знищені, двори зарослі торішніми бур’янами. Недоглянуті сади опустили додолу чорні віти. Ніби обламані руки схилили до землі. Похилилися кам`яні хрести, поламалися дерев`яні. Скрізь – пустка, безвихідь, депресія.
І ніби виклик цьому депресивному стану, над селами і над всією округою височіє прекрасний, могутній, величний Собор – Успіння Пресвятої Богородиці. Ця кам`яна Божа квітка оживляє все довкола. Коли бачиш це рукотворне диво, то знищені хати, паркани і сади перестають пригнічувати свідомість. Без Божого благословення і без Божої благодаті таку красу і велич сотворити було б неможливо.
Біля основного собору притулилися ще дві церкви – Космодем`янська та Миколаївська.
Вже майже два століття Біла Криниця вважається центром старообрядництва всього світу. Ще з тих часів, як у 1846 році до села прийшов митрополит Амвросій з посохом, який символізував митрополичу владу і Боже благословення. Запросили митрополита з Константинополя два ченці – Павло (Великодворськй) та Алімпій (Мілорадов). Їхні могили на території Білої Криниці. А останки Амвросія – у Броїлі (Румунія).
З часів Амвросія до наших днів Білокриницька трьохчинна ієрархія пережила чимало. Спочатку гнана російськими царями, потім розстріляна московськими більшовиками, упродовж років потоптана, принижена, побита й покалічена, щоразу повставала і розквітала старообрядницька громада Білої Криниці. Люди берегли свою історію, звичаї, традиції та святині. Столітні ікони прикрашали собор, церкви та монастирі села. Книги-першодруки несли слово Боже до людей. Так було віками. Кажуть, що у Білій Криниці поля й сади намолені. Тут все перебуває під Божою благодаттю. І дійсно, коли заходиш у село, то відчуваєш навіть інший клімат, надзвичайно чисте і ніби цілюще повітря. Вражають тиша і спокій. Починаєш відпочивати душею і тілом.
Найбільше біди Білій Криниці завдали більшовики. Вони розорили два монастирі, знищили чоловічий Покровський монастир і 6 церков. Поглумилися над черницями жіночого монастиря і над храмом. Навіть стріляли з рушниць у хрест дзвіниці Успенського Собору. Той, хто стріляв, мав добрий досвід і зірке око. Він таки влучив у центр хреста. Та не минуло такому стрільцю безкарне святотатство. Уже десятиліттями його рід несе кару за вчинок проти Бога і святині. Дітей та онуків переслідують невиліковні хвороби, родичі помирають, не доживаючи до старості.
За роки існування духовного центру Біла Криниця на його святині зазіхав не один пройдисвіт і злодій. Ще з часів Румунії звідси намагалися викрасти ікони, старовинні книги, церковне начиння. Але за якийсь час вкрадені речі різними шляхами поверталися на своє місце. А крадії вмирали наглою смертю. Навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від села.
Люди розповідають, що на початку незалежності України один священик (батько теперішнього отця Сергія) взяв посох Святого Амвросія, розібрав його на частини і нелегально вивіз до Росії. Недовго після цього жив він. Загинув від рук невідомих вбивць наглою смертю.
А ще до отця Сергія тут служив отець-інок Севастьян. Він приїхав з Росії. Тоді також почалися великі крадіжки церковних святинь з села. Нам добре відома справа з викраденням «Острозької Біблії», яку видрукував сам Іван Федоров у 1581 році. За цим злочином розроблена ціла операція, в котрій брали участь працівники музею, історики, злодії та інші зацікавлені люди з Чернівців, Тернополя, Києва. З Божою допомогою СБУ викрила злочин, затримала винних і суд їх засудив. А книгу, яка має надзвичайно велику ціну (швидше, вона безцінна) забрали до Києва. Там вона зберігається у відповідних умовах та під надійною охороною. Громада Білої Криниці погодилася з тим, аби їхня свята «Острозька Біблія» зберігалася у столиці України до того часу, поки не будуть створені належні умови для її зберігання та охорони.
Великих збитків зазнала Біла Криниця в останні роки імперії під назвою СССР. Тоді дружина першого і останнього президента Михайла Горбачова Раїса Максимівна хотіла зробити добро липованам-старообрядцям. Вона добивалася того, аби реставрувати Собор і храми Білої Криниці, прокласти дороги та розвинути інфраструктуру. А поки такі грандіозні плани не здійснилися, зробили нібито філію музею Андрія Рубльова і зайнялися реставрацією ікон. Тоді з церков села до Санкт-Петербурга «виїхало» понад 100 старовинних реліквій. Скільки і яких книг, досі мало хто знає. Повернути вкрадене стає неможливим. Для людей. А для Бога нема неможливого. І ті, хто зазіхає на святі речі, неодмінно будуть покарані. Раїса Максимівна Горбачова недовго прожила після того, як за її участі зникли ікони з Білої Криниці. Вона тяжко помирала, і ніякі лікарі світу не змогли її врятувати від непоправного. Допомагав тоді Горбачовій Дмитро Ліхачов. Вони разом відправляли ікони і книги спочатку на виставки до Парижа, Нью-Йорка та різних країн світу. Після виставок реліквії до Білої Криниці уже не поверталися.
Кажуть, що разом з Раїсою Максимівною у селі часто бував і Йосип Кобзон. Але він не докладав своєї руки до святотатства і навіть спробував відмовити від цього Горбачову. Вона не прислухалася до порад співака. Тож мала відповідний фінал. А Кобзон досі живий та іноді ще співає. Щоправда, не завжди тому, кому треба, і не коли треба і не про те, про що треба співати.
Після гучних крадіжок до Білої Криниці архієпископ Київський і всія України Савватій направив служити отця Сергія Бобкова. Спочатку ніби й нічого не сталося у селі. Хоча потихеньку занепадав Собор Успіння Пресвятої Богородці. Там протікав дах і руйнувалися стіни. Згодом з іконостасу почали зникати одна за одною старовинні ікони. Десь за олтарем у скрині абияк були скидані церковні книги часів першодрукаря Івана Федорова. Ці книги не бачили світу Божого, повітря чистого. І почали тліти від старості, вогкості й затхлості. Занепадали монастирські землі і сади. Похилися хрести і запали у землю могили святих. Грибок і вогкість «з`їли» підлоги та стіни келій жіночого монастиря настільки, що монахиням там уже неможливо було жити і молитися. Вони змушені покинути свою обитель.
Заросли бур`янами хати. Саме вони, напевне, відволікали отця Сергія від нагальних священицьких справ. Він почав їх собі прикуповувати. Хоча не на своє ім`я.
– Отець Сергій – громадянин Росії, – говорить голова Великововчинецької сільської ради, куди входить і село Біла Криниця, Петро Онуфрійчук. – Він має у нас тимчасову реєстрацію з дружиною та 6-ма дітьми. Хоча у сільраді нема купчих отця Сергія, але у селі кажуть, що кілька будинків він придбав через нотаріуса на ім`я своїх матері та брата.
Останніми роками до села приїжджало чимало людей. Вони ходили з отцем Сергієм до церкви, до Собору, говорили з селянами, навіть ходили на похорони. Були й ті, хто не розмовляв ні українською, ні російською, ні румунською мовами. Саме після відвідин осіб, яких селяни не знали і не знають, зникали одна за одною ікони.
Від дня приходу о. Сергія до Білої Криниці й до цього часу тут не проводилася жодна ревізія. А це уже майже 15 років. Більше того, чомусь архієпископ Київський і всія України Савватій у 2002 році скасував ревізійну комісію, яка, згідно зі статутом, двічі на рік повинна би звітувати про рух коштів та стежити за збереженням цінностей у Білій Криниці.
За цей час з села зникли десятки, а може, й сотні книг та ікон. Коли люди, котрі розумілися у церковному устрої, питали отця Сергія, куди поділася така-то ікона з іконостасу чи вівтаря, він обурювався, кричав на того, хто насмілився порушити тему. І навіть відлучав від церкви.
А серед старообрядців піп має дуже великий авторитет. Його слова і дії не підлягають сумнівам чи запереченням. Не раз бувало, що попи привселюдно сварили своїх прихожан, виганяли з церкви. І це вважалося нормою. Тому люди досі не наважуються будь-що заперечити о. Сергію. Особливо старі бабусі.
Вони бояться, якщо з села заберуть попа, то не буде кому їх похоронити по-людськи, коли вони помруть. Тому це терплять і смиренно зносять докори і прокльони о. Сергія. Був один диякон Віталій, котрий не підкорився попові й вимагав від нього повернути ікони до церкви та покласти їх на місце. То священик заборонив йому ходити до Собору, вигадавши якусь несуттєву причину. Колишній диякон не дуже переймався карою попа. Бо знав, що він не є таким праведним, якого перед бабками вдає. Тим паче, що Віталій – воїн. І вже більше року захищає Україну від російських загарбників на Донбасі.
Недавно у селі сталася прикра та небезпечна подія. Дружині командира дивізіону Віталія Калініна зателефонували з Черкаської області з погрозами. Мовляв, ви, європейські повії та бандерівці, будете покарані за те, що відвертаєтеся від… Росії.
Звідки у якогось чоловіка з центральної України номер телефону дружини командира ЗСУ?
Хто відверто і цинічно веде боротьбу з Україною?
І чому досі не покаранні винні?
Ці питання ми адресуємо відповідним службам та організаціям.
А надалі повертаємося до села Біла Криниця – духовного Єрусалима всього старообрядництва світу.
Після того, як було ліквідовано ревізійну комісію, з церков і будинків села почали зникати цінні речі. Люди звернулися до архієпископа Савватія, аби він вплинув на о. Сергія і призначив ревізію. А позаяк реакції не дочекалися, була створена комісія за участю державних структур, духовенства, депутатів і чиновників. Адже цінності Білої Криниці, церкви і Собор перебувають під охороною України. Комісія запрацювала. На цей час отця Сергія архієпископ Савватій відсторонив від служби у церквах та проведення обрядів у селі. Чому так сталося?
Ця історія почалася тоді, коли в селі з`явився хлопець на і`мя Тарасій. Близько шести років тому.
(далі буде)
Петро Кобевко
peredplata
