Мова про багаторічний конфлікт між головним лікарем Путильської центральної районної лікарні Михайлом Дячуком і деякими працівниками цього комунального підприємства.
За понад три роки, відколи тягнеться ця історія, в країні революційним шляхом помінялася влада, в Чернівецькій області з’явилася нова управлінська команда, в тому числі у галузі охорони здоров’я, сам головний лікар встиг позбутися додатку «в.о» біля назви своєї посади, інші фігуранти скандалу виграли численні суди і отримали матеріальну компенсацію. Незмінними залишилися відчуття грубо сплюндрованої справедливості і суть усієї цієї справи.
Почалося все далекого 2012 року, коли тодішній в.о. головного лікаря Путильської районної ліркані Дячук М.Д. звільнив з посади свого заступника з поліклінічного розділу роботи лікаря Гаврилюка Я.І. Лікар, який займав свою посаду з 2005 року, через суд поновився на роботі, проте влітку 2013 року ситуація повторилася. Цього разу усе було зроблено під виглядом оптимізації штатної чисельності працівників лікарні, коли посаду, яку займав Гаврилюк, просто скоротили. А щоб усе виглядало більш-менш пристойно, незадовго до звільнення, лікаря Гаврилюка притягнули до дисциплінарної відповідальності. Нібито за відсутність на робочому місці без поважних причин, що згодом було спростовано у суді.
Ображений лікар Ярослав Гаврилюк знову звернувся до суду, де оскаржив свою догану і звільнення. Не уподібнюючись базарним перекупкам у пошуках прихованих мотивів цього конфлікту, бо й так зрозуміло, що у кожного з його фігурантів своя правда, говоритимемо лише мовою документів. Власне, саме в цих судових рішеннях чорним по білому вказано, що «причинами і умовами, що сприяли порушенню законодавства про працю в.о.головного лікаря Дячуком М.Д. є елементарне незнання ним норм трудового права і упереджене відношення до Гаврилюка Я.І. для того, щоб незаконними методами звільнити його з роботи».
Окрема ухвала також констатує, що керівник комунального підприємства «повинен знати трудове законодавство», що прямо зазначено в його посадовій інструкції. Натомість «порушення норм трудового права, які систематично допускає Дячук М.Д. свідчать про те, що він його не знає, або свідомо не бажає їх дотримуватися».
Словом, суд – перший, другий наступні – позивач Гаврилюк виграв. Здавалося, якщо це справді була лише помилка, її давно виправлено. Але насправді це був тільки початок довгої епопеї. Підкоритися волі закону головний лікар Путильської ЦРЛ Михайло Дячук не захотів.
Однак апеляції і касації скаржник Гаврилюк теж виграв. Для уникнення таких ситуацій в майбутньому 4 вересня 2013 року Путильський районний суд виніс окрему ухвалу, яку направив Путильській районній раді для «прийняття заходів реагування». Перекладаючи з казенної мови судових протоколів на людську, це означало привести до тями нетямущого керівника на черговій сесії райради.
Воно ніби і не дивно, адже крім очевидної шкоди авторитету влади, подібна самодіяльність дорого обійшлася бюджету районної лікарні. Платити Гаврилюку за час вимушеного прогулу довелося самій лікарні за рахунок бюджетних коштів, а не головному лікарю з власної кишені. І хоча фахівці Вижницької міжрайнної Держфінінспекції дивним чином «збитків» держави у цьому не побачили – так ніби понад 54 тисяч для районної лікарні – зайві гроші, проте у квітні 2015 року і вони змушені були констатувати, що лікарня їх таки заплатила.
Незабаром до одного правдоборця Гаврилюка долучилися інші ображені головним лікарем. Зокрема Марія Повідаш – ще одна працівниця районної лікарні, яка у скарзі на ім’я голови Чернівецької ОДА Олександра Фищука фактично підтвердила, що «погрози щодо звільнення з роботи», «психологічний тиск на працівників» з боку головного лікаря Михайла Дячука привілей не одного Ярослава Гаврилюка.
Інша скарга подібного змісту – Марії Триньки і того ж Ярослава Гаврилюка полетіла до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Антикорупційного комітету Верховної Ради України. Скаржники запевняли, що головний лікар «бив підлеглих, міг в присутності сторонніх осіб ображати лікарів нецензурною лайкою».
У Департаменті охорони здоров’я Чернівецької ОДА про скандал знали, і навіть створили відповідну комісію з метою перевірки фактів викладених у колективній скарзі п’яти осіб, яка мала зробити якісь висновки. І посадовці департаменту висновок справді зробили. За підписом заступника директора департаменту пані Поліщук фактично умили руки – порадивши, зокрема, скаржниці Марії Повідаш звертатися до відповідних правоохоронних та судочинних органів. А також переклавши всю відповідальність за звільнення головного лікаря Путильської ЦРЛ на депутатів Путильської районної ради. Так ніби скаржники не писали, що на неодноразові звернення до прокуратури Путильського району, Путильського РВ УМВС України отримували «лише ігнорування та формальні відписки». У районній раді у головного лікаря також свої люди, а сам він хизувався своїми особистими зв’язками з тодішнім міністром охорони здоров’я України Раїсою Богатирьовою.
Так, скаргу у Чернівцях могли вважати за обмову керівника, зведення з ним особистих рахунків, що завгодно. (Та ж Марія Повідаш твердить, що «головний лікар-пенсіонер не раз змушував нас на нарадах голосувати за Януковича». Але залишмо політичні погляди лікарів їх носіям. Поки ці погляди не перешкоджають роботі – це приватна справа кожного).
Але не знати про окрему ухвалу Путильського районного суду по цій ситуації у Департаменті охорони здоров’я не могли, не мали права не знати! У судовій ухвалі чітко написано: ухвалу «направити в Департамент охорони здоров’я та цивільного захисту населення для відповідного реагування на порушення, які допускає Дячук М.Д.» Про результати розгляду окремої ухвали та вжиті заходи суд мали повідомити у місячний термін.
Проте в департаменті, так ніби нічого не сталося, щойно з Путильської районної ради – тієї самої ради, яка згідно з окремою ухвалою суду мала унеможливити виникнення подібних ситуацій в подальшому – надійшов відповідний запит на погодження Дячука на посаду одразу полетіло погодження за підписом вже постмайданного директора департаменту охорони здоров’я пані Оксани Андрієць. Ось вам і Революція Гідності, пошуки правди.
Добре, що є люди, яким пече несправедливість, які витрачаючи час, нерви, гублячи часто здоров’я – як скаржниця Марія Повідаш, що після конфлікту з головним лікувалася деякий час у лікарні, витративши на ліки чималі кошти – продовжують вірити, що справедливість існує і за неї варто боротися. Добре було б, коли й посадовці, які потрапили у свої теплі крісла на плечах таких небайдужих людей, робили бодай якісь кроки їм назустріч.
Петро Попадюк з Путили
BukNews
peredplata
