5 травня 2016 року виповнюється 180 років від дня народження Сидора Воробкевича. Його просвітницька, громадська та творча діяльність стала надією та ствердженням певного нового поступу в національній свідомості та формуванні тодішньої державницької ідеї.
Творчі пошуки – поетичні та прозові твори, драматичні спроби, культурологічні дослідження, музичні композиції демонстрували стійку громадську позицію, народознавчі переконання, високий мистецький хист і неперевершене бажання зробити Україну справжньою висококультурною та високодуховною державою.
Літературна спадщина складається з новел, оповідань, історичних поем, віршів, драматичних творів, науково-популярних статей та рецензій. Результатом величезного захоплення Воробкевича історією козацтва був цілий ряд історичних поем і дум. До 1868 року він оспівав воєнні пригоди майже всіх козацьких гетьманів і славних козаків України ХVI – XVII ст. Свої співи про них письменник називав думами або баладами. Це такі як: “Іван Підкова”, “Мурашка”, “Скалозуб”, “Нечай”, вони включились у шкільні читанки та підручники та виходили окремими брошурами.
Поезії та пісні Воробкевич складав усе життя. Їх більше тисячі, розсипаних по різних тодішніх газетах і журналах. Окремою збіркою “Над Прутом” друкувалась тільки частина його поетичних творів. С. Воробкевича слід оцінювати і як письменника, і як композитора одночасно. Лірична поезія Данила Млаки (найвідоміший псевдонім) без мелодії прямо немислима. Слово й музика зрослися в нього в органічну єдність. Тематика його ліричних поезій-пісень – це, в першу чергу, нещасна любов, зрада, або лихі люди розраяли і хлопець чи дівчина гинуть, всихають від туги. Воробкевич був добрим знавцем народної пісні, звичаїв, обрядів. Багато своїх віршів складав у стилі народних гуцулок та коломийок.
Воробкевич вивчав народну пісенну творчість з молодих років і щиро захоплювався нею. В ранніх віршах поета помічається пряме наслідування її як щодо змісту, так і щодо музичного складу. Мотиви його лірики ті самі, що і в народних піснях. З 1869 року він починає складати мелодії до своїх віршів або, навпаки, до раніше записаних чи складених мелодій пише тексти. Тексти до своїх пісень Воробкевич вважав тільки половиною роботи, та й то менш важливою й вдалою. І загалом він бачив у собі скоріше музиканта, ніж поета.
Перші інструментальні твори – для цитри, гітари, фортепіано – Воробкевич складав, ще навчаючись в середній школі, а його вокальні твори виникають тільки в кінці 60-х років. Їх гарна мелодична, народно-пісенна музика часто покривала недоліки тексту. У галузі вокальної музики Воробкевич почав з пісень для молоді і склав їх у шкільний співаник, який з’явився трьома випусками в 1870 – 1872 рр. Автор-педагог, працюючи довгі роки з шкільною молоддю, знав і розумів психіку дитини, знав, що спів є для неї природною необхідністю, що молодь потребує не тільки словом, але й звуками передати світ своїх почуттів, що музика й особливо спів є могутнім засобом виховання прекрасних якостей людини. Особливо визначне місце у співанику займають п’ять пісень: веснянка “Ку-ку”, “Рідна мова”, “Заграй ми, цигане старий”, “Там, де Ятран круто в’ється”, “Над Прутом у лузі хатина стоїть”. Пісня “Над Прутом у лузі” користувалась такою любов’ю, що її переклали для гри на інструментах. У 1891 році Стефан Сужинський переклав її для скрипки та фортепіано. Того ж року пісню виконував хор “Львівського Бояна” на своєму концерті в Празі.
Особливе місце в хоровій творчості Воробкевича займає його музика на тексти Шевченка. До збірки з цих творів, що вийшла вперше друком у Лейпцігу (1887 р.), ввійшло двадцять творів: “Заросли шляхи тернами”, “Минають дні”, уривки із поеми “Гайдамаки” та ін. Є у Воробкевича хори на тексти Івана Франка – “Веснянка” та “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”; на слова Ю. Федьковича, М. Шашкевича, Я. Головацького та О. Поповича. Однак найбільше вокальних творів написав він на власні тексти – тексти Данила Млаки. Серед них найчисленнішу групу (56) складають ліричні пісні; другу щодо кількості (44) – патріотичні та козацькі. Окрему групу хорів на власні тексти (39) становлять “Застольні” – “пісні до чарки”, як їх назвав композитор. Вони безпосередньо й щиро передають настрої веселих підхмелених людей.
Композитор працював також і в галузі вокального камерного ансамблю. Найбільш популярні його дуети – “Чом, річенько домашня, так пливеш поволі?” на слова Я. Головацького (мелодія народна) та два оригінальні дуети для сопрано й тенора з супроводом фортепіано: “Соколом, вітрами в Карпати летім!” і “Дуб і калина, хлопець і дівчина”. Усі вони сповнені широкого, задушевного ліризму з м’якою кантиленністю й нескладною гармонізацією.
Дуже типовими для тих часів були в’язанки народних пісень, так звані попурі. Декілька композицій цього жанру є і у Воробкевича: чоловічий хор “Гей, слов’яни, брати мої”, велике попурі для чоловічого хору – “Вінок, сплетений з 36 різних квіток” та ін.
Воробкевич скомпонував також багато хорів на румунські і німецькі тексти, величезну кількість псалмів, гімнів та літургійних хорів на релігійні тексти (українські, румунські, грецькі).
Досить рано – ще в роки навчання в гімназії – починає Сидір Воробкевич, разом з першими своїми обробками народних пісень, компонувати також оригінальні фортепіанні твори: мазурки, польки, контраданси. У рукописному архіві Воробкевича зберігається тридцять шість інструментальних п’єс. У нього є також твори для скрипки. Уваги заслуговують його Варіації для скрипки на тему української думи та Концерт для скрипки з фортепіано, присвячений дочці композитора Вікторії, скрипальці. З інструментальних камерних ансамблів Воробкевичеві належить дві п’єси для віолончелі з фортепіано, два тріо для двох скрипок та віолончелі, полька-мазурка для двох скрипок, альта, флейти та контрабаса, а також марші, думки і коломийки та попурі для духового оркестру й камерного складу симфонічного оркестру. Цікаво, що на декількох рукописних інструментальних творах Воробкевича зустрічаються власноручні помітки автора, які допомагають скласти уявлення про творчий стиль композитора: він намагається писати просто й оригінально, йому чуже будь-яке наслідування, уподібнення.
Сидір Воробкевич був справжнім буковинським жайвором культурної весни, Буковинцем, що народився та помер на своїй рідній землі, ніколи її не зрадивши, розрадником міжнаціонального та міжконфесійного земляцтва, свідомий потреб земляків та їх можливостей та вболівальником кожної людської долі.
Людина з народу, що став мужом державницького мислення, учителем, пастирем, митцем.
З нагоди ювілею славетного краянина Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Михайла Івасюка долучається широким циклом різнопланових просвітницьких та мистецьких заходів по популяризації творчого спадку Сидора Воробкевича.
Пам’ятаймо та шануймо своїх славних земляків!
Любов Шилюк,
завідувач відділу мистецтв
Чернівецької обласної універсальної
наукової бібліотеки ім. Михайла Івасюка
peredplata
