Дружина Олексія Албулеси Альона залишилася з двома синочками сама, і досі не вірить у втрату чоловіка
Заступник командира взводу Олексій Федорович Албулеса народився 4 лютого 1973 року в селі Маршинці Новоселицького району у багатодітній родині. Крім нього, батьки виховували молодших сестру Оленку та двох братів – Володимира та Віталія. Навчався у Маршинецькій школі, після закінчення 8 класу вступив до Ставчанського професійно-технічного училища. Професійно займався спортом, у 14 років став чемпіоном України по дзю-до та майстром спорту. Строкову службу проходив у повітряно-десантних військах. Після демобілізації працював на різних роботах – у міжколгоспбуді, на приватних підприємствах, їздив на заробітки за кордон. У 1995 році одружився, виховував двох діток. 17 березня 2015 року був мобілізований захищати Україну від російського агресора. Під час проходження перепідготовки захворів. Військового спочатку лікували у Рівному, згодом перевели до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону ЗСУ у Львові. 25 квітня 2015 року тамтешні медики констатували смерть буковинця. 28 квітня Олексія Албулесу поховали в його рідних Маршинцях. Залишилося двоє дітей, дружина, старенька мати, сестра та двоє братів.
…Доля готувала цього міцного статурою чоловіка до спортивних звершень, але через скрутні і «лихі 90-і» йому довелося попрощатися з мрією про спортивний Олімп та присвятити себе рідному селу, родині, дружині та дітям.
Олексій був найстаршим сином у великій, дружній маршинській родині Федора та Надії Албулеси. Змалечку навчився доглядати за молодшою сестричкою та братами, яких дуже любив, та доволі часто залишався з ними, поки мати займалася «дорослою» хатньою роботою. Був дуже товариським, мав багато друзів. Часто місцеві дітлахи збиралися на території родинного обійстя Албулес і у вільний час допізна спілкувалися та гралися.
У школі хлопець був старанним учнем, поважав вчителів та намагався виконувати їхні доручення. Особливих здобутків у навчанні не мав, бо через поважні причини почасти не відвідував заняття: ще у дитячі роки серйозно захопився дзю-до і почав займатися цим видом спорту професійно. Саме тому Олексієві доводилося часто їздити на змагання та захищати честь району, області. Коли хлопцеві виповнилося 14 років, він став чемпіоном України з дзю-до та майстром спорту.
Після закінчення 8 класу юнак вирішує здобути професію тракториста та вступає до професійно-технічного училища. З дипломом спеціаліста був призваний на строкову військову службу. Підготовленого морально і фізично молодика скерували служити до повітряно-десантних військ. Додому Олексій повернувся зовсім іншим – у Маршинцях переконалися, що армія справді є школою дорослості для чоловіків. До всього, за хорошу службу він отримав військове звання сержанта.
…Красуня-десятикласниця Альона потрапила хлопцеві на очі на сільській дискотеці, куди він прийшов з друзями вже будучи «на дембелі». Вона також родом з Маршинців, і Олексій знав її, однак раніше не звертав особливої уваги на молодше на 5 років дівчисько. А тут на нього зачаровано дивилася та посміхалася вродлива юна фея, що полонила і станом, і голосом…Альоні також сподобався Олексій. У селі хлопці, що повернулися з армії, користувалися неабияким авторитетом, тож місцеві дівчата намагалися привернути кожна до себе їхню увагу. Зеленоокий юнак спортивної зовнішності так вправно витанцьовував супермодні «буги-муги», і так зачаровано спостерігав за Альоною, що серце дівчини щоразу закохано тріпотіло… З того часу вона щоразу чекала зустрічі з Олексієм, але бачитися частіше, ніж у вихідні, не доводилося. Тож коли хлопець по суботах та неділях заходив до неї додому, мліла від кохання. Батьки дівчини чи не одразу угледіли в цьому серйозному симпатичному юнакові потенційного зятя і не забороняли доньці бачитися з ним. Тож як тільки вона закінчила школу та відгуляла випускний, Олексій того ж вечора запропонував їй руку і серце.
У 1995 році молоді люди побралися. Свято вдалося на славу – пишне і багате за буковинськими мірками. Гості кілька днів не переставали веселитися. Альоні та Олексію бажали «щастя і долі, й діток доволі».
Молода родина оселилася у батьківському домі дружини. Вони дуже кохали одне одного. Будували сімейне життя, намагаючись у всьому допомагати та радитися з батьками, тому теща з тестем не могли натішитися «новоспеченим» зятем. Хорошого друга у особі Олексія отримав і брат Альони. А у 1997 році молода жінка подарувала коханому синочка. За взаємною згодою малечу назвали Вадимом. Татусь почувався щасливим і вдячним коханій дружині за продовжувача роду. Він багато працював. Спорт довелося покинути – адже, як казали односельці Олексія, кубками та нагородами сім`ю ж не прогодуєш… Молодому чоловікові доводилося часто залишати дім та шукати заробітку. Бував навіть за кордоном. А коли приїжджав, знову й знову поринав у родинну ідилію. Де були він, кохана Альонка і синочок. У 2002 році на світ з`явився ще один нащадок роду Албулеса. Хлопчик народився якраз на свято архистратига Михайла, тож не треба було видумувати, як же його назвати: ім`я дитяті вибрав сам Всевишній…
Як лишень синочки трохи підросли, Олексій почав брати їх з собою на став, де працював. У вихідні дні вони гуляли всією сім`єю, і це були найщасливіші миті спільного життя.
…Події на Майдані у Києві, що сколихнули не лише Україну, Олексій зустрів вдома. Правдами і не правдами молода дружина стримувала його пориви долучитися до борців за краще майбутнє, не переповідала останні новини, а на роботі чоловік не завше мав змогу дивитися телевізор. Але він дуже переживав за рідну землю. Не міг сидіти вдома – казав дружині, що хоче йти захищати Батьківщину і своїх дітей, бо не може змиритися з тим, що відбувається. Особливо ж, коли почалися бойові дії на Сході.
Якось добровільно пішов до військкомату та попросив внести до списків і його. Мовляв, він – колишній спортсмен, трохи підготується та разом з іншими побратимами поїде на Схід.
17 березня Олексій попрощався з родиною. «Я не відпускала, передчувала недобре, а він заспокоював -мовляв, їде всього лишень на 3 місяці…», – плачучи, розповідає Альона Албулеса.
Вона знала, що коханий проходить військову перепідготовку на полігоні у Рівному. Бо дзвонив та повідомляв про свої будні. Як правило, ввечері. Розповідав, що його призначено замкомвзводу, має в безпосередньому підпорядкуванні 10 чоловік і дуже цим гордився. Дружина запитувала, які там умови, чи є у що перевдягтися, де помитися. А він постійно повторював: «У мене все добре. Бережи себе і дітей». Лише згодом вона дізналася, що далеко не так все було, почасти не вистачало навіть військової амуніції, постільної білизни…
Про те, що чоловік захворів, Альоні стало відомо за кілька днів після його прибуття на полігон, коли заговорив хриплим голосом. «Я потрапив до госпіталю, погано почуваюся…не розповідай нікому, я швидко одужаю..», – просив Олексій. Дружина натомість вислала йому гроші та попросила повертатися додому. А згодом лікар повідомив про погіршення стану хворого. Рідні дізналися, що його в терміновому порядку перевезли до військово-медичного клінічного центру Західного регіону у Львові. 25 квітня 2015 року у Львівському військовому шпиталі Олексій помер. Оперативне командування «Захід» оприлюднило причину смерті. Мовляв, він був госпіталізований 23 березня, через п`ять днів після прибуття на полігон, з бронхіальною астмою важкого ступеня, у фазі загострення. Причина смерті – рецидивуюча недостатність лівого шлуночка, набряк легенів, тромбоемболія легеневої артерії…
Альона досі не йме віри, що чоловіка більше немає. Він ніколи ні на що не скаржився, не хворів. «Хто піде, як не я?», – так щоразу відповідав на прохання дружини залишатися вдома з дітьми. Жінка каже, що за фактом смерті було призначене спеціальне розслідування. Про його результати рідним наразі не повідомили…
Олексія Албулесу поховали 28 квітня 2015 року в селі його дитинства. Рідні часто бувають на могилі. Запалюють свічечки та просять Господа, аби дарував його душі вічний спокій. Дружина поклялася виростити синів такими, яким був їхній незабутній батько. Її чоловік, друг, порадник. Кохання її життя, без якого вони всі разом тепер вчаться виживати у цьому непростому світі…
Наталія БРЯНСЬКА
peredplata
