Спалах емоцій, викликаний новим українським Законом про освіту, поступово починає гаснути. Україна погодилася врахувати рекомендації Венеціанської комісії, які створюють можливість компромісу з представниками національних меншин, незадоволених сьомою статтею цього Закону. Київ пообіцяв використати позитивний досвід Латвії, у якій учні середніх шкіл отримують освіту як своїми мовами, так і державною мовою у прийнятній для всіх сторін формі. Проте противники покращення міжетнічних відносин в Україні не здаються. Днями вони вдалися до підлої провокації у Чернівцях.
Акція проти європейського вибору України, проти сусідньої Румунії
Вночі невеличка група молодиків у центрі Чернівців на вулиці О.Кобилянської зірвала з приміщення культурного центру імені Е. Гурмузакі, створеного румунською громадою Буковини, прапори Європейського Союзу і Румунії. Камери зовнішнього спостереження зафіксували цих людців і все, що вони там виробляли. Звертає на себе увагу те, що весь процес його виконавці знімали й самі. Постає логічне питання: для чого? Перша логічна відповідь, яка спадає на думку, – щоб відзвітувати замовнику, який проплатив акцію.
Справа тепер за правоохоронцями, адже виявлення провокаторів й їхнє покарання стає справою честі для тих, хто покликаний захищати закон і порядок в державі. Безкарними не повинні залишатися знущання над символом країни-сусіда, з якою Україна підтримує нормальні відносини, а також над прапором Європейського Союзу. Вороги України останнім часом постійно наголошують, що в нашій країні панує анархія, а державна влада слабшає день за днем. І не лише говорять, але і роблять все для того, щоб розхитати ситуацію всередині країни.
На жаль, чимало українців забуває, що продовжується неоголошена війна Росії проти нашої незалежності, і противник вдається до нанесення ударів не лише на фронті. А він має справжніх фахівців з різноманітних диверсій і провокацій, вихованих і навчених совєтським КГБ та його спадкоємцями із сучасних російських спецслужб. Як правило, вони обирають найзручніші моменти для завдавання ударів, щоби викликати черговий спалах емоцій. Так сталося і нині.
Удар наносили в жалобні дні
Останніми днями румуни проводжали в останню путь свого короля Міхая І, до якого з великою повагою ставилися мільйони громадян сусідньої держави. І не лише вони – чимало буковинських українців старшого покоління зберегли симпатії до цієї людини. Молодь менше знає про нелегкий життєвий шлях короля, який зумів попри несприятливі обставини зберегти свою честь і гідність. Тому варто нагадати головні віхи унікальної біографії людини, котра відійшла у вічність на дев\’яносто шостому році життя.
Народився Міхай 1921 року в королівському замку Пелеш, в родині румунського принца Кароля з німецької династій Гогенцоллерн-Зігмарінгенів і принцеси Єлени з грецької королівської династії. Його рід був споріднений з монаршими династіями майже всієї Європи. Англійська королева Єлизавета ІІ – двоюрідна сестра Міхая, а покійний російський імператор Олександр ІІІ – його двоюрідний дідусь.
Незважаючи на своє походження, Міхай з раннього дитинства почував себе румуном і на все життя зберіг палку любов до рідної країни. Німецької мови батьки його не вчили, натомість він вільно володів, крім румунської, англійською, французькою й італійською мовами. Вперше королівський престол Міхай зайняв у віці шести років: король Фердинанд позбавив його батька права зайняти престол за любовну історію того з донькою аптекаря і дружиною офіцера Єленою Лупеску. Замість нормального дитинства хлопчик вимушений був підписувати укази, брати участь в протокольних заходах, приймати військові паради. Прості румуни співчували йому і ставилися до свого малолітнього короля дуже тепло. Справжню владу в країні здійснювала Регентська рада на чолі з принцом Ніколає – дядьком короля.
Міхай, незважаючи на виконання державних обов\’язків, отримав блискучу освіту. Він вчився у спеціальному класі з ретельно підібраних 14 учнів – вихідців з усіх соціальних верств і всіх національних громад, що тоді проживали в Румунії. На все життя він зберіг добрі відносини з однокласниками. А у 1930 р. його батько повернувся з-за кордону і обійняв румунський престол. Міхай нарешті зміг зайнятися улюбленими справами – вчитися водити автомобілі й літаки. Він опанував професії автомеханіка, авіамеханіка і пілота, що згодом знадобилося у житті.
А 1940 року Міхай повернувся на румунський престол: його батько цілковито втратив підтримку суспільства після того, як СССР зайняв Бессарабію і північну частину Буковини, Болгарія – Добруджу, а Угорщина – Північну Трансільванію. Генерал Іон Антонеску скинув Кароля ІІ і повернув престол Міхаю. Проте реальну владу генерал міцно взяв у свої руки, і пішов на співпрацю з Гітлером. Вже у званні маршала Антонеску втягнув країну у Другу світову війну на боці нацистів. Коли ж румунська армія зазнала поразки на Східному фронті і червоноармійці наблизилися до її кордонів, Міхай домовився з комуністами про різку зміну політики. Антонеску був заарештований, а Румунія оголосила війну Німеччині. За це Міхай отримав вищу військову нагороду СССР – орден Перемоги. До речі, він став останнім з кавалерів цього ордена, що дожили до наших днів.
Румунського короля ненавидів Гітлер, і не лише як \”зрадника\”, але і так, як може заздрити плебей легітимному монархові. А Сталін називав Міхая \”королем-комсомольцем\”, знущаючись і над його віком, і над залежністю від комуністів. Адже за наказом з Москви румунські комуністи у 1947 році змусили Міхая зректися престолу і негайно вислали його за кордон без засобів до існування. Але той не пропав: аби вижити, розводив курей, грав на біржі, працював авіамеханіком і пілотом на комерційних авіалініях. І постійно прагнув повернутися на Батьківщину. Після падіння Чаушеску спробував зробити це, але тодішній президент Румунії Ілієску не дозволив. Лише згодом Міхай знайшов компроміс з новою владою в Бухаресті, продавши їй значну частину своєї власності за 30 млн. євро. Натомість зміг їздити в країну. Його відвідини Румунії завжди супроводжувалися бесідами зі звичайними людьми, і Міхай переконався, що румуни добре пам\’ятають його і поважають.
А в останню путь свого останнього монарха проводжала практично вся країна. Проститися прийшли не лише люди старшого віку, а й чимало молодих румунів, які розуміли історичне значення того, що відбувалося на їхніх очах. Триденна жалоба в Румунії була справжньою: народ перегортав останню сторінку історії королівської династії, що правила країною у 1866-1947 роках.
І саме в ці жалобні дні у Чернівцях було здійснено мерзенну провокацію, покликану пересварити між собою румунів і українців. З-за неї стирчать вуха організаторів, які до того здійснювали у нашому місті антисемітські провокації. Дещо раніше українські засоби масової інформації повідомляли, ніби виконавців подібних акцій було затримано. Будемо надіятися, що і нинішні провокатори опиняться на лаві підсудних. Будь-яким спробам пересварити буковинців на етнонаціональній основі необхідно класти край відразу, не чекаючи на спалах негативних емоцій, викликаний діями провокаторів.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
