3 листопада – 100-річчя Буковинського віча
Редакція газети «Час» розпочинає публікації архівних матеріалів про видатну полію минулого століття Буковинське віче, яке 3 листопада 1918 року проголосило прилучення Буковини до Великої України.
Всі факти, події підтвердженні документами тієї вікопомної пори.
Під рубрикою «До 100-річчя Буковинського віча» ми також надамо журналістські публіцистичні матеріали про роль і вплив цієї події на становлення незалежної України у 1991 році. Також ми викриватимемо фальсифікаторів історичної дійсності.
Третього листопада Буковина відзначатиме 100-річчя Буковинського віча – подію, знаменну тим, що вперше буковинці проголосили ухвалу: “Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України”, чим зініціювали створення буковинської влади підтримкою і силою місцевого українського населення і довели велику національну зрілість буковинських українців.
Визнаючи важливість, а, скорше, символізм в історії. Спробуємо провести порівняльний аналіз подій сторічної давності, що відбулись тоді на Буковині.
Спливав 1918 рік, завершилась перша світова війна, наслідком якої став розпад Австро-Угорської імперії. Розуміючи неминучість історичних подій, цісар австрійський 16 жовтня 1918 року видає свій маніфест, яким відкриває „парад суверенітетів” для країн, що входили до колишньої імперії. Низка країн скористались такою можливістю і проголосили свою незалежність. На карті Європи з’явились незалежні держави – Угорщина, Польща, Румунія, Чехословаччина, Балканські країни. Через три дні, 19 жовтня 1918 року, галичани у Львові утворюють „Національну Раду” та проголошують про свою, яка була оформлена як Західноукраїнська Народна Республіка вже 1 листопада. Буковинці в особі своїх представників-депутатів Віденського парламенту все вичікували. І лише 25 жовтня 1918 року був створений “Український Крайовий Комітет Буковини” – буковинська секція Української Національної Ради. Його очолив Омелян Попович. Комітет негайно розпочав роботу і створив секції-комісії, які згодом могли б перетворитись на міністерства. Це комісія народної оборони, фінансова комісія, міжнародна та адміністративна комісії. Від початку свого існування Комітет вирішив скликати в Чернівцях З листопада всенародне віче з представників усієї Буковини і звернувся до населення краю із закликом:
“До українського народу Буковини!
…Буковинський український народе, вставай і Ти до праці над своєю будуччиною!
…Мужчини і жінки, хлопці і дівчата! Інтелігенція, духовенство, шляхта, селянство, робітництво! Уряди громадські із своїми начальниками!
Всі ви діти нашої землі, станьте своїми грудьми за собою, купіться до самооборони!
Докажіть свою готовність все служити тепер, собі і зійдіться всі з цілого краю, з каждого села в неділю 3 листопада до Чернівців, щоби там вовселюдно об’явити свою волю цілому світові. Там зійдемося на всенародне віче в “Народний дім ” о 10 годині рано ”.
Але не спали і румунські парламентарі від Буковини, які через два дні, 27 жовтня 1918 року, проголосили себе законодавчою владою на всій території Буковини, оголосивши її румунською землею. Створюється Національна рада, яку очолює Янку Флондор.
Провівши добру організаційну роботу, українська частина депутатів організовує найбільший за всю історію Буковини масовий захід.
У неділю 3 листопада прибули до Чернівців понад 10 тисяч учасників віча з усіх осередків Буковини. Зібрання віча відбулося в трьох залах: у Народному Домі, де промовляли Ілля Семака та Мирон Кордуба, в Робітничому Домі і в Музичному Товаристві, де виступали Омелян Попович та Єротей Пігуляк. Віче ухвалило таке рішення:
“1. Місто Чернівці, відтак політичні повіти Заставна, Кіцмань, Вашківці та Вижниці цілі, а Чернівецький та Серетський повіти за виїмкою громад, вказаних із двох останніх переписів як переважно ромунські; вкінці ті громади Сторожинецького, Радовецького і Кімполунгського повітів, у котрих обі останні переписи виказують українську більшість – творять окрему від ромунської частини краю українську територіальну область.
- Признає найвищу владу на тій українській області поки що Українську національну раду, утворену на з’їзді мужів довір’я у Львові дня 19 жовтня с.р. і взиває Ті, щоби якнайшвидше перевела національно-політичну організацію сеї області і перебрала цілу управу у свої руки.
- Взиває всі національні меншості на тій українській області, причім євреїв признає за окрему національність, щоби негайно вислати своїх представників до Укр. нац. ради відносно їхнього числа населення.
- Взиває Укр. нац. раду виготовити конституцію для української області бувшої австрійської держави, а то на основах загального, рівного, тайного і безпосереднього права голосовання всіх дорослих осіб без ріжниці пола, з пропорціональним заступництвом так при законодатних ділах, як і при правительстві для національних меншостей.
Рішуче протестує проти посягання чужих народів на ту суто-українську область, а зокрема проти ухвал ромунського віча з дня 27 жовтня, котре, нехтуючи брутально принцип самоозначення народів, виявило намір загарбати цілу Буковину під панування ромунських боярів і попів – та заявляє, що український нарід чужого не бажає, але своєї рідної землі боронитиме до останнього. За се з покликаннями заступниками ромунського народу і іньших народів все готовий порозумітися для мирної розв’язки всіх справ.
- Віче взиває буковинську делегацію “Укр. Національної Ради” перебрати негайно правління української часті краю.
Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України”
Після віча відбулася велика маніфестація учасників головними вулицями Чернівців до збірної точки на площі Елізабетплац (нині Театральна). Після промови Осипа Безпалка, в якій він висловив волю всіх присутніх про прилучення Буковини до України, співом “Ще не вмерла Україна” і “Не пора” маніфестація мирно завершилася.
Опоненти в особі румунських колег-депутатів не забарилися з відповіддю. Вони зробили ставку на силовий варіант. 11 листопада 2018 року без жодного пострілу, майже без серйозного спротиву на територію краю зайшли „зелені чоловічки” румунської армії. Протокол передачі влади на Буковині президентом краю графом Йосифом фон Ецдорфом 6 листопада 1918 року представникам румунської та української нації Аурелу Ончулу та Омеляну Поповичу вже нічого не вирішував. Румуни з допомогою сили закріпили своє панування до 40 року минулого століття.
Зрозуміло, що навіть якби такий спротив був, творення української влади на Буковині не було б успішно завершене хоча б тому, що в подіях 1917 – 1921 років не встояла українська держава, а без Соборної Української Держави не могла самостійно існувати Північна Буковина.
Аналогічні події відбувались і 1990 році. Радянська імперія доживала останній рік. Важливу роль у тих подіях, як і в 1918 році відігравали депутати здихаючої імперії. Особливою була місія депутата союзного парламенту від Чернівецької області Леонтія Сандуляка, якому пізніше судилося стати одним з авторів Акту „Про державний суверенітет”.
Не було жодної громадської організації, які створювалися в той час, в якій не брав би участь Л. Сандуляк. Він став першим керівником „Зеленого руху”, створеного в грудні 1988 року, одним із засновників Народного Руху України в області, створеного в серпні 1989 року, завжди підтримував різноманітні студентські заходи того часу. Тому логічним була його участь у Буковинському Вічі зразка 1990 року. Ознаменоване 3 листопада 1990 року як день, коли вперше після 1918 року над державною установою був піднятий синьо-жовтий прапор. Студенти Чернівецького державного університету організували і здійняли національний прапор над центральним корпусом резиденції. Щоправда, рік перед тим свято „Буковинського віча” спробували провести активісти товариства „Оберіг” та асоціація молодих істориків. Але тогочасні діячі обкому партії засунули їх в Будинок політосвіти (сьогодні „Юність Буковини”), дозволивши провести лише науково-практичну конференцію.
Далі буде
Використана література:
1 .Стаття газети “Кгіеgs-Аusgabе Czernowitzer Allgemeine Zeitung/Czernowitzer Tagblatt”: “Ситуація в Чернівцях” (Про події Буковинського Народного Віча) від 4 листопада 1918 року.;
2. Протокол передачі влади на Буковині президентом краю графом Йосифом фон Ецдорфом представникам румунської та української нації Аурелу Ончулу та Омеляну Поповичу;
3. Стаття газети ” CzernowitzerMorgenblatt”: Події в Чернівцях (про хід «української від 6 листопада 1918 року;
4. Стаття газети ” ” CzernowitzerMorgenblatt”: “Буковина (1775 – 1918). Історичний день”
(Про маніфест між Українською та Румунською Національними Радами щодо спільного управління Буковиною) від 7 листопада 1918 року;
5. Рішення Румунської Національної Ради про оголошення стану облоги на Буковині від 12 листопада 1918 року.
peredplata
