Останніми днями новини з Венесуели привертають пильну увагу світової громадськості. Ця латиноамериканська країна стала жертвою соціального експерименту політиків-популістів, які перетворили її в злиденну і вщент розорену державу, незважаючи на значні природні багатства самої Венесуели. Коли іспанці відкрили цю країну, їм в очі впали будинки на палях місцевих індіанців, що нагадало прибульцям італійську Венецію. Тому нововідкриту землю вони охрестили “маленькою Венецією” – тобто Венесуелою. Згодом з’ясувалося, що земля ця дуже багата корисними копалинами, головне з яких – нафта. Нині її розвідані запаси значно перевищують ті, що має Росія. Але влада бездарно розпоряджається багатством, що їй дісталося від природи, тому й має величезні проблеми з власним населенням.
До чого призводять популістські обіцянки
Коли у Венесуелі почали добувати нафту, доходи від її продажу осідали у кишенях місцевих олігархів та їхніх зарубіжних покровителів. А звичайним громадянам від того пирога перепадали лише крихти, що викликало їхнє невдоволення. Цим скористалися ліві політики, які пообіцяли народу націоналізувати нафтову галузь і спрямувати доходи від неї на “благо народу”. Типова популістська обіцянка, що викликає масову підтримку і народний ентузіазм. Те, що обіцяв відомий літературний персонаж Шаріков: “Відняти і поділити”.
Відняли швидко і успішно, олігархів витіснили з країни. А от з поділом все пішло не так, як обіцяли політики соціалістичного спрямування. У власні кишені вони відразу поклали чимало, натомість простолюду дісталося значно менше обіцяного. До того ж нова влада виявилася неспроможною раціонально організувати ведення господарства, в країні почалися перебої з виробництвом найнеобхіднішого. Тодішній президент Уго Чавес вступив у конфлікт зі США і знайшов собі союзника в особі Путіна. Росія заявила, що надасть допомогу Венесуелі у нових технологіях видобутку нафти, і російські спеціалісти приступили до справи. Проте замість зростання видобутку, нафти добувалося все менше.
Чому? А тому, що Росії не потрібний успішний конкурент: вона сама живе за рахунок продажу енергоносіїв. А чим їх більше на світовому ринку, тим нижча їхня ціна. От і “допомогли” посланці Москви “венесуельським братам” так, що ті лише зазнали збитків. Проте Путіна у “маленькій Венеції” цікавила не лише нафта. Ще працюючи у Санкт-Петербурзі, майбутній президент РФ поставив під свій контроль потік наркотиків, що йшов через пітерський порт. Звідти відкривався прямий шлях до венесуельської наркомафії, що торгувала виробленим в країні кокаїном. Це джерело значних прибутків путінська кліка стала використовувати разом з венесуельською популістською владою. Отримуючи величезні гроші від контрабанди кокаїну, Чавес зі своїми помічниками не дуже переймався проблемами падіння доходів від нафти.
Отримані кошти влада пускала на задоволення власних потреб, а також за цей рахунок підсилювала армію і поліцію – опору свого режиму. Але президент Венесуели важко захворів і помер, йому на зміну прийшов новий на прізвище Мадуро – із тих же популістів. Соціальною демагогією він володів досконально, і весь час підкреслював, що є “представником народу”. Свою кар’єру він починав водієм автобуса, потім став профспілковим діячем, нарешті – політиком. Продовжив “дружити з Путіним” і проводив ту ж руйнівну політику, що і покійний Чавес. Про його методи керівництва економікою можна говорити багато, але досить навести один факт.
На фабриці, де виготовляють туалетний папір, стався збій у виробництві. Влада відправила туди військовий підрозділ, щоб солдати примусили робітників працювати. За роботу вони отримали по декілька рулончиків м’якенького паперу, але після виведення солдатів підприємство знову зупинилося. Втім, у країні починається справжній голод, у магазинах зникли найважливіші продовольчі товари, відтак і туалетний папір вже перестав бути предметом першої необхідності. Від голоду і безнадії венесуельці масово втікають за кордон, найчастіше пішки переходять нелегально у сусідні Болівію і Бразилію.
Народні протести
Розвал економіки супроводжується фантастичною інфляцією, що вимірюється мільйонами процентів. Венесуельські гроші друкували в Швейцарії, проте нині уряд не має чим заплатити за друк. Тому гроші зникають з обігу, їм на зміну приходить мінова торгівля. Речі намагаються міняти на продовольство, але його катастрофічно не вистачає. З голоду мешканці Каракасу – столиці Венесуели – роблять нальоти на столичний зоопарк, щоб поласувати м’ясом тварин, що там утримувалися. Людей доведено до краю, вони вийшли на вулиці, вимагаючи зміни влади.
Минулого року в країні відбулися президентські вибори, і президентом знову оголосили Мадуро. Присягу ж він прийняв лише у січні цього року. У народі вважають, що результати волевиявлення було сфальсифіковано, і відмовляються визнавати Мадуро президентом. Глава парламенту Хуан Гуайдо оголосив себе тимчасовим виконувачем обов’язки президента, і його в такій ролі визнало чимало держав світу, у тому числі й США, Ізраїль, більшість кран Латинської Америки. А Росія, Білорусь, Китай і ще декілька країн заявили, що президентом Венесуели вважають лише Мадуро. Сам же Мадуро кинув проти протестувальників війська і національну гвардію, які відкрили вогонь. Є чимало загиблих і поранених.
Сполучені Штати негайно ввели санкції проти венесуельської державної компанії-монополіста, що продає видобуту в країні нафту. Рахунки цієї кампанії заблоковані, Мадуро не зможе скористатися цими мільярдами доларів. Він заявив, що саме США організували спробу державного перевороту у Венесуелі, щоб поставити цю країну під свій повний контроль. Міжнародні оглядачі вважають, що у разі відсторонення Мадуро американці швидко організують значне розширення видобутку нафти у Венесуелі, що обвалить ціну на цей продукт на світовому ринку. А це означає повний економічний крах Росії й падіння путінського режиму. Невдовзі побачимо, чи справдяться подібні прогнози.
peredplata
