Чернівці підтримали європейську добру справу: щовечора о 20-й годині люди виходять на балкони, відчиняють вікна і аплодують. Таким чином ті, хто сидить вдома на карантині, дякують тим, хто у ці тривожні та страшні дні у лікарнях рятує хворих, хто продає, доставляє і розносить продукти, хто охороняє місто, хто прибирає. І всім, всім, всім іншим причетним.
Ця акція гуртує нас. Вона допомагає тим, хто ризикує собою щодня у лікарнях, на швидких допомогах, на касах продуктових магазинів і т. д. Це не матеріальна підтримка, а моральна й духовна. Але така підтримка їм дуже потрібна.
Вона потрібна й нам усім. Аби трохи нарозумити націю, яка не завжди бережно ставилася до себе і свого здоров’я, до природи, до вчених, до лікарів і вчителів. Нація піддавалась на солодкі обіцянки підлих політиків, дозволяла себе дурити. А зараз ми за це розплачуємося всі. І нехай не думають Медведчук, Порошенко, Зеленський чи Ахметов, що їх диво врятує, що вони кудись втечуть. Від вірусу не втечеш. Бо він скрізь. Навіть в Антарктиду вас не пустять. Будете разом з нами у тих інфекційних лікарнях, які ви добили до решти, знищили. Вас будуть лікувати ті лікарі, яких вчили і псували у вишах хабарники-викладачі. І ви будете разом з нами розплачуватися за те, що цінували розум і працю вчених у сотні разів менше за дурість «Кварталу-95», за ганебні сценки Юзика, Зеленського і Сивохо.
Ми всі сьогодні в одному човні. Разом випливемо, або всі разом потонемо.
Отож разом і подякуймо о 20.00 всім, хто все можливе робить у ці дні, аби наш човен все ж таки виплив. Не піддаваймося паніці. Бо вона найнебезпечніша у цих умовах. Паніка може вбити більше за вірус.
Кажуть, колись у середньовічній Європі не раз по містах і селах гуляла чума. Тисячами вона косила людей. Це була кара Божа за гріхи. Але Бог милостивий. Він рятував тих, хто добрі справи робив.
Отож жив у одному місті вчений. Він допомагав людям, навчав дітей, рятував їх від хвороб різних. Настав час Чуми у великому місті, де мешкало 10 000 людей. Першою Чума зайшла до вченого.
- Іди звідси, – каже професор, – тут тобі нема чого робити.
- Ні, – відповідає Чума. – Люди у цьому місті погано поводяться: лихословлять, пиячать, крадуть чуже, перелюбствують. Треба їх за це карати. Але не всіх, кожного десятого. А ти йди собі з міста. Повернешся через півроку.
Пішов професор сумний і невеселий. Але він нічого не міг вдіяти у той час проти чуми. Бо люди не хотіли слухати ні його застережень, ні порад. А ліки від чуми на той час цей вчений ще не встиг винайти.
Через півроку повертається додому. Біля міської вхідної брами сидить Чума й гірко плаче.
- Ти чого плачеш, – питає професор.
- Бо всі вмерли.
- То що ж ти наробила? Адже казала, що забереш тільки 1000 людей, – обурився професор.
- Яй скосила насправді стільки, скільки обіцяла,- тисячу жителів.
- А де ж решта?
- Решта померли від страху й паніки!..
Звичайно, це притча. Але вона містить велику науку. Тим паче, що подібний випадок стався дуже давно, у середньовіччі.
Ми з вами живемо у 21-у столітті. Сподіваймося на наших вчених, – вони не сьогодні-завтра винайдуть ліки від коронавірусу. Вірмо нашим лікарям і слухаймося їхніх порад.
Допомагаймо один одному! Разом легше подолати біду.
О 20-й дякуймо тим, хто на передовій день і ніч веде непримиренний бій з підступною хворобою.
Петро Кобевко
peredplata
