Ольга Кобевко працює лікарем-інфекціоністом у Чернівецькій обласній клінічній лікарні. Поговорити з нею вдалося не одразу. У лікарки настільки завантажений графік, що інтерв’ю пишемо о 22:00. Саме о цій порі Ольга зазвичай повертається з роботи.
У Чернівецькій області кількість інфікованих коронавірусом росте надшвидкими темпами.
Як працюється тамтешнім лікарям?
“Захисні костюми поки що є”
Ользі – 37 років. Лікарем-інфекціоністом працює із 2007-го. Однак із пандемією вона стикнулася вперше.
Її робочий день починається удосвіта. До роботи і з роботи Ольга дістається на спецтранспорті: з моменту запровадження у Чернівцях карантину обласна лікарня виділила мікроавтобус.
В інфекційному відділенні Чернівецької ОКЛ, розповідає вона, є кілька відокремлених частин: у приймальному відділенні приймають людей з підозрою на коронавірус, у стаціонарному перебувають пацієнти з підозрою, окремо – пацієнти з першим негативним аналізом, а у третьому крилі лежать люди з підтвердженим діагнозом.
“На кожному крилі ми, звичайно, повинні переодягатися в інший захисний костюм із новими засобами індивідуального захисту. Поки що в нас вони є. Все доволі якісне. Сподіваюся, так і надалі буде. І нам всього вистачить”, – каже Ольга Кобевко.
“Коли приходимо на роботу, у нас за планом п’ятихвилинка. Ознайомлюємося, що сталося за ніч, які зміни в хворих. Потім ми починаємо працювати з пацієнтами. Під час чергування мусимо відлучатися на прийом. Туди приходять різні люди. Хтось – за консультацією. Дехто питає, чи є в нас тести і чи можна зробити тестування на вірус. Приходять просто порадитися, а хтось – вже на госпіталізацію. Різні пацієнти. І до кожного ми повинні підібрати різний підхід”.
Експрес-тести – не для всіх!
З проханням пройти тест на коронавірус люди звертають дуже часто, каже Ольга. За її словами, це відбувається через паніку.
“Це неправильно! Ми краще знаємо, коли ці тести потрібні. На жаль, на нас люди ображаються. Буває, ображають нас нецензурними словами. Вони думають, що ми тести ховаємо. Та насправді у практикуючих лікарів їх ще немає. Вони перебувають у лабораторному центрі. І разом з епідеміологами ми вирішуємо – кому і яким методом призначати обстеження”, – каже вона.
Допомога від волонтерів
Через напружений робочий графік лікарі часто забувають поїсти. Трапляється, що на першу каву чи бутерброд час знаходять пізно ввечері. Тоді на допомогу приходять волонтери.
“У мене є чимало друзів-волонтерів. З деякими я познайомилася ще на Майдані. Хтось із них почав допомагати і військовим на фронті. Коли почалася війна, мені довелося на фронт їздити. Я там теж працювала інфекціоністом”, – розповідає лікарка.
“Вони розуміють, що в цій ситуації вони не можуть нічого зробити, бо не медики. Але хочуть. І от мої волонтери одного разу прийшли, не повідомивши. Замовили піцу, передали її через ворота і одразу втекли, бо розуміли, що я сваритиму. І просто на піці написали: “Оля, ми ж волонтери”. Якби не та піца, в той день я б просто не змогла поїсти”.
“Довелося стати ще й психологами”
.Аби розвантажити медиків області та уникнути скупчення хворих, в районах створили госпітальні бази. Однак інфекціоністів залучають з обласної лікарні. Бо своїх не мають.
Віднедавна Ольга працює на два медзаклади.
“На жаль, з цією пандемією нам довелося стати ще й психологами. Люди бачили дуже багато негативної інформації в інтернеті та ЗМІ ще на початку епідемії, тому панікують”.
“Дуже багато буває депресивних настроїв, коли людина потрапляє до нас у стаціонар. Звичайно, додаються ще й умови стаціонару. Вони гнітючі: обдерті стіни, підлога, десь не працює світло”.
Але лікарі, каже Ольга, намагаються налаштувати пацієнтів на позитив:
“Кожному своєму пацієнту я пояснюю: робота нашого імунітету залежить саме від гарного настрою. Чим позитивніше ми будемо налаштовані, тим легший буде перебіг самого захворювання. Навіть між колегами у нас вирує позитивний настрій. В нас навіть є своя група у Viber. Там ми пишемо один одному побажання або жарти – аби підняти настрій”.
Загалом в інфекційному відділенні Чернівецької обласної клінічної лікарні працює семеро інфекціоністів. Восьма – завідувачка відділення.
“Я ізольована від своєї сім’ї”
“Коли я вперше поїхала на фронт (знав про це, до речі, тільки тато), мене часто питали: чи не боюся я там загинути. Знаєте, є такі речі, які ти просто повинен робити. Це твій навіть не обов’язок…. А спосіб життя”, – розповідає Ольга Кобевко.
Однак каже, що почувається захищеною: “В мене є засоби індивідуального захисту. Я намагаюся дотримуватися всіх правил”.
Однак Ользі довелося ізолюватися від своєї сім’ї.
“Я ізольована, на жаль, зараз від сім’ї. Мій 14-річний син живе зараз окремо – для того, щоб я не наражала його на небезпеку. Він навчається в Києві і приїздить лише на канікули. Зараз якраз він у Чернівцях – через вимушений карантин. Та, на жаль, я сина ще не бачила”.
Окрім колег та родичів, розповідає Ольга, її підтримують навіть сусіди:
“Сусідка, що живе двері в двері, часто пише: “Олю, в мене є борщ. Може, ти хочеш поїсти?”. Коли йде в магазин, питає, чи мені потрібно щось купити. Тому що я дійсно не встигаю ні приготувати їжу собі, ні сходити в магазин”.
“Сьогодні, приміром, коли я поверталася додому, магазин поблизу вже був закритий. І я – на тих запасах, що є. Мої сусіди все розуміють. Є навіть ті, хто щодня о 20:00 виходить на балкон і аплодує. Я теж виходжу на балкон і їм дякую”.
Які вона дає прогнози на майбутнє? Каже, що налаштована позитивно:
“За 13 років роботи інфекціоністом я пережила різні епідемії: грип, кір… Переживемо і це”.
https://www.bbc.com/ukrainian/features-52061737?at_custom2=facebook_page&at_custom3=BBC+News+Ukraine&at_campaign=64&at_custom4=C11F2C14-7104-11EA-AB6A-F2B096E8478F&at_medium=custom7&at_custom1=%5Bpost+type%5D&fbclid=IwAR2ZrE-gCR-0F8GFTQ2HJtSxJGZ6kUPIPmzP92yK477S1OokG_HngFaDoss
peredplata
