В українському суспільстві зростає невдоволення відсутністю кардинальних змін, яких вимагав народ на Майдані. Якщо влада втрачатиме довіру простих людей нинішніми темпами, це матиме для неї катастрофічні наслідки. Тому останніми днями у владній верхівці наче почали відбуватися певні зміни. Втім, питань дуже багато.
Невже олігархів відстороняють від влади?
Розвиток України намертво заблокували дві біди: повсюдна корупція та олігархічна система. Вони тісно пов\’язані між собою, тому що владу і власність у своїх руках олігархи сконцентрували завдяки родинним зв\’язкам з правлячою верхівкою або ж шляхом її підкупу фантастичними за обсягом хабарами. Недавно олігарх Ігор Коломойський оприлюднив дані про хабарі, які він свого часу давав президентові Кучмі, щоб отримати бажані об\’єкти у свою власність. Ще й закликав розібратися з олігархічною власністю, аби забрати неправедно нажите.
А такі заявки свідчать: настав час переділу власності. Він відбувається в умовах неоголошеної війни, в якій частина олігархів зайняла бік противника. Багато з них вже втратили частину власності, зруйновану бойовими діями або \”націоналізовану\” самозваними правителями \”ДНР\” і \”ЛНР\”. У будь-якому випадку, їхня роль за останній рік помітно змінилася. Відбувся перерозподіл влади між олігархічними угрупованнями, і невдах витискають звідусіль.
Кожен з них намагається врятувати свою здобич. Віктор Пінчук, до прикладу, заробив мільярди завдяки родинним зв\’язкам з президентом Кучмою. Нині намагається у лондонському суді відстояти своє право на власність, якої хоче позбавити його конкурент Коломойський.
Олігарх Фірташ також відчув запах смаженого. Щоб не втратити здобуте раніше, він пропонує створити програму розвитку України із залученням іноземного капіталу. Ідея ніби гарна, але за нею явно стоять його власні інтереси, тому громадськість ставиться до подібних ініціатив дуже критично. Кожен з олігархів намагається врятувати свої статки і статус, бо відчуває: надходять нові часи, в яких їм місця може не залишитися.
Найрозумніші діють рішуче. Коломойський сам пішов з політики, написавши заяву про звільнення з посади голови Дніпропетровської обласної адміністрації. Відмовився від політичної влади, щоб зберегти всій бізнес і економічний вплив. Початок покладено.
Удари по корупції?
Днями на засіданні Кабміну правоохоронці надягали наручники на керівників відомства з надзвичайних ситуацій, звинувачених у корупції. Вся країна спостерігала за цим дійством на екранах своїх телевізорів. Прем\’єр пообіцяв платити у місяць 30 тисяч гривень слідчим, які вестимуть резонансні справи про зловживання великих чиновників. Правоохоронні органи найближчим часом мають розслідувати факти корупції у Кабміні, про які повідомили колишні посадовці.
Якщо ж це тільки шоу для публіки, то жодного позитивного ефекту такі дії не справлять. Інша річ, коли розкрадачів державного бюджету і злісних хабарників насправді починають переслідувати. А вища влада мусить вдаватися до рішучих дій, що врятувати себе. І починати треба не з дрібних чиновничків, в з тих, хто має найбільше повноважень і можливостей для особистого збагачення за рахунок суспільства.
Тут не можна допускати жодної сваволі й \”революційної доцільності\”. Лише законність і прозорість для контролю громадськості. А для цього необхідно докорінно змінити суддівську систему. В країні є достатньо освічених людей, не втягнутих у корупційні схеми, які можуть оновити суддівський корпус і користуватимуться суспільною довірою.
Потребує кардинальної заміни й міліція. В Україні нині намагаються використати позитивний досвід Грузії часів Саакашвілі, коли на зміну продажним ментам прийшли поліцейські західного типу, які захищають людей від злочинців, а не грабують простолюд разом з криміналітетом. Недарма українська виконавча влада поповнилася досвідченими іноземними спеціалістами, які знають, як необхідно проводити реформи в інтересах суспільства.
Не грати на публіку, а рухатися вперед
Часу на вагання у нас немає. Треба діяти швидко і рішуче. Доки на фронті є хоча б видимість передишки, тил має швидко змінитися у кращий бік. Інакше поразка неминуча. Доля держави нині вирішується і на фронті, і в тилу. Ворог намагається підірвати нас зсередини, а для цього прагне зберегти у недоторканності й свою агентуру в Україні, і всю систему корупції, що роз\’їдає державний механізм, як іржа.
Влада безкінечно не може списувати свої гріхи на війну. Різке падіння життєвого рівня переважної більшості українців пов\’язане не лише з витратами на ведення бойових дій, але й з прискореним розкраданням держави різноманітними мерзотниками. Їхнє місце – на нарах, а не у владних кабінетах.
Громадянське суспільство в Україні формується швидко, воно бере під свій контроль процеси в країні. Політики мають змінюватися услід за суспільством, інакше опиняться на узбіччі життя. Люди вимагають справжніх змін, їх вже не обдурити телевізійними картинками про \”мудрі дії влади\”. Якщо дії й насправді будуть мудрими, вони матимуть могутню підтримку народу. А це є запорукою нашої перемоги у битві за справжню свободу і успішний розвиток України.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
