Цього дня, 3 листопада 1918 року в Чернівцях відбулось Буковинське віче, що прийняло рішення про входження цих територій до Західно-Української Народної Республіки та подальшу злуку з “Великою Україною”.
Як відомо, восени 1918 року Австро-Угорщина, до складу якої входила Буковина, внаслідок воєнних поразок у Першій світовій війні, наближалася до свого розпаду. Західні українці, натхненні прикладом Східної України, що проголосила у листопаді 1917 року Українську Народну Республіку, включилися у боротьбу за свою державність.
18-19 жовтня 1918 року у Львові була створена Західно-Українська Народна Республіка у складі українських територій Східної Галичини, Північної Буковини і частини Закарпаття. Там же було створено Українську Національну Раду, як вищий орган влади для всіх західноукраїнських земель, у тому числі і для Буковини. 24 жовтня у Чернівцях був створений Українській Крайовий комітет як складова частина УНРади з повноваженнями діяльності у північній частині краю. Цей комітет і прийняв рішення про скликання крайового віча буковинських українців.
1 листопада 1918 року відбувся Листопадовий Чин – повстання, організоване в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Українською Національною Радою силами Українських січових стрільців у Королівстві Галичини і Волині, коронній землі Австро-Угорської імперії з метою встановлення влади Української Держави. Далі була утворена Західноукраїнська Народна республіка, до якої через два дні на Буковинському Віче в Чернівцях учасники цього велелюдного зібрання вирішили приєднати Північну Буковину.
Що ж відбувалося в Чернівцях за кілька днів до того? Питання об’єднання українських земель, долі частини Буковини, населеної українцями, активно обговорювали чернівецькі студенти.
(ґазета “Буковина”, ч.38, 10 листопада 1918 року, с.3)
Буковинське віче – народні збори, організовані 3 листопада 1918 року в Чернівцях Українським крайовим комітетом (Омелян Попович, Осип Бурачинський та інші).
У зборах взяло участь майже 10 тис. осіб з усіх повітів Герцогства Буковина. З огляду на значну кількість учасників, багатолюдні народні зібрання проходили на площах та в кількох публічних приміщеннях міста.
Віче проголосило возз’єднання Північної Буковини (загалом Кіцманський, Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Кимполунзького повітів) із Західноукраїнською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною».
Окрім того, Віче висловило протест проти спроб Румунської національної ради оголосити всю Буковину “румунською землею”.
Вже 6 листопада владу на території Північної Буковини перебрав Український крайовий комітет на чолі з Омеляном Поповичем.
Як повідомляє Державний архів Чернівецької області, так про Буковинське віче написала газета «Буковина» у 1918 році:
У неділю 3 листопада прибули до Чернівців понад 10 тисяч учасників віча з усіх осредків Буковини. Зібрання віча відбулося в трьох залах: у Народному Домі, де промовляли Ілля Семака та Мирон Кордуба, в Робітничому Домі і в Музичному Товаристві, де з виступали Омелян Попович та Єротей Пігуляк. Віче ухвалило наступне рішення:
“1. Місто Чернівці’, відтак політичні повіти Заставна, Кіцмань, Вашківці та Вижниці цілі, а Чернівецький та Серетський повіти за виїмкою громад, вказаних із двох останніх переписів як переважно ромунські; вкінці ті громади Сторожинецького, Радовецького і Кімполунгського повітів, у котрих обі останні переписи виказують українську більшість – творять окрему від ромунської частини краю українську територіальну область.
2. Признає найвищу владу на тій українській області поки що Українську національну раду, утворену на з’їзді мужів довір’я у Львові дня 19 жовтня с.р. і взиває її, щоби якнайшвидше перевела національно-політичну організацію сеї області і перебрала цілу управу у свої руки.
3. Взиває всі національні меншості на тій українській області, причім євреїв признає за окрему національність, щоби негайно вислати своїх представників до Укр. нац. ради відносно їхнього числа населення.
4. Взиває Укр. нац. раду виготовити конституцію для української області бувшої австрійської держави, а то на основах загального, рівного, тайного і безпосереднього права голосовання всіх дорослих осіб без ріжниці пола, з пропорціональним заступництвом так при законодатних ділах, як і при правительстві для національних меншостей.
Рішуче протестує проти посягання чужих народів на тту суто- українську область, а зокрема проти ухвал ромунського віча з дня 27 жовтня, котре, нехтуючи брутально принцип самоозначення народів, виявило намір загарбати цілу Буковину під панування ромунських боярів і попів – та заявляє, що український нарід чужого не бажає, але своєї рідної землі боронитиме до останнього. За се з покликаннями заступниками ромунського народу і іньших народів все готовий порозумітися для мирної розв’язки всіх справ.
6. Віче взиває буковинську делегацію “Укр. Національної Ради” перебрати негайно правління української часті краю.
Віче бажає прилучення австрійської часті української землі до України”* (газ. “Буковина ” від 10.11.1918)
Прагнення українського населення Північної Буковини тоді не здійснилися. 11 листопада 1918 року Королівство Румунія – всупереч волевиявленню Буковинського народного віча – захопило Північну Буковину разом з Чернівцями. Тут 28 листопада 1918 року було сфабриковане рішення так званого Генерального Конгресу Буковини, що складався винятково з румунів, про об’єднання Буковини з Королівством Румунія.
Через місяць ситуація змінилася – зазначається на сторінці “Перо буковинської качки” у мережі Фейсбук.
То що ж відбулося за місяць після проведення Буковинського Віча? Релігійна тема завжди була чутлива. Про те, як деякі представники румунської інтелігенції лякали православних буковинських українців тим, що після приєднання до ЗУНР православ’я тут не буде, а прийде “унія”, повідомляється на цій ФБ-сторінці у ще одному дописі “Пера буковиснької качки…”.
Про це пише ґазета “Буковина”, ч.39, 10 грудня 1918 року, с.1
Як думаєте, десь у світі ще знали про Буковинське Віче? Знали і писали. Бо адвокат з Чернівців поїхав до Будапешта і все там розповів журналістам. Наразі невідомо, чи прізвище адвоката було часом не Ципко, але методи – що зараз, що століття тому – якісь геть однакові. Хіба ні?
(ґазета “Буковина”, ч.39, 10 грудня 1918 року, с.4)
Попри все це, Буковинське народне віче 3 листопада 1918 року стало знаковою подією для кожного буковинця.
Згодом, 22 січня 1919 року, відповідно Акту Злуки, у складі ЗУНР Буковина об’єдналася з Українською Народною Республікою. Проте, після поразки України у Польсько-українській війні буковинські землі були окуповані військами Румунії. Лише у 1940 році Буковина возз’єдналася з рештою українських земель.
peredplata
