Самозваний “президент” Білорусі Лукашенко призначив нове свято своїм “підданим”. З цього року вони повинні святкувати 17 вересня як день “возз’єднання білоруського народу”. Саме цього дня 1939 року Червона армія за домовленістю Сталіна з Гітлером завдала удару в спину полякам і зайняла значні території Другої Речі Посполитої, де переважало українське та білоруське населення. Москва оголосила свої дії “актом історичної справедливості”, мовляв, цим було здійснено “возз’єднання українського і білоруського народів в єдиній братній сім’ї народів СССР”.
Такою заявою Сталін зміг уникнути звинувачень з боку інших держав, що він вступив у Другу світову війну на боці гітлерівської Німеччини. Натомість нібито виступив як “рятівник” простих людей, які залишилися без державного захисту через “розпад Польської держави”. До речі, у момент переходу Червоної армії через прикордонний Збруч польський уряд і командування Війська Польського ще перебували на території своєї держави, і перебралися до Чернівців, які тоді були під владою Румунії, лише після вторгнення червоноармійців в Галичину, Волинь і на Полісся. Біля румунського кордону поляки планували протриматися певний час, необхідний їхнім союзникам – французам і британцям для повної мобілізації армій і переходу в наступ проти Німеччини на Західному фронті. А Сталін зруйнував ці плани, які могли би завершити Другу світову війну на декілька років раніше. Він же хотів війну затягнути подовше, щоб згодом вдарити послаблену Німеччину і увійти в історію “визволителем Європи від коричневої чуми”. Насправді ж приєднати її до “батьківщини трудящих всього світу”.
Повністю реалізувати свої мрії не змогли ні польські керівники, ні Сталін. Але межі СССР просунулись далеко на Захід і в результаті було утворено радянсько-німецький кордон. Його зафіксували у “Договорі про дружбу і кордони”, підписаному у Москві після завершення Вересневої кампанії й розділу Польської держави між Німеччиною і СССР. Червоні окупанти швиденько провели маріонеткові “Народні Збори”, котрі оголосили про входження західноукраїнських земель до складу Української ССР, а західнобілоруських – до складу Білоруської ССР. Нова влада почала видавати їхньому населенню паспорти громадян СССР, не питаючи його на це згоди.
А у світі західних українців і західних білорусів радянськими громадянами не визнав ніхто, за винятком гітлерівців та їхніх союзників. Завдяки цьому британці у 1945 р. відмовилися видати Сталіну вояків галицької дивізії, які здалися їм у полон. А російських козаків, що мали у військах СС той же статус, що і галичани, англійці видали – як громадян СССР. Совєти з ними розправилися жорстоко, як зі “зрадниками радянської батьківщини”.
На приєднаних до сталінської імперії землях відразу почався процес їхньої “совєтизації”. Він супроводжувався політичними репресіями, жертвами яких стали сотні тисяч українців, поляків, білорусів, євреїв. Життя більшості мешканців західноукраїнських і західнобілоруських земель помітно погіршилося. Чимало людей втратили своє майно, “націоналізоване” новою владою. Обмін польських злотих на радянські рублі відбувався за грабіжницьким курсом, як і перерахунки заробітньої плати. Люди раптом зіткнулися з дефіцитом найнеобхідніших товарів, якого не знали раніше. Нову владу все більше рядових громадян починало ненавидіти і бажало її якнайшвидше позбутися.
А в сучасній Білорусі вирішили святкувати день, коли почалося таке погіршення життя! Влада стверджує, що на такі “дрібниці” увагу звертати не варто – адже відбулося “возз’єднання білоруського народу”. Хіба це повноцінне “возз’єднання”? Зі складу однієї чужої держави білоруси перейшли до складу іншої чужої держави. До того ж, світ не визнав зміни державних кордонів. А у 1941-му році вся Білорусь взагалі опинилася під владою німців, Червона армія не змогла їх захистити і відступила далеко на Схід.
Втім, нині білоруський народ живе у власній державі й він єдиний в цих кордонах, без колишнього поділу на східних і західних білорусів. Є й міжнародне визнання такої єдності. А коли світ визнав нові кордони Білорусі й України? Відповідь відома – відразу після Другої світової війни. Саме 16 серпня 1945 р. було підписано договір про кордони між СССР і ПНР, і цей документ визнано у світі. Польща погодилася зі своїм східним кордоном, проте цьому передували події, про які Лукашенко згадувати у принципі не бажає. Йому за духом близькі Сталін і Гітлер, тому мінський диктатор і святкує результат змови двох найстрашніших тиранів ХХ століття. А договір 1945 року – це результат дипломатичної активності перш за все демократичних держав.
Союзники по Антигітлерівській коаліції ще під час війни домовлялися про долю післявоєнного світу. Під час переговорів зі Сталіним прем’єр-міністр Великої Британії Уінстон Черчіль запропонував компенсувати полякам втрачені на Сході території землями, вилученими у Німеччини. Сталін погодився, відтак поляки отримали значну частину Східної Пруссії. Але Москва тут і себе не забула: не передала Польщі місто Кенігсберг (колишній польський Крулевец), а приєднала його до РРФСР під назвою Калінінград…
У будь-якому випадку вдалося компенсувати полякам територіальні втрати, і погоджено з ними кордон з Білоруссю й Україною. У сучасних умовах жодна із цих зацікавлених держав офіційно не висуває до сусідів територіальних претензій, а це є запорукою добросусідських відносин. На жаль, для білоруського диктатора характерні антипольські настрої, тож і збирається він святкувати день, котрий для поляків є трагічною датою. Час покаже, чи приживеться таке “святкування”, але дату 17 вересня пам’ятати потрібно, щоб на майбутнє уникати ситуацій, подібних до трагедії 1939 року.
Ігор Буркут. політолог
peredplata
