Пост-попередження про ситуацію, якої, теоретично, не має бути. Але до якої треба бути максимально готовими.
Приблизно за 3-4 тижні, якщо все буде добре, український кордон почне перетинати зброя від наших партнерів. Якщо не станеться ніяких проблем, на максимум це вийде за 50-60 днів. Це відкрита інформація з офіційних джерел, її знаємо ми. І знають росіяни.
Єдиний спосіб поставити цю зброю в Україну – через кордон від наших сусідів. Отже, найбільш ймовірно – залізниця. Відповідно, метою росіян буде знищувати як ешелони, так і самі колії. При цьому сенс є бити тільки по коліям до вузлових станцій, бо потім ця зброя потече тисячами шляхів.
На перший погляд, ми маємо очікувати ракетних ударів, по типу як було позаминулої ночі на Львівщині. Але ми бачимо, що ці удари не настільки влучні, як хотілося б росіянам, плюс вони дуже дорогі для їх економіки. І ракет реально там обмежена кількість. Хоч і багато. Урагани, Смерчі та інші більш дешеві системи на таку відстань не дістають.
Тому у ворога об’єктивно два варіанти: диверсійні групи, які будуть підривати ці об’єкти. Та наступ з території Білорусі на Волинь та Львів. Враховуючи те, що посольства західних країн зі Львова повернулися до Києва, сценарій такої атаки реальний. Можливо на саміті ОДКБ якраз про це і домовилися: сформувати ударну групу під виглядом навчань в Білорусі.
Не дати потрапити в Україну західній зброї в промислових об’ємах – єдиний шанс для путіна вберегтися, фактично – вижити. Тому я думаю, що зараз на Львівщині, Волині та в Закарпатті почнуть відбуватися серйозні процеси. Які і вирішать частково долю війни.
Що, на мою думку, треба зробити:
Потроїти пильність. Серед 300 тисяч біженців тільки на Львівщині однозначно дуже багато агентури. Не вся вона є професійною.Диверсантів, звісно, має шукати контррозвідка, але збір інформації, поширення фейків та паніки, створення хаосу будуть здійснювати “звичайні” люди. Під виглядом п’яних чи неадекватів на вулицях, тощо.
Повернути патрулювання вулиць. Припинити продаж алкоголю. Повернути захід України в стан війни. Бо вже виникло дежа вю з 2014-м роком, коли війна “десь там”. А в “мирних містах” тільки періодичні повітряні тривоги та забиті кав’ярні.
Якусь частину місцевої тероборони не варто перекидати на фронт, а треба почати тренувати для контрдиверсійної боротьби. Зайвим не буде в жодному випадку.
Бути готовим до наступу з Білорусі. Але тут, певен, що Головнокомандувач ЗС України / CinC AF of Ukraine та Головне управління розвідки Міністерства оборони України в курсі що треба робити. І я їм довіряю.
Дуже важливо зберігати єдність всередині країни, не “качати” зайву зраду. Під час війни дуже важливо жити в системі суспільної ієрархії воєнного часу, підпорядковуватися тим, хто має право віддавати накази. І не політизувати війну.І робити все від себе залежне, щоб зробити перемогу максимально швидкою, а поразку росії – максимально ніщивною.
Бути солідарними. І розумними.
Юрій Гончаренко
Рух опору
peredplata
