ПЕТРО ГЕРАСИМОВИЧ МІХНЕВИЧ
(22.10.1902 – 10.07.1993)
Найчастіше глядач ходить в театр «на акторів». І це зрозуміло, адже актор – обличчя театру. У кожного покоління свої улюбленці. Але є такі артисти, які залишаються кумирами на віки! Старше покоління ще пам’ятає, а молодше надихається легендарними акторами нашого театру, серед яких народний артист України Петро Герасимович Міхневич. 22 жовтня ми відзначаємо 120 річницю з дня його народження.
Майбутній актор народився у родині священика в м. Бердичеві (нині Житомирської області). У 1920 році закінчив Бердичівську гімназію. До 1922 року працював учителем сільської середньої трудової школи у с.Сестринівка Казятинського району. Там уперше вийшов на сцену. Важко нині сказати, хто прищепив йому любов до сцени. Можливо сестра Галина, яка навчалася у київські консерваторії. Можливо батько, котрий був закоханий у мистецтво. Дитинство Петра пройшло у Києві, тож він бачив на сцені великих корифеїїв української сцени — Марію Заньковецьку, Панаса Саксаганського, Миколу Садовського і часто про них згадував.
Ймовірно, саме ці митці викликали в юнака бажання стати актором. У 1922 році він вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка. По закінченню, Петра Міхневича прийняли до акторського складу Київського драматичного театру ім.І.Франка. За п’ять років роботи в театрі, під керівництвом професора сцени Гната Юри, актором було зіграно понад тридцять ролей. Серед них: Карпо в «Суєті» Карпенка–Карого, Дудар в «Диктатурі» Микитенка, Ларіон в п’єсі «97» Куліша та інші. Один рік Петро Міхневич відслужив стрілком 133 стрілецького Бесарабського полку і повернувся в театр.
1927-го Петро Герасимович був членом приймальної комісії в театрі. В конкурсі артистів тоді взяла участь і 20-тирічна дівчина Галина Яківна Янушевич. Через рік вона стане його дружиною і буде працювати в театрі разом з чоловіком усе життя. У 1931 році з відкриттям Харківського театру імені Революції його разом з дружиною перевели туди на роботу, як кращого актора. Саме там відкрився справжній талант митця. Петро Міхневич зіграв цілу плеяду людських доль різнопланового характеру — це Гнат в «Безталанній» Тобілевича, Халява у «Вії» Кропивницького, Фрегат в «Гибелі ескадри» Корнійчука та інші.
В 1940 році Харківський театр, який на той час носив ім’я Ленінського комсомолу, змінив місце дислокації на Чернівці. Таким чином Петро Міхневич став одним із фундаторів Чернівецького музично-драматичного театру (з 1954 – ім.О.Кобилянської). Першою роллю актора в Чернівцях став Лукаш у «Лісовій пісні» Лесі Українки.
Але почалася ІІ Світова війна і колектив театру був змушений евакуюватися. Театральні бригади обслуговували військові частини, з’єднання, гарнізони, госпіталі, працівників Дагестанської, Чечено-Інгушської, Татарської, Марійської АРСР, Красноярського й Ставропольського країв та ряду міст РСФСР. Після війни за самовіддану працю Петру Герасимовичу було присвоєно звання Заслужений артист України. А в 55 років він став народним артистом України.
За 60 років професійної діяльності Петро Міхневич створив понад 200 незабутніх образів, як в театрі так і в кіно. Він збагатив українське театральне мистецтво цілим рядом значних за своїм художнім змістом і національних за характером образів. Особливість його сценічного обдарування була у підкоряючій простоті, природному гуморі, у володінні високим мистецтвом перевтілення.
В репертуарі Петра Міхневича ролі з класичної, зарубіжної та сучасної драми: Голохвастов («За двома зайцями» М.Старицького), Хвиля («Житейське море” Карпенка-Карого), Годинникар та Кузьмич («Кремлівські куранти» і «Третя патетична» Погодіна), Годун («Розлом» Лавреньова), Соколов («Таня» Арбузова), Галушка та Романюк («В степах України» і «Калиновий гай» Корнійчука), Скалозуб («Горе з розуму» Грибоєдова), Виборний («Наталка Полтавка» Котляревського), Йонас («Молода господиня Ніскавуорі» Вуолійокі), Городничий та Яїчниця («Ревізор» і «Одруження» Гоголя), Іліко («Я, моя бабуся, Іліко та Ілларіон» Думбадзе) та багато інших.
Петро Міхневич завжди себе вважав буковинцем, або принаймні тим, що зріднився з цією благодатною землею. Тому особливе місце в його творчості займали ролі у виставах Буковинського театрального літопису: Тодор Гуцуляк («Весняний потік» Прокопенка), Кифір Авдюк («Червоні маки» за Бабляком), Федір Деркач («Гнат Приблуда» Воробкевича), Кліщ («Дністрові кручі» Федьковича), Штефан («Лук’ян Кобилиця» Балковенка та Мізюна), Андронаті та Онуфрій Лопата («У неділю рано… » і «Земля» за Кобилянською) та інші.
В 1954 році Галина Яківна та Петро Герасимович зіграли свої перші кіно-ролі у фільмі «Земля» за твором О. Кобилянської. Фільм зібрав плеяду кіно-легенд: Наталя Ужвій, Наталя Наум, Микола Яковченко. Петро Міхневич грав Онуфрія Лопату. Далі були кінострічки: «Над Черемошем» (1955, епіз.), «Кривавий світанок» (1956, Семен Мажуга), «Коли співають солов’ї» (1957, Ферапонт), «300 років тому…» (1956, епіз.), «Далеке і близьке» (1957, дід Микита), «Киянка» (1958, Ганта), «Повія» (1961, Загнибеда), «Сувора гра» (1964, Задорожний), «Помилка Оноре де Бальзака» (1968, епіз.), остання його роль у фільмі «Співачка Жозефіна й мишачий народ» (1994), який вийшов вже після його смерті.
Особливою була для Петра Герасимовича головна роль Михайла в фільмі «Така пізня, така тепла осінь» режисера Івана Миколайчука (1981 р.). Учень віддячив своєму вчителю за науку та батьківське ставлення, адже перші кроки кіномитця в професії відбулися у Чернівецькому муздрамтеатрі ім.О.Кобилянської під наставництвом Петра Міхневича та Галини Янушевич. Саме тут закладався фундамент великого таланту тоді ще невідомого геніального актора й режисера Івана Миколайчука.
Взагалі будинок знаменитого подружжя Міхневич-Янушевич на Шевченка, 13 став справжньою акторською меккою, де збирався весь театральний бомонд Чернівців. Тут лунали неповторні анекдоти, театральні бувальщини, народжувались нові образи й ідеї. Актори служили театру до останніх своїх днів. Петро Герасимович мав численні державні нагороди: орден «Знак пошани” (1951), орден «Трудового Червоного Прапора” (1960), орден «Жовтневої Революції” (1971), безліч медалей та грамот Міністерства культури. Став Почесним громадянином міста Чернівці. На алеї мистецької слави на Театральній площі розміщено ім’я видатного актора. На стіні будинку, де проживало подружжя акторів, встановлено меморіальну дошку, присвячену дружині Петра Герасимовича Галині Янушевич.
Петро Міхневич пережив свою дружину на 10 років, а також трагічну смерть єдиного сина. Митця не стало на 92-му році життя 15 липня 1993 року. Похований Петро Герасимович на кладовищі по вулиці Зеленій поруч з дружиною Галиною Яківною.
Світлана Новицька
peredplata
