Однією з переломних дат Другої світової війни називають напад Німеччини Адольфа Гітлера на СРСР, що відбувся 22 червня 1941 року. Саме тоді совєти стали вимушеними союзниками Великої Британії та США, і тоді ж американський лендліз допоміг радянським військам зупинити наступ на Східному фронті та виграти війну. Що ж було до 22 червня та чому росія досі, вважаючи себе переможцем у Другій світовій, старанно викидає з історії два роки війни?

«Більшовики будуть нападати»

До масових репресій та Голодомору в Україні 1932-33 років, який все більше країн визнають геноцидом українського народу, Захід ще сподівався на те, що СРСР може взяти участь у європейській політиці, адже нова держава провела індустріалізацію та мала потужну армію. Втім, після звірств, вчинених радянським керівництвом на власних територіях, довіра до совєтів впала.

Будуть випадки, коли більшовики самі будуть нападати. Те, що ми кричимо про оборону — це вуаль, вуаль. Всі держави маскуються (с) Сталін.

Водночас сам Радянський союз також не мав великої довіри ані до умовно цивілізованого Заходу, ані до зростаючого впливу Адольфа Гітлера. Крім того, Сталін мав і свої амбіції щодо розширення нової, вже радянської імперії. Саме тому інтенсивна підготовка до великої війни розгорнулася в СРСР практично з початку 1930-х років — потужна важка промисловість була зайнята швидким виробництвом озброєнь.

Хоча до середини 1930-х років Сталін не приховував побоювань щодо політики Гітлера, пізніше він пішов на зближення двох тоталітарних утворень.

У 1937-1938 роках Йосип Сталін провів нові чистки, прибираючи з партії та армії всіх, хто міг би протидіяти його політиці змови з Німеччиною, а вже 1 жовтня 1938 підтвердив нову наступальну доктрину війни:

«Бувають випадки, коли більшовики самі будуть нападати, якщо війна справедлива та обставини сприяють. Вони зовсім не проти наступу, не проти будь-якої війни. Те, що ми кричимо про оборону — це вуаль, вуаль. Всі держави маскуються».

Вигідна війна та Україна для Гітлера

10 березня 1939 року Сталін у промові на 18-му з’їзді ВКП(б) пояснив, що СРСР не бажає виступати на боці Великої Британії та Франції та буде діяти у власних інтересах. 14 червня Москва сама запропонувала Берліну пакт про ненапад в обмін на обіцянку не заключати союзів із Лондоном.

У серпні 1939 року Сталін пояснював вигідність миру з Німеччиною так:

«Якщо ми приймемо пропозицію Німеччини, вона, напевно, нападе на Польщу, і втручання Франції та Англії стане неминучим. Західна Європа зазнає серйозних втрат та безладу, а у нас буде багато шансів на вигідний вступ у війну».

Мені потрібна Україна, щоб ніхто знову, як під час останньої війни, не голодував у нас (с) Адольф Гітлер

Зі свого боку, Адольф Гітлер, який обіцяв Сталіну розрахуватися з ним територіями, не приховував від своїх генералів, що все, що він робить, спрямоване проти росії:

«Якщо Захід занадто дурний та сліпий, щоб зрозуміти це, я змушений порозумітися з росіянами, розбити Захід, а потім виступити проти Радянського Союзу. Мені потрібна Україна, щоб ніхто знову, як під час останньої війни, не голодував у нас».

Торговий договір: борошно в обмін на гармати

19 серпня 1939 року Німеччина та СРСР підписали торговельний договір, що допоміг Гітлеру витримати блокаду з боку Великої Британії.

Лише за перший рік совєти надіслали фюреру:

• 1 млн тонн пшона;
• 0,5 млн тонн борошна;
• 0,9 млн тонн нафти;
• 100 тис. тонн бавовни,
• 0,5 млн тонн фосфатів;
• забезпечили транзит 1 млн тонн сої з Маньчжурії.

СРСР, зі свого боку, мав отримати від Гітлера:

• крейсер;
• схеми «Бісмарку»;
• крупнокаліберні корабельні гармати;
• 30 нових німецьких літаків (серед них — винищувачі Me-109, Me-110 і бомбардувальник Ju-88);
• інше військово-морське обладнання;
• електричне та нафтопереробне обладнання;
• локомотиви, турбіни, генератори, дизельні двигуни;
• човни;
• машинне обладнання;
• екземпляри німецьких гармат, танків, вибухівки;
• хімічну зброю.

Ще один торговий договір було підписано 10 січня 1941 року. Цікаво, що саме завдяки економічній співпраці з СРСР Німеччина змогла накопичити достатньо сировини та ресурсів для втілення плану «Барбаросса» — нападу власне на совєти.

Пакт Ріббентропа-Молотова: «Фашизм — справа смаку»

24 серпня 1939 року між СРСР та Німеччиною був підписаний договір про ненапад, датований 23 серпня.

Сторони брали на себе зобов’язання погоджувати спільні дії, тримати нейтралітет та не приєднуватись до союзів, скерованих проти однієї з них.

Фашизм — це справа смаку (с) Вʼячеслав Молотов

Того ж дня газети «Правда» та «Ізвєстія» розмістили новини про несекретні частини договору, разом із фото, на якому Вʼячеслав Молотов підписує договір, а за ним стоїть усміхнений Сталін.

Новини шокували лідерів держав по всьому світу, включно з союзником Німеччини — Японією. Радянська пропаганда всередині країни тим часом робила все, аби відвернути увагу від попередніх років публічного спротиву нацизму.

Після підписання пакту Молотов заявив у коментарі журналістам:

«Фашизм — це справа смаку».

Вторгнення до Польщі з обох боків

1 вересня 1939 розпочалося вторгнення Німеччини до Польщі. Нацисти відразу розпочали масові вбивства польського та єврейського населення, а СРСР надавав технічну допомогу німецьким військово-повітряним силам.

Зокрема, совєти дозволили Гітлеру використання радіосигналів для «термінових авіаційних експериментів».

У відповідь Велика Британія та Франція 3 вересня оголосили війну Німеччині. Зі свого боку, 15 вересня 1939 Німеччина закликала СРСР розпочати інтервенцію у східну частині Польщі, аби уникнути створення там нових держав — мова йшла про оунівську Західну Україну.

17 вересня 1939 року, порушивши Договір про ненапад між Варшавою та Москвою від 1932 року, Сталін окупував східну частину Польщі, як це передбачав таємний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа.

Німецький та радянський уряди у спільному комюніке пояснили, що напад має на меті «відновити порядок і спокій, порушений розпадом польської держави та допомогти населенню Польщі перевладнати умови свого державного існування».

Фальшиві вибори та масові страти

СРСР одразу ж почав кампанію совєтизації на нових територіях, організувавши фальшиві вибори та провівши масові арешти польського населення.

Вже 5 березня 1940 року у Польщі розпочались масові страти, які згодом назвуть Катинською бійнею. У таборах на території окупованих України та Білорусі були вбиті 25 тис. польських військовополонених, затаврованих як «націоналісти та контрреволюціонери».

Протягом наступних двох років радянська влада арештувала близько 100 тис. та депортувала від 350 тис. до 1,5 млн переважно цивільних поляків, з яких від 250 тис. до 1 млн загинули. Переселенців відправляли до ГУЛАГу та примусових поселень в СРСР. Майже половина з них загинула до липня 1940 року.

Країни Балтії, Румунія та Фінляндія

Звісно, на Польщі Сталін не зупинився: у жовтні 1939 року Естонія, Латвія та Литва були вимушені під воєнним тиском підписати пакт, що дозволяв розміщення радянських збройних частин на їхніх територіях.

Після того Сталін намагався анексувати Фінляндію, розпочавши напад у листопаді 1939 року. СРСР захопив східні частини Карелії (приблизно 10% території країни).

Вже у червні 1940 року, поки увага міжнародної спільноти була прикута до вторгнення Гітлера до Франції, частини НКВС атакували прикордонні пости в Литві, Естонії та Латвії.

Тоді були депортовані або вбиті більше 34 тис. латишів, 75 тис. литовців та майже 60 тис. естонців. СРСР анексував всю Литву разом з регіонами навколо Шешупе, яку планував віддати Німеччині.

26 червня 1940 року СРСР поставив Румунії ультиматум, пізніше окупувавши чи анексувавши Бессарабію, Північну Буковину та край Герца. Близько 1 млн румунів загинули через голод або депортацію.

Польські мушкетери та «британська провокація»

Отже, вперше СРСР взяв участь у бойових діях Другої світової війни 17 вересня 1939 під час вторгнення у Польщу, а сам зазнав нападу Німеччини 22 червня 1941.

Про цей напад у Великій Британії дізналися заздалегідь: ще наприкінці лютого 1941 року британські агенти передали Вінстону Черчіллю мікрофільм про підготовку німецького вторгнення.

У знятих кадрах, отриманих від відомої британської шпигунки польського походження Крістіни Скарбек, були дані про розташування німецьких військ вздовж радянських кордонів.

Скарбек отримала ці дані від розвідника Казиміжа Лєскі (Брадла), співпрацюючи з польською підпільною організацією «Мушкетери». Останні вважали СРСР ще більшою загрозою, ніж Німеччину, і саме через роботу з ними агентку пізніше помилково звинуватять у змові з нацистами.

Ще раніше про план «Барбароса» дізналася аргентинська розвідка — не знаючи, що з цим робити, інформацію передали американцям.

На початку березня 1941 заступник держсекретаря США Самнер Веллес віддав план радянському послу у Вашингтоні Костянтину Уманському. Але останній отримав від керівництва лише догану за довіру до «провокацій американського імперіалізму».

Британія почала передавати інформацію до Москви у травні 1941, упевнившись, що скупчення військ не є обманкою від Гитлера і той справді планує напад.

Тим не менш, коли міністр закордонних справ Великої Британії Ентоні Іден 13 червня 1941 року віддав радянському послу у Лондоні Івану Майському мапу з дислокацією сил вермахту біля кордонів СРСР та запропонував допомогу, Сталін назвав це «британською провокацією».

Про близьку війну між Німеччиною та Совєтами писали відомі американські газети, такі як Chicago Daily News та The New York Times, а також медіагіганти Великої Британії — The Daily Express та The Times.

Сталін ігнорував ці повідомлення, а загравання мускулами на кордоні вважав скоріше блефом та психологічним тиском від Гітлера, аніж серйозними намірами про напад. Молотов 21 червня прокоментував загрозу нападу так:

«Іде велика гра».

Як ми розуміємо, гра закінчилася о 4 ранку 22 червня 1941.

Нові союзники та вимоги з ультиматумами

Звісно, після вторгнення Гітлера Сталіну знадобилися нові союзники.

Вінстон Черчілль у спогадах пізніше підкреслить, що до нападу Гітлера радянський уряд дбав тільки про себе, надаючи значну економічну допомогу нацистській Німеччині. Але потім був змушений просити про поміч:

«Першим поривом совєтів було — і потім стало їхньою постійною політикою — прохання усієї можливої допомоги від Великої Британії та її імперії, ймовірний поділ якої між Сталіним і Гітлером протягом останніх вісьмох місяців затуманював совєтські голови, не даючи побачити концентрації німецьких військ на сході».

За його словами, СРСР почав нагально вимагати всієї можливої військової допомоги від Британії, спонукав США переадресовувати максимальну кількість припасів і наполягав на відкритті другого фронту у Європі, хоча влітку 1941 для цього не було ресурсів.

Терпіння — доля всіх, хто мусить мати справу з Кремлем (с) Вінстон Черчілль

Відносини з Черчіллем Сталін будував на принципах ультиматумів та звинувачень, напише в спогадах колишній британський премʼєр:

«Я намагався вибудувати з допомогою частих особистих телеграм такі самі успішні відносини, які я сформував з президентом США. Протягом тривалого обміну телеграмами з Москвою я отримав чимало зневажливих відповідей і дуже рідко якесь добре слово…Майже незмінно я був змушений зносити образи і докори, терпляче стенаючи плечима: адже терпіння — доля всіх, хто мусить мати справу з Кремлем».

США та Велика Британія допомогли: на початку вересня 1941 року на кораблі «Аргус» у Мурманськ був відправлений еквівалент двох ескадрилей літаків Hurricane для допомоги в захисті цієї військово-морської бази. Британці збирали мільйони фунтів на гуманітарну допомогу, яку волонтери, ризикуючи життям, доставляли взимку на східний фронт.

Також був підписаний договір про лендліз, за яким СРСР отримав допомоги приблизно на $11 млрд та зміг виграти війну. А потім намагався, як росія й досі робить, викреслити два перших роки загарбницьких дій у Другій Світовій зі своєї історії.