Кілька пасажів ексрадника голови Офісу президента, виголошені ним у різних інтерв’ю, засвідчили, що у голові в Арестовича вже вирують виборчі пристрасті
Попри війну, яку він, за його ж словами, полковник запасу, споглядає здалеку, зокрема з ізраїльських пляжів.
Олексій Арестович давно снить політичною кар’єрою, і не приховує цього. Настільки, що у серпні 2022 дозволив собі пихато порівняти власний рейтинг з рейтингом Зеленського. Правда, тоді він клявся, що у випадку другого балотування чинного глави держави, не висуватиме своєї кандидатури. “Всі кажуть про мій якийсь скажений рейтинг — але мій рейтинг, це рейтинг президента. Я себе від президента не відокремлюю (курсив мій. – Авт.). Якщо він піде на другий термін — я природно не буду його підрізати, ні в якому разі, це технічно неможливо. Але якщо ні — треба буде думати (якщо Зеленський не піде на другий строк. – Авт.). Я буду подаватися”.
Минув рік, і Арестович “відокремив себе від президента” і уголос заявив про свої виборчі амбіції. Що ж трапилося, що подвигнуло учорашнього “казкаря з укриттів”, “стратега” і “вояку” кардинально поміняти свої плани?
Дозволю собі припустити, що це – осиротілий проросійський електорат ОПЗЖ, частина тих, хто голосував за Зеленського, повіривши у його популістсько-совдепівські обіцянки, “вата” розмаїтих сортів та відтінків. Ну, бо до кого ж могли бути адресовані відверто брутальні філіпіки Арестовича (подаю мовою оригіналу): “Долбо**ы бл*дь, если вы за меня не проголосуете, кому от этого будет хуже? Я после войны буду сидеть на яхте в Тихом океане и есть омаров. А что будет с вами, если вы за меня не проголосуете?”. Навряд чи до свідомих українців…
Арестович – це специфічний тип з доволі численного прошарку так званої інтелігенції пізньої УРСР, яка, з одного боку, вважала себе “еліткою” через сяку-таку вищу освіту, а, з іншого, усіляко підкреслювала “пролетарське походження” – брутальною поведінкою, “шлунковими інтересами” і, звісно, російською мовою. Такі були не тільки у середовищі так званих ітеерівців (інженерно-технічних робітників), але й серед творчих професій, — режисерів, російськомовних літераторів, естрадної тусовки, викладачів вузів. У родинах цих покручів виростали й схожі до них діти. Зрештою, сам Володимир Зеленський – з того ж середовища.
Для цієї публіки й заходить схоже звертання “долбо**ы бл*дь…“, а те, що хтось буде “сидеть на яхте в Тихом океане и есть омаров“, – предмет невимовних заздрощів і навіть класової ненависті. Але ж Арестович, схоже, обіцяє таке життя тим, хто проголосує за нього і приведе до влади! Як казав колись Лєц, “усі наші приватні фікції складаються в одну загальну дійсність“.
Читайте також: Великий імітатор
Арестович – знаний продавець ілюзій, фікцій. Він здатен втюхати наївним обивателям і близьку перемогу (як це робив раніше), і фаталізм поразки (чим зайнявся нині). Фанатичний учень і послідовник Дугіна – російського містифікатора фашистського розливу (генерал Кривонос стверджує, що 2005 року Арестович сам попросився з ГУР, де служив на рядових посадах, оскільки вже тоді “обожнював і боготворив пана Дугіна”), – так от, озброєний дугінським арсеналом маніпуляцій, він здатен таргетувати свої меседжі на цю специфічну аудиторію соціальних і моральних невдах. І вони залюбки повірять і йому, і його “омарам”.
Утім, гадаю, Олексій Арестович – технічний кандидат, призначений Банковою якщо не у спаринг-партнери самого Зеленського, то принаймні для того, аби опанувати розчарованим у Зеленському електоратом. Ви скажете, що в Арестовича немає політичної сили, що могла б працювати на свого кандидата. Тут геть інший випадок. Ще з часів Помаранчевої революції, коли цей співець “стратегії теплого океану” намагався звести вибух народного гніву до гандистських тез про “неспротив” і “ненасильство”, він зробив ставку не на партії, а на мережу. Як банальний гендляр, що вибудував піраміду користувачів, які відтак знаходять інших споживачів. Якщо не помиляюся, його актуальна посада: засновник та директор агентства корпоративної комунікації Aegis Artist Group. Думаю, знайдеться ще кілька інших структур, які формуватимуть павутину “шанувальників омарів”.
Хоча… Амбіції Арестовича можуть вийти за межі ролі технічного кандидата. Він апріорі зневажає господарів Банкової. Я не знаю, наскільки відвертим може бути цей пройдисвіт, але чомусь мене застановив його останній допис у фейсбук перед звільненням з радників Єрмака: “Я здатний пробачити багато чого, включаючи особисту підлість стосовно мене (це політика, всі ми Макіавеллі, цинізм, холодний розрахунок і таке інше). Але слабкості я вибачити не можу”.
Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту “Еспресо.Захід”.
peredplata
