Не можна себе силувати відчувати те, чого всередині немає
Бути дружиною військового. Святкування під час війни. Це великий практичний текст, який стосується багатьох, не тільки родин військових. Я зараз сиджу біля нарядженої ялинки, увімкнула гірлянди, грає різдвяна музика. Почистила мандарини, щоб був аромат свята. Я знаю, як стимулювати святковий настрій. Я ж майстер створення свят… Але зараз це не працює.
Свята — час, коли більше відчувається самотність і загострюється те, що ми не усвідомлювали, уникали та приховували від себе. На поверхню виходять емоції та потреби, на які важливо звернути увагу, бо інакше вони перетворяться на лавину, що може накрити.
Як влаштований святковий настрій: з кожним днем наближення «до дати» емоційний фон зазвичай підіймається, саме свято стає піком — розрядкою, а потім все йде на спад. І це стосується як позитивного, так і негативного в емоціях та відчуттях.
А іноді може вмикатися запобіжник — щоб не дійти до пікового стану в тому, що витримати складно, ми йдемо в «заморозку» (багато питань є про те, що наче взагалі нічого не можу відчути). І іноді відчуття втоми, коли просто немає сили нічого робити та відчувати — це такий самий запобіжник нашої психіки. Втома — як захист.
Є ще один нюанс — ми не можемо «вимкнути» щось одне. Якщо ми «ховались» від суму, страху, злості, ми вимкнули й радість. І коли даємо собі дозвіл на радість, за нею можуть проявитись і ті емоції, що ми заблокували.
А ще зараз більше відчувається розділення на «до і після» (особисто про мене — я легко переношу усамітнення, мені дійсно добре самій, але новорічні свята — це родинні свята, і при всьому усвідомленні й розумінні ситуації, зі смиренністю з тим, що у чоловіка не буде на Новий Рік відпустки, і впевненістю в тому, що я зі всім впораюсь, я так хочу не просто, щоб чоловік був поруч, а щоб все було, «як колись»). І ти маєш знов «відсумувати» те, що «як колись» уже ніколи не буде. Точно все буде інакше. З цього починається вибудовування нової реальності.
Свята — це рутини. Це зазвичай відпрацьований родинний сценарій. Я вчора дивилася на ялинку, на іграшкового Санту під нею, і раптом подумала — так, а хто ж відволікатиме доньку, щоб я могла розкласти подарунки та зробити «снігові сліди»? А мені ж потрібно подбати «про це» і «про це».
Знайомий маленький хлопчик нещодавно запитав: «А ваш син зможе прийти встановити нам верхівку на ялинку? Вона висока, а тата ж немає поруч». І цього року в цій родині вирішили зробити взагалі іншу верхівку.
Свята «без близького» потребують перерозподілу ролей. Будь-який перерозподіл — це знов адаптація та питання ресурсу. І для однієї родини буде правильним відтворити такий самий сценарій (але, щоб уникнути розчарувань, розуміти, що точно так само, як зазвичай, не вийде). А комусь, можливо, краще створити зовсім новий.
Я прошу знайомих, з якими спілкуюсь, створювати приблизний план — це хоч невеличка зовнішня опора. І можливість усвідомити очікування. І взяти щось під контроль.
Ми з «посестрами» говоримо, що не можна себе силувати відчувати те, чого всередині немає (наприклад, радості чи святкової ейфорії), але важливо дозволити собі усвідомити та назвати те, що ж там є. Бо саме у святкові дні може бути загострення. Тих, з ким я спілкуюся, я прошу буквально записувати: які думки, емоції, тілесні відчуття, поведінка (дії). Чого я хочу саме зараз?
— Для тих, у кого найближчі зараз далеко: будь ласка, за потреби звертайтеся до психологів, зараз є групи підтримки для родин військовослужбовців. Це важливо!
— Для друзів та близьких: будь ласка, будьте тими, хто може слухати. Запропонуйте святкувати з вами, але й будьте готові до того, що людина відмовить. Принесіть ялинку, смаколики. Ненав’язливо будьте поруч. Зателефонуйте чи напишіть привітання в новорічну ніч. Близькість — це ліки.
— «Посестри», будь ласка, не ображайтесь, якщо вас не привітали. Часто люди просто не знають, як бути в контакті, щоб не образити й не викликати незручності. Та й самим не почуватися винними.
— Друзі та близькі батьків, дружин, чоловіків військовослужбовців, будь ласка, теж не ображайтесь, якщо цього року вас не привітали — у «посестер» просто може не вистачати сил, а вільні гроші уходять на підтримку ЗСУ.
Ніхто не знає, як саме для нас буде краще. Ми маємо робити все, що допомагає нам зберегтися. Якщо усвідомлено хочеться бути на самоті – добре, якщо усвідомлено хочеться до людей — добре. Тут ключове слово — усвідомлено. Я прошу ставити собі питання: «Своїм вибором я себе підсилюю чи спустошую?»
Бувають «екстравертні» та «інтровертні» свята. Коли ми з кимось чи коли ми з собою.
На те, щоб спілкуватися з іншими, потрібні сили. Але ви можете обрати (оговорити) прийнятну для себе дистанцію в контакті.
Це нормально — дозволити собі бути там, з тими, таким, яким саме зараз ми хочемо.
Знаходитись поруч з тими, хто буде святкувати в родинному колі, може бути випробуванням. Якщо не усвідомлювати це, можуть «на порожньому місці» виникати непорозуміння з друзями чи рідними. Ми несвідомо можемо провокувати інших (наче мститися їм) чи привертати до себе увагу. Це не означає, що не потрібно йти в гості – просто бути уважними до свого стану та стану тих, хто поруч.
Якщо бути на свята з кимось — бути уважними до себе. Темп, звук, навіть яскравість гірлянд — очікування від свят краще узгодити. Бо маємо визнати — наші реальності та наші стани різні.
Зовсім не обов’язково йти до когось, але важливо зробити для себе «подарунок». Що буде подарунком? Нове печиво, сукня, книга, щоденник, масаж? Чи дати собі можливість взагалі нічого не робити, виплакатись, чи дивитись весь день серіал. Подарунок як турбота про себе.
Я поставлю собі запакований подарунок під ялинку — «від себе», щоб у дитини не виникало питань, чого, можливо, у мене його не буде.
Дозвіл радості. Почуття провини, доречності свят. Іноді я дозволяю собі конфронтувати й питаю знайомих: а що станеться найгіршого, якщо ти собі дозволиш радість? А що станеться найкращого, якщо дозволиш? А що тобі каже на це близька людина, що зараз в ЗСУ? (зазвичай, її відповідь: «Та я „тут“, щоб ти могла дозволити собі жити»).
Свята і під час війни важливі. Це важливо для нашої дитячої частини, щоб бути з нею в контакті, потрібно для підживлення — бо радість дає енергію, потрібно для відчуття «піт-стопу» — щоб виділити серед рутин, сірості та напруги щось яскраве. Інтенсивність святкування обираємо ми самі.
Мені друг запропонував: «Давай я тобі зроблю подарунок. Обирай, куди хочеш поїхати з донькою, я оплачу». А я йому кажу: «Дякую, дорогенький. У мене зараз просто не вистачить сил на дорогу».
Знайома каже: «Що ти там сидиш у своєму селі! Наче гасиш себе. Потрібно вибиратись до людей». Я їй чесно відповідаю: «Буду вибиратися в атмосферу, хочу пити глінтвейн на вулиці й бачити людей. Але підтримувати тісні контакти — ресурсозатратно. Мене вистачить на кілька годин „запалювання“ інших, потім я буду відновлюватись тиждень».
Посестри часто чують: «Ти маєш себе змушувати святкувати заради дітей». Діти завжди відчувають нашу жертву. Це у них викликає почуття провини або провокує маніпуляції. Іноді, дійсно, коли ми включаємося в підготовку до свят — ми й самі налаштовуємося. А іноді потрібно попросити близьких, щоб допомогли з дозвіллям для малечі.
Дитинство продовжується й під час війни. І навіть в родинах, які переживають скорботу, дітям потрібні подарунки та відчуття свята. І дітям точно можна сказати: «Мені так хочеться, щоб у нас було свято, але зараз настрій зовсім не святковий. Давай разом подумаємо, що можемо зробити, і разом із тобою прикрасимо, підготуємо…»
Можливо, включити військового в «сценарій свята». Це може буде телефонний дзвінок, чи попросити його/її записати відео, яке можна подивитись, показати дітям після промови Президента. Записати для нього/неї своє відео, яке зможе переглянути.
Я «запрошую» подумки свого чоловіка до всього, що планую та створюю. Надсилаю йому поштою малесеньку ялинку, те, що буде зі смачного й у нас на столі, щоб створити «спільний простір». Ми це готуємо разом із дітьми. І я «включаю» його у свої приготування, уявляю, що він сидить поруч зі мною. Так я намагаюсь внутрішніми діями долати зовнішню відстань.
І ми домовимось, як доречно вітати одне одного в новорічну ніч.
Так, гірлянди, пісні, фільми не замінять того, кого так хочеться бачити поруч, і не повернуть відчуття безтурботної нормальності. Але вони можуть дати трохи енергії, підживлення, щоб дочекатись і створювати свою нову реальність.
І я з самого початку війни налаштувалась: не дам ворогам вкрасти у моїх дітей і у мене жодного дня. Тому я святкую життя, а не просто Новий рік.
Джерело: NV life
peredplata
