Не всі українці за кордоном – ухилянти, які «перепливли Тису» чи виїхали за хабар

Оскільки багато хто сприйняв цю новину швидше на емоціях, не усвідомивши її змісту й реальних наслідків, поясню по пунктах чому нічого, крім шкоди, це рішення не принесе.

1. Уявлення, що ледь не всі українці за кордоном – ухилянти, які «перепливли Тису» чи виїхали за хабар – нісенітниця. Насправді більшість українських громадян перебуває за кордоном абсолютно законно. Це і ті, хто багато років живе й працює за кордоном чи навіть там народився, і ті, хто виїхав дитиною з України до чи після 24 лютого 2022, а тепер досяг 18-ліття, і студенти, багато інших категорій наших громадян. Вони мають вид на проживання або тимчасовий захист. Як правило мають за кордоном дружину, дітей або батьків. І не порушували ні українських законів, ні законів країн перебування.

2. Так само хибним є й уявлення, що Україна їм усім байдужа, раз вони не захищають її зі зброєю в руках. Адже подібну претензію можна пред’явити і будь-яким цивільним в Україні. Хтось пішов добровольцем в армію, хтось ні, когось мобілізували. Український народ не ділиться виключно на героїв-добровольців і негідників-ухилянтів. Більшість українців є звичайними людьми, які люблять свою країну і працюють для її блага відповідно до своїх уявлень і можливостей. Україна не мала б такої потужної політичної, фінансової і військової підтримки західних держав, якби не активність закордонних українців. Але останнім часом в Україні за активного сприяння влади нагнітається «класова ненависть» до українців, які перебувають за кордоном. Так само як ця «класова ненависть» нагнітається до депутатів, «чиновників», «бариг» – влада навмисне створює лінії розколу, послаблюючи національну єдність, про яку вона так любить поговорити.

3. Відповідно до статті 36 закону «Про військовий обов’язок і військову службу» військовий облік громадян України, які проживають за кордоном, не ведеться. І ніколи не вівся. Тому багато українців за кордоном не мають військово-облікових документів. Але ні їхньої вини, ні порушення закону в цьому нема. Позбавлення їх консульських послуг є абсурдним і протиправним.

4. Одним з наріжних каменів нашої демократії є слова з 19 статті Конституції: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Коли заступник міністра закордонних справ Сибіга (щойно переведений в МЗС екс-заступник Єрмака) своїм листом зупиняє надання громадянам гарантованого права на отримання українських документів чи консульських послуг, це відверта сваволя, яка порушує Конституцію і закони. Зрозуміло, що і лист Сибіги, і намагання міністра Кулеби його виправдовувати – це не самодіяльність МЗС, а забаганка особисто Зеленського. Цей стиль управління не сплутаєш ні з чим.

5. Кулеба виправдовує цю сваволю посиланням на нещодавні зміни до закону про мобілізацію. Але ці зміни набирають чинності лише 18 травня. До того часу МЗС зобов’язаний діяти на основі чинного на сьогодні законодавства. Після 18 травня справді запроваджується військовий облік українців за кордоном, але реально він запрацює ще пізніше, оскільки уряд має ще визначити, як українці за кордоном можуть отримувати і оновлювати військово-облікові документи.

6. Жоден закон, у т.ч. новий закон про мобілізацію, не забороняє громадянам отримувати паспорти за кордоном. Тож урядова постанова від 23 квітня, яка не дозволяє видавати чоловікам паспорти за кордоном, незважаючи на те, чи стоїть людина на військовому обліку – тим більше є протиправною і шкідницькою.

7. Взагалі складно зрозуміти, яка мета військового обліку українців за кордоном і відмови у видачі паспортів чи наданні консульських послуг громадянам без чинних військово-облікових документів. Чого влада хоче досягти? Мобілізувати закордонних українців? Але ж очевидно, що служити підуть лише ті з них, хто сам цього захоче. Розіслати їм повістки до українських ТЦК і оголосити порушниками закону за неявку? Щоб що? Під час розгляду мобілізаційного законопроєкту оборонний комітет спочатку врахував був мою поправку, вилучивши норму про обмеження консульських послуг. Так само комітет підтримав мою поправку про відстрочку для українських студентів університетів держав ЄС, США та Канади. Бо коли кажуть, що обмеження для українців за кордоном – це про справедливість, то яка ж справедливість і яка логіка в тому, щоб давати відстрочку студентам найвідсталіших українських вишів, але не давати її тим, хто вчиться у найкращих університетах Європи? Втім, за кілька днів після виступу на комітеті голови фракції «Слуга народу» Арахамії обидві поправки були викинуті з тексту закону.

8. Очевидно, влада прагне змусити українців чимшвидше повернутися до України. Однак результат буде прямо протилежним. Абсолютна більшість із них не кине роботу, навчання, дружин, дітей чи батьків, щоб поїхати в подорож в один кінець в Україну прямо зараз. Ми можемо ставитися до цього як завгодно, але слід розуміти, що саме так і буде. Якщо власна держава не надаватиме громадянами ні паспортів, ні консульських послуг, дискримінуватиме студентів європейських університетів за сам факт навчання за кордоном, сприятиме підігріванню хейту проти цих людей в Україні, це зменшить число бажаючих повернутися в Україну й після війни.

9. «От і чудово! Хай там і лишаються!» Коли зустрічаю таку реакцію, розумію, що люди, які перебувають в епіцентрі демографічної катастрофи, не зовсім усвідомлюють її масштаби і важливість боротьби за повернення кожної людини. Очевидно, що повернути людей можна лише через заохочення, а не через хейт, погрози й обмеження в правах. В 2023 році в Україні народилося лише 180 тисяч дітей, а померло майже 600 тисяч людей. Додайте до цього триваючий виїзд людей, перш за все жінок і дітей, з країни, і ви зрозумієте, що йдеться про стрімке вимирання України. І от замість того, щоб заохочувати максимальні зв’язки закордонних українців з батьківщиною, боротися за повернення після війни людей з європейською освітою і знанням іноземних мов, Україна відштовхує їх в обійми інших держав, які для вирішення власних демографічних проблем з радістю дадуть українцям не лише роботу й освіту, але й громадянство.

10. Відмова держави видавати паспорти чи надавати консульські послуги власним громадянам є зневагою до демократії й прав людини. Такого не робить жодна цивілізована держава. Та що там цивілізована – навіть Росія такого не робить. Єдиний, хто зробив щось подібне – лукашенківська Білорусь. Таке мавпування тоталітарних практик, помножене на деморалізацію наших співгромадян, які є головним рушієм акцій на підтримку України – прямий шлях до погіршення ставлення до нашої держави на Заході, а відтак і зменшення рівня підтримки, від якого критично залежить наше виживання.

То хто ж від цього виграє? Лише Росія. Лише нашому ворогу на руку і розкол між українцями за будь-якими лініями, і обмеження в правах частини українських громадян, і зниження рівня міжнародної підтримки України, і демографічна катастрофа, яка чудово вписується у їхні плани знищити українців як націю.