Буковинські родичі Юрія Федьковича: між вигадками і правдою.

Кожен, бодай і не круглий, ювілей першого українського письменника Буковини спонукає мене розшукувати нові або глибше аналізувати давно відомі документи про життєвий шлях Юрія Федьковича.
Оце і цього року мені вдалося відшукати метричний запис про його смерть, який виявився таким цікавим, що я вирішив представити увазі читачів цілим, а не тільки вирізаним єдиним «Федьковичевим» рядком, як це зазвичай робиться. Цей запис вніс до метричної книги Миколаївської православної церкви і власноручно підписав її парох Леон Попескул, а засвідчив своїм підписом чернівецький протопресвітер Іван Олінський, парох церкви святої Параскеви. Хай не дивує нікого внесений до книг малесенької дерев’яної Миколаївської церкви запис про похорон, який реально відбувався в величавій катедральній церкві Святого Духа – такі були тоді правила!
Однак в цьому документі бракує кількох важливих інформацій – про адресу, за якою мешкав Ю. Федькович в Чернівцях (площа Австрії, 10) та про те, що покійника відспівували в катедральній церкві в Чернівцях аж чотири священники («протоєреї оо. Ізидор Воробкевич і Л. Попескул в супроводі оо. Ілії Бендаса й Ґраматовича»). Про все це писала тогочасна преса, зокрема, в долученій статті і часопис «Kurier Lwowski». Однак румунські православні священники з цього не тішилися, тож внесли до метричних книг лише мінімум інформації, щоб хтось колись не подумав, що український письменник Юрій Федькович мав якесь відношення до буцімто «румунських» Чернівців.
Тож на німецько-румунському (насправді німецько-молдавському) бланку отець Леон Попескул записав під номером 228 таке:
«[Без адреси], помер 30 грудня 1887/11 січня 1888, похований 2/14 січні 1888, Йозеф Георгій Федькович, правильно Йозеф Гординський лицар де Федькович з Путилова, підкапітан оберлейтенант на пенсії, православний, чоловічої статі, 54 роки, помер природною смертю від вибуху крові, Леон Попескул рукою власною».
Як це подібно до лайливих статей, що ними обкидала владику Євгена Гакмана румунська газета «Albina» за те, що той посмів призначити слов’янським катедральним проповідником Василя Продана, засновника першого українського товариства «Руська Бесіда». «Для кого він буде проповідувати в Чернівцях?», – запитувала «Albina» і сама ж відповідала на своє запитання – «Хіба для тих служниць з Путилова родом, котрі зрідка мають час прийти на вечірню до церкви!» На думку наших національних конкурентів це ж так пасувало один до одного – поет з Путилова для служниць з Путилова!
Однак насправді в Чернівцях десятки років мешкав, володів власним будинком неподалік від ратуші, де працював директором та секретарем Чернівецького магістрату батько Осипа-Юрія Федьковича Адальберт Гординський лицар де Федькович. В метричних книгах римо-католицької церкви зберігся долучений запис про смерть і похорон Адальберта, в якому читаємо:
«9 вересня помер і 10 вересня 1876 року був похований місцевим парохом доктором Ігнацом Корніцьким замешкалий в будинку 428 Адальберт лицар де Федькович Гординський, народжений в Галичині, офіціал табули на пенсії, чоловічої статі, 67 років, причина смерті – хвороба Брайта [нефрит]».
Не мають уяви, про що пишуть, ті численні «біографи» Юрія Федьковича, котрі стверджують, буцімто його батько був полонізованим українським шляхтичем. Так можна сказати про когось, хто спершу був українцем, а потім став поляком. Родина ж Гординських впродовж століть належала до тієї галицької шляхти, яка сповідувала римо-католицьку віру, і володіла при цьому як польською, так і русько-українською мовами, вживаючи їх паралельно. Юрій Федькович, який не долюблював свого батька як «ляха», а все ж в своїй третій автобіографії (1885) написав так: «Мама й тато говорили по-руски». Русько-українською мовою Адальберт Гординський говорив не лише вдома з жінкою та дітьми, але й з мешканцями буковинської Гуцульщини, де він впродовж десятиліть працював мандатором. Представники шляхетської родини Гординських дали українській культурі чимало визначних талантів; досить згадати хоча б про поета і художника Святослава Гординського.
Найглибше буковинське коріння мав рід Юрієвої матері Ганни, яка походила з давнього православного священничого роду Ганіцьких. Зрештою і вони, як і більшість української інтелігенції Буковини, в 18 столітті переселилися сюди з Покуття – Ганіцькі з покутського села Залуччя на буковинську Гуцульщину, яку тоді називали Руським Довгополем. Вже в Шематизмі 1783 року дехто з Ганіцьких (або Каніцьких) був православними священниками, і це духовне покликання передавалося з покоління в покоління. В родині Киселицького протопопа Івана Ганіцького, брата Ганни, кілька дитячих років жив Юрій Федькович, навчаючись кириличного письма, релігії та іншим шкільним предметам. Неподалік від могили Юрія Федьковича поховано сина Івана Ганіцького Георгія-Геннадія, котрий був одним з найдіяльніших українських членів буковинської православної консисторії.
Дуже цікаву інформацію містить метричний запис про смерть Юрієвої матері Ганни, яка померла і була похована в містечку Сторонець-Путилів, яке сьогодні має румунізовану назву «Путила». Священником-адміністратором Сторонецької православної церкви був тоді Олександр Попович, батько славнозвісного українського президента Буковини Омеляна Поповича; він і вніс до метричної книги таку інформацію:
«Номер будинку 348, 2 січня 1864 року померла і 4 січня була похована Анна, дружина Адальберта Гординського, уроджена в Сторонці, православна, жіночої статі, 61 рік, померла від тифу».
Вірність цього запису засвідчив Путильський протоєрей Іван Ганіцький, рідний брат Ганни, батько Георгія-Геннадія Ганіцького і учитель Юрія Федьковича.
Ось такою була співпраця між Чернівцями і Сторонцем Путиловим в 19 столітті!

peredplata