В Одесі 13 серпня 2024 року відбулася організована Інститутом Центральноєвропейської Стратегії публічна дискусія «Інформаційна безпека “півострова” Бессарабія». Говорили про те, як не програти інформаційну війну, щоб не відбулося тихого захоплення регіону, про небезпечні тенденції й причини того, що викликають занепокоєння.
Пропонуємо вашій увазі тези однієї зі спікерок – Євгенії Генової, кандидатки філологічних наук, заступниці головного редактора сайту Intent, журналістки-розслідувальниці й правозахисниці, медіатренерки, яка провела серію тренінгів з медіаграмотності та комунікації в Бессарабському краї.
Хто ж зацікавлений у Бессарабії?
Виходить так, що в нас є дві проблеми: одна проблема — це величезний інтерес до Бессарабії з боку Російської Федерації, а з іншого боку — недостатньо значний інтерес до Бессарабії з боку української влади. І якщо про першу проблему ми знаємо давно, бо інтерес був завжди і Бессарабія, безумовно, один із пріоритетних напрямків Російської імперії, яка його колись загарбала, знищила корінне населення і проводила постійні політики геноциду, займалася зросійщенням, то друга – це особливості сьогодення. Тому, звичайно, що це в полі інтересів Російської Федерації. Якби вдалося окупувати Бессарабію чи створити так звану БНР, то і з Одесою їм би було легше розібратися. І в 22-му році, наскільки я розумію, у них були шанси це зробити, та, на щастя, завдяки нашим захисникам це не вдалося.
Про настрої, які штучно розпалювалися в регіоні
Я працювала кілька років у проєкті, що підтримував громади в процесі децентралізації об’єднання громад. І ось в одному з сіл колишнього Арцизького району нам прямо сказали в залі, що ми зробимо так само як зробив Крим, у нас тут в городі автомати зариті (думаю там ніяких автоматів не було, але говорити про це говорили), тому не думайте навіть про об’єднання в одну громаду болгарських і молдовських сіл, бо ми будемо одне одного вирізати.
Я була абсолютно цим шокована, бо ж люди, зазвичай, не дуже люблять когось вирізати. А потім почали з’являтися в цих селах політики, у яких, до речі, і досі все добре в житті, і вони, власне, теж говорили це саме. Один із народних депутатів прямо з трибуни обласної ради на сесії сказав, що молдовани й болгари історично одне одного ненавидять і будуть одне одного різати, і, мовляв, нікуди нас не об’єднають.
Це була дуже жахлива ситуація насправді. І якби щось у цей момент там зайнялося, то ми б могли мати жахливі наслідки. Та, на щастя, це якось вляглося. Сподіваюся, що і тим політикам теж, можливо, якось все-таки пояснили, що треба трішки менше виступати на ці теми.
Про зміни у свідомості й певний відкат відносно 2022 року
А от у 2022-му році, як на мене, дійсно відбулися дуже значні зміни в свідомості людей. Я знаю багатьох, хто не відчував себе українськими молдованами чи українськими болгарами, але вони змінили своє ставлення насправді перед цією загрозою на користь України.
Проте зараз я знову бачу, і це не лише в Бессарабії, певний відкат, люди знову роблять так, як звикли, і ми їх потрішки втрачаємо. У нас знову змінилась ситуація в країні, у нас важко, у нас очікувано непроста психологічна ситуація, а Росія грає в довгу. І однією з причин поразки може стати те, що ми не знаємо Бессарабію, і що Бессарабія добре не знає всю іншу Україну.
Бо ж куди возять бессарабців, через те, що регіон перетворився на півострів? Їм простіше поїхати і повезти своїх дітей в Болгарію чи в Румунію, і це вже Європа! А якщо дитина ще й добре вчиться, то вона і вступає у виш не в український… Особливо, якщо не володіє державною.
Про важливість перевідкриття Бессарабії і «знайомства» бессарабців з містами України
Ми говоримо, що Бессарабію треба відкривати українцям, бо вона – неймовірна, і це правильно. Але нам також треба відкривати Україну молоді з Бессарабії. Закохувати місцеву молодь у Київ, Харків, Львів, Чернівці, щоб вони бачили не лише красу Софії чи Бухареста. І тоді вони матимуть вибір. І, полюбивши рідну державу, ймовірно, захочуть залишитися тут, бо вони її для себе відкриють. Я думаю, у цьому маємо бути зацікавлені всі ми, і для цього не потрібні значні кошти, це можна робити навіть силами громадських організацій.
Про мовну ситуацію в регіоні
Щодо мови ситуація поступово змінюється, це фіксують соцопитування. Люди після повномасштабної війни, які взагалі не знали українську мову, поступово, потихеньку переходять на українську. Я не хочу сказати, що це прямо масове явище, що коли ми приїдемо зараз в Бессарабію, там всі розмовлятимуть українською. Не варто таке очікувати, але багато хто переходить насправді. І от пан Ярослав (ректор Ізмаїльського педагогічного університету) сказав, від студентського самоврядування була скарга про те, що викладачі хочуть викладати російською. Тобто студенти вже не хочуть, щоб їм викладали російською. А це ж переважно саме юні жителі Бессарабії. Тобто є певні зміни. А от чи ми утримаємо це?
Перемоги найближчим часом, на жаль, може і не бути, і після цього сплеску патріотизму є загроза повернення назад до тієї штучної насправді ідентичності: тієї чи то радянської, чи то російської, бо теж не зрозуміло, що то за ідентичність така невнятна була. Не хотілось би, щоб до неї люди поверталися.
Про доступ до якісного українськомовного контенту
Мені скаржилися люди на півдні області на те, що в них є проблема з доступом до споживання інформації, тобто російський контент доступний, а українського нема. Бо часто люди в селах налаштовують супутник так, щоб він ловив російські телеканали. І тут є, мабуть, поле для правоохоронців, бо це заборонено робити, але на це просто заплющують очі. Але з іншого боку, яка є альтернатива? Бо варто говорити не тільки про якісний контент, а хоч про якийсь український контент. А його часто просто нема. Про вишки-передавачі говоримо роками. Вони б мали легко ловити цей сигнал, а їх так і нема. Я не розумію чому їх так і не можуть зробити. Ну хай би вже румунське радіо ловлять і слухають, але ж вони почують російські меседжі, які транслює так зване Придністров’я.
Мені знайома каже, що слухала новини по радіо «Маяк», адже була впевнена, що це наше українське радіо, бо ж пам’ятає його ще з дитинства. Людина не дуже вникає в ситуацію, звичайні люди повертаються додому після роботи і щось вмикають, щоб балакало. А «Маяк» – то щось таке, що лунало в приймача завжди. І навіть те, що російською мовою балакає, не викликає жодних підозр. Знайома мені ще й доказувала, що воно просто російськомовне, але наше, українське. Тобто люди не усвідомлюють, що потрапляють під вплив ворога. І це треба вирішити вже, тут не треба ніяких філософських роздумів, тренінгів, довготривалих досліджень — це просто треба зробити і все, якщо не хочемо втратити регіон.
Світлана Бондар, Одеса
peredplata
