Не можу сказати, що колись зараховував себе до великих прихильників особистості генерала Шарля де Голля. Так, я перечитав безліч книжок і про самого генерала, і про Францію його часів, захоплювався його сміливістю під час Другої світової війни. Але мене завжди відштовхувала його недовіра до того, у що я вірю: євроатлантична солідарність, необхідність союзу Сполучених Штатів та Європи, провідна роль США як гаранта європейської та світової безпеки в протистоянні з авторитарними режимами. Але як і багато хто з тих, хто недооцінював генерала, я помилявся. Треба було краще усвідомлювати його здатність передбачати майбутнє.
Я не перший, хто не розумів де Голля. Зараз здається, що його завжди гідно оцінювали сучасники. Але навіть коли він розпочав боротьбу з нацистами після капітуляції Франції, багато французів вважали його не тільки романтиком, а й небезпечним підбурювачем. Франція була зачарована харизмою іншого військового – старого маршала Філіппа Петена, який нібито гарантував стабільність після неминучої поразки у війні.
Ба більше, навіть союзники Франції спершу вважали де Голля людиною, позбавленою реалізму. Вони визнали створений нацистами уряд у Віші як легітимний, підтримували з ним дипломатичні відносини і намагалися переконати себе, що це і є справжня Франція. Лише коли баланс сил почав зміщуватися на користь союзників, де Голль став потрібним – як символ нової Франції і як сила, здатна боротися з нацистами та їхніми французькими поплічниками.
Але навіть тоді його не вважали героєм беззаперечно. Польський публіцист Анджей Бобковський писав, що французи говорили про де Голля як про людину, яка врятувала честь Франції, тоді як Петен – саме її життя. Але попри все саме завдяки де Голлю Франція ввійшла до числа країн-переможців, отримала місце в Раді Безпеки ООН і стала ядерною державою.
Другий виклик для де Голля настав, коли він знову очолив Францію під час алжирської кризи. Тоді багато французів покладали на нього надії, що він поверне стабільність, збереже Алжир як частину республіки. Але де Голль ухвалив інше рішення: він тверезо оцінив ситуацію, почав переговори з прихильниками незалежності Алжиру і зрештою відмовився від цієї території.
Чи можна було утримати контроль над Алжиром? Сьогодні, спостерігаючи за російським досвідом, ми знаємо ціну таких спроб. Російський президент Борис Єльцин пішов шляхом, протилежним до шляху де Голля. Він зберіг контроль над Чечнею, але це лише заклало підвалини для перетворення самої Росії на справжнє чудовисько, агресивну державу, яка знаходить натхнення у кривавих війнах.
Якщо під час Другої світової війни де Голль врятував честь Франції, то під час алжирської кризи він урятував її душу і свободу.
Однак саме в цей період де Голль також продемонстрував свою недовіру до ідеї євроатлантизму. Він вивів Францію з військової організації НАТО, залишив її лише у політичному союзі, повернув Парижу повний контроль над збройними силами і домігся виведення американських військ з території країни.
Це викликало глибоке занепокоєння у тодішнього президента США Ліндона Джонсона і зіпсувало відносини між Францією й Америкою. До військової структури НАТО країна повернулася лише через 40 років, за президентства Ніколя Саркозі.
Тривалий час рішення де Голля здавалися анахронізмом. Але тільки не сьогодні.
Адже ніхто не залишив нам інструкцій, що робити, якщо США відмовляться від євроатлантичної солідарності. Якщо на чолі Сполучених Штатів опиниться президент, який презирливо ставиться до демократії, моралі та спільних цінностей із Європою – до всього того, що стало основою безпеки після Другої світової війни.
Раніше така ситуація здавалася неможливою. Бо не допускалася самою двопартійною системою Сполучених Штатів, яка виключала можливість появи впливових ультраправих політичних сил. Те, що у таку силу на наших очах перетворяться класичні республіканці, не вірив ніхто. Ніхто навіть і не думав про відхід Америки і важливість самостійного вибору для Європи.
А тепер саме «анахронічне» рішення генерала дає європейцям шанс пережити президентство Дональда Трампа – якщо це тимчасова аномалія. Або ж навчитися забезпечувати свою безпеку самостійно, якщо Америка остаточно віддалиться від Європи.
Завдяки де Голлю Франція може сама розпоряджатися своїми ядерними силами й обговорювати з європейськими партнерами спільну модель стримування. Поки що це лише декларації, але вони мають реальне підґрунтя – і створив його генерал.
Тепер, коли ми переживаємо один із найбільш відповідальних моментів в історії, дивуєшся: як можна було не розглядати різних варіантів розвитку цивілізації? Як можна було бути такими самовпевненими і вважати, що модель, яка склалася після Другої світової війни, – назавжди?
Адже минуле дуже часто стає майбутнім, і ми це добре знаємо. Чому ж не замислювалися над тим, що може настати час, коли Америки в Європі більше не буде? Що Сполучені Штати знову можуть перетворитися на далеку державу за океаном, як це було до Другої світової війни?
Майже ніхто цього не передбачав.
Окрім де Голля.
Але генерал, на відміну від своїх сучасників, не тільки передбачав – він діяв. Уперше він врятував честь Франції, вдруге – її свободу, втретє може врятувати її безпеку.
Будемо сподіватися, що цей його останній подарунок виявиться рятівним і для всієї Європи. Навіть для тих із нас, хто досі не оцінював його належним чином.
Віталій Портников
peredplata
