Кістяк ЗСУ – цивільні добровольці 2022 року і мобілізовані 2023 року, які не уникали мобілізації, не шукали лазівок, щоб забронюватися. За понад рік у зоні бойових дій я чітко це бачу на прикладі особового складу моєї роти.
Це вони зараз тримають оборону і можуть навчити інших, як робити це правильно. Як навчили, наприклад, мене. Війна 2025 року зовсім інша, ніж навіть та, яка була 2022 року. Тилові інструктори, чи навіть інструктори НАТО, які не бачили реалій нинішньої передової, просто не можуть правильно вчити.
Кадрові військові, які переважно на командних посадах в тилу, або взагалі на пенсії, не можуть бути такими інструкторами, бо вчилися по-старому в академіях за застарілими бойовими статутами.
Навіть мій гуманітарний розум після року перебування у зоні бойових дій бачить, що за тими статутами вже ніхто не воює. Практика сучасної війни зовсім інша. З РОПів і ВОПів, порядку руху колон, рубежу спішування тощо залишається хіба що посміятися.
Втрата цієї основи ЗСУ, а саме це відбувається через відсутність демобілізації, може взагалі позбавити Україну дієздатної армії.
Навіть тупі мсклі знали, що і столиця без армії нічого не варта. І не вагаючись здали своє “козяче болото” французам, бо розуміли: з армією повернуть його назад.
Полководницький талант не в тому, щоб героїчно сточити кілька бригад у боях за якесь село, а щоб застосувати їх в потрібний час у правильному місці. Кістяк ЗСУ 2022/23 рр. – на вагу золота, щоб його так марнувати.
Тим часом вітчизняні політики ставляться до ЗСУ з позицій потреби сьогодні навіть не на сьогодні, а на вчора. Натомість державний інтерес вимагає прораховувати інтерес на десятки років наперед.
Завдання не наловити кілька немотивованих броньованих боягузів-ухилянтів, а створити механізм самовідтворення армії. І робити це треба було якщо не з 2014 року, то з 2022 року точно.
Розумію хаос перших місяців повномасштабного вторгнення, але без усвідомлення цієї стратегічної мети, всі нинішні кроки – не більше, ніж латання дірок. З поступовим стиранням алмазного стержня. Бо навіть найтвердіші – гинуть і пливуть. А заміни їм з їхнім унікальним досвідом немає.
Має бути створений дієвий триступеневий механізм постійного клонування ЗСУ, а не знищення їх основи. Чи потім знову за давньою українською традицією голосИти і чекати поки підросте нове покоління пасіонаріїв? Яке знову, як добровольці 2022 року, кинуться з автоматами на північних убивць.
І знову ціною власного життя і життя побратимів будуть відкривати давно відкриті і добре засвоєні ази воєнної справи.
Якщо війна на десятиліття, як в Ізраїлі, смішно вірити, що ці люди, які з 2022-2023 року служать, спроможні будуть обороняти країну. Вони просто помруть з фізичних причин. Де їхня заміна?
Без механізму мобілізації всіх без винятку на чітко визначений час/ротації для передачі досвіду/демобілізації – ефективні і дієздатні ЗСУ просто зникнуть.
Юрій Чорней, офіцер ЗСУ
peredplata
