«Ніколи більше» проти «можем павтаріть» — різниця у ставленні до перемоги над нацизмом у Другій світовій в Росії та на Заході щороку збільшується. І це особливо наочно демонструють російські паради 9 травня. Які останні 20 років багато хто в самій Росії називає «побєдобєсіє». Навіщо потрібні ці паради і як вони перетворилися на те, на що перетворилися RFI Українською розповів кандидат історичних наук, співавтор та ведучий Youtube каналу «Історія без міфів» Владлен Мараєв.
Напередодні Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні МЗС України закликало українців за кордоном не брати участі в заходах, організованих Росією та Білоруссю. «Маємо не дати Росії вкрасти нашу пам’ять, привласнити колективну перемогу чи зманіпулювати історією заради виправдання агресії та злочинів проти нашої держави та людей», — написав у Facebook міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.
Український історик, ведучий Youtube каналу «Історія без міфів» Владлен Мараєв каже, що Росія не просто намагається привласнити собі перемогу над нацистською Німеччиною, а й зробити з цього найбільшу в своїй історії звитягу. Причому ігнорується і роль інших народів Совєтського Союзу, і роль західних союзників, і той факт, що перші два роки Другої світової війни СРСР взагалі був союзником гітлерівської Німеччини
Водночас, впевнений пан Мараєв, зусилля з «монополізації» перемоги Росія спрямовує передусім на російськомовний простір. В інших країнах цей наратив не особливо ефективний.
В інтерв’ю RFI Українською Владлен Мараєв розповів також про те, як паради перемоги в Росії перетворилися на «побєдобесіє», навіщо вони потрібні російській владі і чому участь у них беруть фейкові ветерани. А ще про те, чому наратив «ніколи знову» став небезпечним для Європи.
Пропаганда війни та ряджені ветерани
— Паради до перемоги саме дев’ятого травня в Совєтському Союзі проводилися власне в 1945-му році, а пізніше — лише в ювілейні роки: 1965, 1985, 1990. А от в постсовєтській Росії це відбувається щороку. Чому?
— В Совєтському Союзі в ті часи були живі більшість ветеранів війни. І не тільки ветеранів, а й тих, хто пережили цю війну як цивільні. Мільйони людей, які на особистому досвіді знають, що таке світова війна, які це були випробування і страждання. І після 1945-го року в багатьох існувало бажання не повторити подібного глобального конфлікту.
Тому, якщо ви подивитеся на пропаганду СРСР після 1945-го року, то один з головних наративів в ній полягав в тому, що ми боремось за мир у всьому світі
Попри те, що СРСР постійно втручався в регіональні конфлікти по всій планеті, попри те, що СРСР нарощував свій військовий потенціал, попри гонку озброєнь, попри спроби посилити свій тиск на Штати, все одно пропаганда постійно говорила про боротьбу за мир. Сучасна Росія діє в абсолютно іншому руслі. Вона пропагує війну, насильство.
Зараз живих свідків війни практично не залишилося. Вони ще є, але їх дуже мало і це люди дуже поважного віку. Наймолодшому ветерану, який дійсно воював у Другій світовій війні, цьогоріч має бути 98 років, Тому що 1927-й — це був наймолодший рік призову в останні місяці війни, в 1945-му році.
Але на всіх цих парадах є ряджені ветерани. Зазвичай це люди віком 60-80 років, які не мають жодного стосунку до Другої світової війни. З усім тим, вони присутні і це створює враження, що Путіна буцімто на парадах все ще оточують якісь міфічні ветерани переможці.
Сучасна Російська Федерація перетворила цю війну на свій головний системоутворюючий міф. На головну історію свого успіху. Вони зробили з перемоги 45-го року свій найбільший успіх за всю історію існування своєї країни.
Два-три останні десятиліття відбувається мілітаристське накачування російського населення. Цей наратив про велику перемогу, «побєдобєсіє» слугує для того, щоб виховувати у росіян готовність до нової великої війни. Оскільки, як стверджує їхня пропаганда, росіяни непереможні: вигравали тоді, отже мають перемогти і зараз.
А далі їхня пропаганда діє за старими лекалами: тоді ми перемагали нацистів і фашистів, і зараз ми теж воюємо з нацистами і фашистами. Тобто ворог той самий. Тоді, мовляв, ми воювали із усією об’єднаною Європою — зараз вони так називають сили нацистської Німеччини та її союзників. Мовляв, Гітлер окупував майже всю Європу — отже, вся Європа пішла війною, потім на СРСР. І зараз, мовляв, ми теж Україні ведемо війну проти всієї Європи, як в ті роки.
Звідки взялося «побєдобєсіє»?
— Термін «побєдобєсіє» з’явився саме в Росії в 2005-му році. В значенні гіпертрофованої «переможної» істерії, «культу перемоги». Чому саме тоді? Із чим пов’язано перетворення парадів на цю істерію і, відповідно, поява такого слова?
— Тут є кілька причин. Одна з головних, що 2005 рік — це 60-річчя перемоги. І вже тоді кількість реальних ветеранів стала настільки невисокою, що їхній голос уже майже не було чути.
По друге, в 2005 році Путін уже цілком зміцнив свій режим в Росії. Він уже практично приборкав Ічкерію. І від внутрішніх проблем (хоча, не можна сказати, що це внутрішні проблеми Росії, тому що Ічкерія це окрема держава з окремою нацією) він почав більше переходити до зовнішньої політики. До ідеї відбудови Російської імперії.
Саме в 2005-му році, Путін заявив, що розпад СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. Відповідно, Путін і його оточення, вся російська пропаганда, почали працювати на те, щоб виховувати у росіян прагнення до реваншу. Так само як це робила нацистська пропаганда в Німеччині з 30-х років минулого століття.
Російська пропаганда стала трактувати розпад СРСР як поразку своєї країни у холодній війні. І приниження. Виховання почуття приниження цілого народу завжди призводить до бажання помсти, бажання повернути собі втрачену «велич».
Далі вже пішли заяви про те, що лідери країн НАТО обіцяли не розширювати блок на Схід (що не відповідає дійсності). Що нас постійно обманювали. Постійно використовували, користувалися нашою тимчасовою слабкістю для того, щоб нас принизити і відкинути якомога далі. От тепер ми знову відродилися, ми сильні. Ми будемо відновлювати свої позиції.
Все це збіглося в часі з періодом найбільшого економічного піднесення Росії. 2000 – 2010 роки — це період, коли економіка відновилася після кризи 80-х та 90-х. Коли вже не було таких воєн, як Перша і Друга чеченська. Коли Росія отримала колосальні прибутки від торгівлі енергоресурсами. І почала доволі активно залучати іноземний бізнес і сама проникати в інші країни. В економічному сенсі, але також, звісно, і в інформаційному, політичному сенсах.
Економіка дуже швидко зростала і це сприяло стрімкому зміцненню авторитету влади. Люди, які пережили розпад СРСР, економічно тяжкі часи, тепер відчули, що є влада, яка веде їх до успіху. Життя налагоджується, покращується. І на все це накладається імперська риторика, що, мовляв, ми піднімаємося з колін, і імперія — це наша сутність. Ментальна сутність російського народу. І ми, мовляв, повинні все це відроджувати.
Спроби «монополізувати» перемогу
— Чому Росія намагається монополізувати перемогу? І чи вдається їй це? Чому інші країни-переможці не так активно говорять про свою роль у перемозі над нацизмом?
— Враження, буцімто Росія монополізувала собі перемогу, може складатися тільки якщо жити в межах російського інформаційного дискурсу.
Якщо жити в межах британського, американського, французького, німецького, польського інформаційних дискурсів, думаю, що навряд чи створюватиметься таке враження.
Росія працює передусім на свою внутрішню аудиторію, щоб переконувати її в цьому. І на ту аудиторію, де сприймається російська мова. І, зокрема, тому так небезпечне це російськомовне інформаційне середовище. У нас, в Білорусі, в Казахстані, в інших колишніх совєтських країнах. Там, де слухають і дивляться це — там і перебувають у відповідному інформаційному середовищі.
Це середовище, дійсно, намагається переконувати, що ми — основні переможці. А роль союзників мінімізовується. Нагадаю, що 9 травня 2021 року Путін, виступаючи на Красній площі, заявив, що в найтяжчі часи Другої світової ми були одні. Тобто ми, по суті одні перемогли.
Повністю ігнорується той факт, що перші два роки Другої світової війни Совєтський Союз був союзником гітлерівської Німеччини. І разом з гітлерівською Німеччиною вони завойовували країни Європи. І економіка СРСР працювала на економіку Третього Райху, допомагаючи нацистам загарбати Бенілюкс, Францію, воювати з Британією, а потім і з Грецією, Югославією.
Ігнорується те, що з першого дня нападу Німеччини на СРСР — 22 червня 1941 року, Британія заявила, що буде союзницею Совєтського Союзу. І почала свої військові поставки для СРСР. Ігнорується те, що США ще до вступу в Другу світову війну — восени 1941-го року заявили, що програма ленд-лізу поширюється також на СРСР. І також розпочали свої економічні поставки, які тривали до вересня 1945 року. Аж до самої перемоги над Японією.
Ігнорується при цьому внесок західних держав на інших фронтах. Війна на півночі Африки в 1940-1943-му роках. Війна в Італії 1943-1945-му роках. Західний фронт, відновлений в 1944-му році, після операції «Оверлорд» і до 1945-го року.
Варто нагадати, що станом на травень 1945-го, коли була здобута перемога і знищена нацистська Німеччина, чисельність Червоної армії на Східному фронті і чисельність військ союзників на Західному фронті і на Італійському фронті були приблизно однакові. Тобто і з одного, і з іншого боку, проти нацистів воювали приблизно співставні сили. Перемогу досягли дуже, дуже багато країн. Відповідно, внесок кожної з них потрібно пам’ятати.
Але в останні роки, на тлі нагнітання істерії перед вторгненням в Україну і особливо під час великого вторгнення, Путін взагалі перейшов на той наратив, що Совєтський Союз дорівнює Росії. Вони ототожнюють росіян із населенням всього СРСР. Закриваючи очі, і повністю викреслюючи, що були українці, білоруси, казахи, грузини, вірмени, азербайджанці і так далі.
Вони всіх називають «єдіний народ», «совєтський народ». Тобто фальшивий конструкт: такої нації ніколи не існувало. Було громадянства СРСР, але совєтської нації ніколи не існувало. І навіть у совєтських документах у кожного громадянина завжди писалося його національне походження: росіянин, українець, білорус.
Але зараз вони намагаються подати це все так, буцімто це перемога саме Росії, витіснивши участь в перемозі інших народів тогочасного СРСР.
Росія ніколи не цінувала життя
— Європейське «ніколи знову» проти російського «можем павтаріть». Чому таке різне трактування цих подій і їхньої спадщини?
— Принципова різниця полягає в розумінні цінності людського життя. У Росії людське життя історично ніколи не було у високій ціні. Що в часи середньовіччя в Московії, що потім в часи Російської імперії, що потім в СРСР і зараз Російській Федерації.
Ми це наочно бачимо просто зараз, як то кажуть, в онлайн режимі. Бачимо, як вони не шкодують своїх вояків у війні проти України. Не рахуються із жодними втратами. Так, вони воювали завжди. І так вони виховують своє населення: мовляв, перемогли тоді — «можем павтаріть» .
Тобто попри те, що перемога була досягнута колосальними жертвами СРСР, ми все одно можемо повторити. І можемо знову дійти до умовного Берліна, не рахуючись із жодними втратами.
Тоді як на Заході людське життя завжди було цінністю. І перемога сприймалася не просто як здолати ворога, але здолати ворога із найменшими втратами для себе. Бо інакше це уже не перемога.
Наведу приклад. Навесні 1945 року (Дуайт) Ейзенхауер — командувач союзних сил в Європі, роздумував над тим, чи не спробувати взяти Берлін раніше за Червону армію. Він поговорив зі колегами, і генерал Омар Бредлі сказав: Ми можемо взяти Берлін раніше, але це коштуватиме нам мінімум 100 тисяч втрат убитими, і пораненими. Вони вирішили, що це забагато, не можна жертвувати такою кількістю людей.
Натомість Сталін абсолютно ні про що не думаючи, наказав взяти Берлін. Операцію провели фактично за два тижні. Коли було вже абсолютно зрозуміло, що перемога нікуди не дінеться. Але за ці два тижні було вбито понад 80 тисяч червоноармійців і понад 270 тисяч зазнали поранень. Просто заради того, щоб якомога швидше взяти столицю Німеччини. І продемонструвати, що ми — Основні переможці, як казала сталінська пропаганда
Втрати у Другій світовій війні у всіх були високі. Але їх не порівняти: для СРСР це офіційно близько 27 мільйонів. Сполучені Штати і Британія офіційно втратили приблизно 400 і 300 тисяч людей. Але для цих країн і такі втрати вважалися дуже тяжкими.
І саме тому основний наратив до сьогодні там це «ніколи знову». Тобто треба жити так, щоб не допустити нової подібної війни з подібними жертвами. Тому що людське життя там цінується.
І це хороший і дуже правильний наратив, звісно. Але ми тепер бачимо, що він може бути навіть небезпечним. Тому що наратив «ніколи знову» дещо «розхолов» суспільство і спонукає людей боятися воювати людей.
В результаті ми бачимо, що за соціологічними опитуваннями в Європі багато людей не готові захищати свої країни у випадку ворожого вторгнення. Дуже великий відсоток каже, що вони будуть намагатися тікати, емігрувати, виїжджати за кордон, але не захищати свою країну.
Їм, можливо, трохи простіше казати, не маючи спільного кордону з Росією. Але у випадку України, яка має величезний кордон із сусідом, де нагнітається «побєдобєсіє» і населення виховується в дусі готовності до агресивної війни без озирання на втрати, наратив «ніколи знову» є небезпечним. Як і для всієї Європи.
Тому більш правильним, більш коректним є наратив «Пам’ятаємо. Перемагаємо». Тобто ми пам’ятаємо ті часи. Ми шануємо жертв тих часів, шануємо переможців, шануємо внесок кожного у цю перемогу. Але ми готові перемагати і зараз. Заради того, аби знищити нового агресора і не допустити нової світової війни.
peredplata
