По-різному складаються долі держав, що виникли після розпаду СССР і соціалістичної Югославії. Одні відразу отримали міжнародне визнання і розвиваються у сприятливих умовах, іншим же доводиться відстоювати своє право на існування у непростій боротьбі. Досить складним шлях до повного визнання виявився у невеликої балканської країни, яка недавно отримала назву Республіка Північна Македонія. Довгий час сусідня Греція блокувала її спроби увійти до складу ЄС і НАТО.
Суперечка навколо назви
Здавна на Балканах існує територія, яка носить назву “Македонія”. Походить вона від грецького слова “македнос”, що означає “високий”. Фахівці ще не дійшли спільного висновку, яке із значень цього слова послужило його використанню для означення народу, що мешкав на певній території. Одні вважають, що ці люди були високого зросту, інші – що малися на увазі мешканці високогір’я. У будь-якому випадку, йшлося про греків. Вони створили велику державу, яку заснував Александр Македонський, один з найвідоміших полководців античності.
А у VI столітті на Балкани прийшли слов’яни, які оселилися на значних територіях півострова, у тому числі й в історичній Македонії. Тут вони прийняли християнство за східним обрядом і входили то до складу Візантії, то Болгарського царства, то Сербії, то створювали власну державу. Чимало болгар дотепер вважає, що такого окремого народу як македонці, взагалі не існує, а вони є частиною болгарського етносу, лише з деякими власними етнографічними особливостями.
Близько п’ятисот років Македонія знаходилася під владою Османської імперії, що позначилося на багатьох македонських традиціях – від національної кухні то специфічних жестів. Наприклад, македонський жест, що означає “ні”, ми сприймаємо як “так”, і навпаки. У македонській мові є чимало слів, запозичених у турків. Коли ж балканські народи почали боротьбу за своє національні визволення і один за одним створювали власні держави, македонцям не вистачало сил, щоби самим скинути турецьке ярмо. Вони піднімалися на повстання, але без зовнішньої допомоги не могли добитися успіху. Цим скористалися сусідні молоді держави і у 1912 р. у Першій балканській війні перемогли Туреччину, зайнявши територію Македонії.
Найбільша частина дісталася сербам, її назвали Вардарською Македонією – за іменем річки, що протікає через неї. Македонські землі на узбережжі Егейського моря залишилися у складі Греції, вони мають ім’я Егейської Македонії. А болгарам дісталася так звана Пірінська Македонія – найменша частина македонських земель, хоча Софія претендувала на всю македонську територію. Свою мрію вона спробувала реалізувати за допомогою Гітлера у 1941 р., окупувавши всю Македонію й проголосивши її “невід’ємною частиною Болгарії”. Правда, після війни вимушена була повернути ці землі тим, у кого забирала.
А у 1945 р. Вардарську Македонію югославські комуністи проголосили союзною республікою у складі недавно утвореної Федеративної Народної Республіки Югославії. Тоді ж у Югославії македонську мову визнали окремою від болгарської й почали вивчати її в школах і вишах. Греки же зі своєї частини македонської землі утворили окрему провінцію з головним містом Салоніки. У Греції ішла громадянська війна, в якій слов’яни – македонці підтримали комуністів. Але компартія зазнала поразки, і чимало македонців вимушено було відступити на територію Болгарії, а потім їх перевезли в СРСР. В Егейській же Македонії в основному залишилися греки та повністю асимільовані греками слов’яни. Між Грецією і Югославією щодо назви Македонії не існувало згоди, але і гострого конфлікту не було.
Афіни проти назви “Республіка Македонія”
На початку 90-х рр. колишня Югославія розпалася, і на її місці виникли нові незалежні держави. Однією з них була Македонія зі столицею в Скоп’є. От тут Афіни почали бити тривогу. Греки вважали, що у самій назві “Республіка Македонія” містяться територіальні претензії на грецьку провінцію, яка також називається Македонією. Під цим приводом Греція відмовилася визнавати нову державу, і між Скоп’є та Афінами розпочалися переговори, щоб знайти взаємоприйнятний компроміс. Зупинилися на варіанті “Колишня югославська республіка Македонія”. Проте македонські націоналісти з нею не погодилися і вимагали затвердити назву “Республіка Македонія”.
Особливої гостроти суперечці надавало те, що слов’яни-македонці почали приписувати собі античну історію своєї землі. Їхня невеличка за розмірами країна надавала великого значення розвиткові іноземного туризму, а ім’я Александра Македонського широко відомо у всьому світі. Для приваблення туристів пам’ятники цьому полководцеві почали з’являтися у багатьох містах Македонії, що викликало протести в Греції. Напруга зростала. А македонцям потрібно було обирати свій шлях в майбутнє, і за прикладом більшості балканських країн вони висловили бажання увійти до складу Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу. Але Греція їм цей шлях заблокувала, вимагаючи відмовитися від претензій на всю македонську історію й змінити назву своєї країни на “Республіка Скоп’є” (за назвою столиці республіки).
Компроміс знайдений
Переговори виявилися дуже складними. Розглядалися різні варіанти, нарешті, зупинилися на одному: “Республіка Північна Македонія”. Нещодавно вдалося підписати спільний документ, і Греція пообіцяла зняти перешкоди для входження сусідньої держави до ЄС і НАТО. Втім, проти знайденого рішення виступили і крайні грецькі націоналісти, й їхні македонські антиподи. Протести ще продовжуються. Але і рух вперед вже розпочався. Слід підкреслити, що Македонія перед досягненням компромісу зуміла виграти процес проти Греції у Міжнародному суді, за вироком якого Афіни повинні визнати право македонців та прийнятну для них назву своєї держави.
Мають македонці ще одну нагальну проблему, котра вже давно вимагає повного вирішення. Ще у 1967 г. було проголошено автокефалію Македонської православної церкви, яку не визнала Сербська православна церква, що вважає себе матір’ю-церквою для македонців. Але македонці здавна мали власний Охрідський патріархат, і впевнені, що не повинні в адміністративному відношенні бути залежними від іншої церкви. Неодноразово представники Македонської автокефальної православної церкви зверталися до Вселенського патріарха з проханням видати томос – документ, який визнавав би цю церкву самоврядною. Останнім часом з боку македонських священиків можна почути оптимістичні прогнози. Мовляв, ще цього року незалежність отримає Українська Православна Церква, а відразу за нею Вселенський патріарх прийме таке ж рішення і щодо Македонської Православної Церкви. Правда, їй автокефалію нададуть, коли офіційно вона назве себе “Охрідським патріархатом”.
Час покаже, чи здійсняться такі прогнози. Наразі ми бачимо, що за наявності доброї волі сторін і за підтримки міжнародної громадськості можна вирішувати гострі проблеми, котрі впродовж довгого часу гальмували шлях держави вперед. Будемо надіятися, що й Україна вирішить взаємоприйнятним чином ті проблеми, що є у неї з сусідніми країнами.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
