ДИВИТИСЯ ПРАВДІ У ВІЧІ

Днями народи двох сусідніх держав урочисто відзначили видатні дати в своїй історії: поляки – 100-річчя відродження незалежності Польщі, а румуни – 100-річчя створення “Великої Румунії”. Хоча сучасна Польща існує у помітно інших кордонах, ніж відроджена у 1918 році, а Румунія лише 22 роки пробула у статусі “Великої”, ці події мають особливе значення для національних міфів двох народів. Незважаючи ні на що, Польща і Румунія нині займають гідне місце в об’єднаній Європі, натомість створені сто років тому Чехословаччина і Югославія вже зникли з політичної мапи світу. Щоб зрозуміти події сторічної давнини і розібратися у непростій долі декількох європейських народів, необхідно знати гірку історичну правду, а не тішити душу солодкими міфами.

Бомба, закладена у фундамент

Восени 1918 р. завершилася Перша світова війна. Країни-переможниці почали ділити світ так, як вважали за потрібне. Вину за розв’язання Великої війни Англія і Франція повністю поклали на Німеччину, хоча у розв’язувані її чимала доля й їхньої вини. Німцям було нав’язано принизливий, несправедливий мирний договір, що мало трагічні наслідки для всього світу. Союзницю Німеччини – Австро-Угорщину – поділили без урахування волі деяких її народів. Проголосивши демократичне право націй на самовизначення, переможці тут же його порушили, надавши привілеї одним народам за рахунок інших.

Наприклад, було сформовано нову державу, до складу якої включили близькі за мовою і культурою народи – чехів і словаків. Проте не врахували, що у подібних державах один народ намагається домінувати над іншим, що і сталося в Чехословаччині. А ще до її складу включили Судетську область, компактно заселену німцями, а також південні райони Словаччини з компактним угорським населенням, і Закарпаття, переважну більшість населення якого складали українці. Самі ж закарпатські українці прагнули увійти до складу Західноукраїнської Народної Республіки, проте з їхньою волею великі держави  не рахувалися.

Подібних прикладів багато. У складі Австро-Угорщини був коронний край, відомий як Тешинська  Сілезія, зі змішаним чесько-польським населенням. Місцевий крайовий парламент розділив цю територію з тим, щоб поляки опинилися у відродженій Польщі, а чехи – у щойно створеній Чехословаччині. Проте Прага вирішила по-своєму, і скориставшись участю Польщі у війні з Совєтами, захопила весь край. Через двадцять років це їй вилізло боком.

Несправедливості вчинялися на кожному кроці. Англія і Франція потім погодилися ще й з тим, що Польща захопила територію Західноукраїнської Народної Республіки. Апетити Варшави виявилися великими – вона приєднала до своєї держави Волинь, Полісся, Західну Білорусію і частину Литви. Проте разом з чужими територіями отримала і серйозні проблеми, які через двадцять років прискорили її крах.

Проігнорували переможці й волю буковинських українців, які прагнули приєднати заселені ними північні райони Буковини до України. Натомість великі держави пішли назустріч територіальним претензіям Румунії, яка заявляла про своє “історичне право” на всю Буковину. У результаті Першої світової війни територія Румунського королівства зросла вдвічі. Румуни змогли об’єднати у своїй державі всі землі, де представники цієї національності складали більшість населення.  Безумовно, таке об’єднання мало позитивне значення для подальшої долі всього румунського народу. Проте не обійшлося і без справжнього негативу: до “Великої Румунії” приєднали землі, де проживали мільйони не-румун, і це лише послабило державу. В її підвалини було закладено бомбу, яка вибухнула у 1940 році.

Надмірні апетити руйнують організм

У 1918 р. розвалилися чотири старі імперії – Німецька, Австрійська, Османська і Російська. На їхніх руїнах багато народів отримало можливість створити власні національні держави. Проте далеко не всім із них вдалося це зробити, і однією з головних перешкод на цьому шляху виявилися надмірні апетити тих, хто прагнув до великодержавності. Переможці, наприклад, допомогли сербам реалізувати їхню стару мрію про об’єднання під владою Белграда більшості земель південних слов’ян. У створеній з різних шматків Югославії панівною нацією стали серби, а національні права інших народів грубо порушувалися. Белград не зумів перетравити те, що з такою жадібністю поглинув, і розплата за надмірні апетити не забарилася. Коли навесні 1941 р. гітлерівці вдарили по Королівству Югославії, воно розпалося за лічені дні – пригнічені народі не стали захищати цю державу.

Лиха доля спіткала і Чехословаччину, причому ще раніше. Гітлерівці восени 1938 р. поставили вимогу до Праги – віддати заселені німцями Судети. Цю вимогу підтримали західні держави, зрадивши свого чеського союзника, на допомогу чехам не прийшов і СССР, на який так розраховували у Празі. Словаки ж негайно проголосили незалежність, то саме зробила і Карпатська Україна. А Польща під сурдинку зайняла Тешинську Сілезію, угорці ж – південні райони Словаччини і Закарпаття. Маючи сильну армію (одну з найкращих в Європі), Чехословаччина навіть не спробувала зупинити гітлерівців силою. Їй на допомогу не прийшли союзні Румунія та Югославія, яким і самим невдовзі довелося відчути всю гіркоту поразки.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, а через два з половиною тижні у спину полякам вдарив і СССР. Одним із чинників, що прискорив повну поразку цієї держави, був національний фактор. Пригнічені національності не бажали захищати тих, хто зневажав їхні елементарні права. Польща не отримала дієвої допомоги навіть від свого найближчого союзника – Румунії. Правда, румуни прийняли на своїй території залишки розбитого Війська Польського, прийняли вони і великі маси цивільних біженців, організувавши їх відправлення до Франції.

Значним контрастом на цьому фоні виглядала ситуація на півночі Європи. Там СССР напав на маленьку Фінляндію, армія якої була слабшою від чехословацької чи польської. Але фіни відстоювали власну незалежність завзято, і, незважаючи на значні людські й територіальні втрати, змогли зберегти незалежність своєї держави. Підкреслимо – національної держави, в якій етнічні фіни складають 93 % населення. А 6,5 % шведів, що проживають там, не зазнавали ніякої дискримінації, і брали активну участь у розбудові фінської державності й захисті країни від совєтського агресора. Етнічний швед Маннергейм успішно командував фінською армією, у складі якої мужньо билися добровольці, що прибували із сусідньої Швеції. Під фінським прапором захищали цю країну навіть етнічні росіяни і українці, які дуже добре знали, яку біду з собою несуть більшовики. Створюючи власну державу, фіни не забирали чужого, а своє нормальні люди захищають завзято, не шкодуючи сил і навіть життя свого.

Саме цього не вистачило румунам влітку 1940 року, коли СССР забрав у них Бессарабію і північну частину Буковини. Совєтська пропаганда завжди змальовувала румунів як нікудишніх вояків, що не відповідає дійсності. Коли у 1877-1878 рр. румунська армія билася з турками за незалежність своєї країни, навіть противник з повагою висловлювався про бойові якості румунів. За своє вони готові були стояти до кінця. Але у 1940 р. такого бажання видно не було. За 22 роки Бухаресту не вдалося перетворити буковинських і бессарабських українців на румунів і примусити їх захищати “Велику Румунію”. Не отримав Бухарест і допомоги від своїх найближчих союзників – Югославії і Греції, яким невдовзі також довелося пройти через серйозні випробування.

Гірка правда краща солоденьких міфів

Святкуючи сторіччя “Великої Румуні”, чимало етнічних румунів питали своїх сусідів-українців: а чому ви не святкуєте разом з нами? Адже маєте бути вдячними Румунії за те, що у 1918 р. опинилися в її складі – це вберегло вас від довоєнних сталінських репресій і Голодомору 1932-1933 рр. Якби вберегло! Сталінські репресії самі прийшли слідом за Червоною армією ще у 1940 р., а новий голод вразив наш край у 1946-1947 рр. Від цих репресій і голоду, принесених зі Сходу, страждали і українці, і румуни, і люди іншого етнічного походження. Але українцям до того довелося постраждати і від інших репресій, принесених з Бухаресту.

Політично активні українці протестували проти грубого порушення їхніх національних прав бухарестською владою, за що опинялися у румунських тюрмах. Сигуранца мало чим відрізнялася від НКВД чи гестапо, і діяла вона жорстоко. Кого звинувачували у “більшовизмі”, кого в українському націоналізмі, кого у “релігійному сектантстві”, а страждати  потерпілим доводилося по-справжньому. Не обійшлося і без невинної крові – під час придушення народного руху проти насильного долучення українських районів Бессарабії до Румунії. Спалені села і вбиті мирні мешканці на совісті тих, хто силою давив народний протест. Саме румунська армія силою придушила Хотинське повстання 1919 р., після якого, рятуючись від переслідувань, перелякані люди переходили через замерзлий Дністер на Поділля, де ще існувала УНР, невдовзі зайнята Червоною армією.  Доля багатьох біженців виявилася сумною: у 30-і рр. їх репресували в СССР під надуманими звинуваченнями у “шпигунстві на користь Румунії” …

Західним українцям не вдалося врятуватися від червоного терору під владою Румунії, Польщі або Чехословаччини – біда виявилася лише відтермінованою. А головна причина цих нещасть полягає в існуванні тоталітарного СССР. Чи можна було попередити його створення? Звичайно, але для цього необхідно було об’єднати зусилля багатьох держав. Якби Польща, Румунія і Чехословаччина сто років тому разом з Україною, при підтримці держав-переможниць Першої світової війни спільно вдарили по більшовикам, то світова історія виглядала би зовсім по іншому.

Але, піддавшись солоденьким міфам про власну “великодержавність”, Польща і Румунія замість об’єднання лише власних етнічних земель  позабирали чимало українських територій, чим самі заклали причини своїх майбутніх поразок. Нині ці держави досягли помітних успіхів, у них всередині вже немає мільйонів тих, хто їх ненавидів і не збирався захищати від зовнішнього ворога. Але ворог нікуди не дівся – путінська Росія продовжує сталінську політику. Для професійних польських і румунських політиків нині зрозуміло, що гарантом незалежності їхніх держав на сучасному етапі насамперед є боротьба українського народу за власну незалежність. На шляху агресора стоїть Україна, всебічна підтримка якої відповідає корінним національним інтересам Польщі й Румунії. Важливо, щоб цю правду знали не лише професіонали, але й рядові поляки і румуни.  Москва намагається нас роз’єднати і пересварити, щоб потім проковтнути поодинці. Це треба знати і пам’ятати постійно.