Гризуться можновладці?

Арешт голови Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг Василя Волги за підозрою у хабарництві викликає чимало запитань. За рівнем корупції нинішня Україна належить до числа найбільш продажних країн. Дотепер за подібні речі, як правило, притягали тих, хто програв політичну боротьбу і опинився у групі опонентів діючої влади. А тут до камери відправився чиновник чималого рангу, до того ж, союзник ПР. У спостерігачів виникло закономірне питання: невже розпочалася гризня серед правлячої верхівки? А можновладці ладні вчепитися один одному в горлянку зазвичай у двох випадках. Перший з них – коли починається розподіл благ і кожен хоче вхопити собі якнайбільше. Другий – коли влада відчуває близький кінець і наостанок намагається хапонути все, що тільки може.

Відразу після своєї поразки 2004 року представники Партії регіонів висловили цілком слушну думку: «помаранчеві щури невдовзі перегризуться». Справді – конфлікт між Ющенком і Тимошенко не лише зруйнував надії простих українців на негайне покращення власного життя, але й визначив наступну втрату влади цими політиками. На контрасті Партія регіонів після своєї перемоги на президентських виборах відразу ж консолідувалася і встановила жорстку вертикаль на чолі з Януковичем.

Чому ж нині у владній верхівці окреслився конфлікт? Найбільш розповсюджена версія: попри офіційні заяви про зростання економіки, ситуація погіршується і восени це стане очевидним. А економічні проблеми неминуче породжують соціальне протистояння. Тому треба знайти цапа-відбувайла, на якого й перекласти всю відповідальність за провали. Перш ніж відправляти у відставку прем’єра, нагорі спробують пожертвувати кількома меншими фігурами. На цю роль най- краще підходять представники лівих сил. Коли симоненківська КПУ пішла на протиприродній союз «захисників трудящих» з олігархічною Партією регіонів, то виторгувала собі декілька важливих посад. Комуністи вже не вдовольнялися керівництвом архівною службою чи регулюванням відносин церкви і держави, їх цікавили більш «хлібні» посади. Разом з КПУ ішли її союзники – Соціалістична партія України та Союз лівих сил. Вони також своє отримали. Комуніст очолив митну службу, соціаліст – міністерство економіки, а лідер Союзу лівих сил – відомство регулювання фінансових послуг. Першим вилетів соціаліст Цушко. Нині під слідством опинився «лівосильний» Волга. Подейкують, що на черзі – голова митного відомства комуніст Ігор Калетнік.

Йдеться не лише про те, що не всі «хлібні» посади в державі посіли уродженці славних міст Єнакієве, Горлівки чи Макіївки, тому потребують їх звільнення для себе. Є ще одна причина. Почався конфлікт між Партією регіонів та КПУ. Хоча комуністи у парламенті й не голосували за розроблену регіоналами пен- сійну реформу, все ж відповідальність за дії союзників мусять нести. А голосують за комуністів переважно пенсіонери, що найбільше постраждали від владних «реформаторів». Для покращення свого іміджу КПУ проводить акції протесту з вимогою до президента не підписувати нове пенсійне законодавство, одначе Симоненко не настільки наївний, щоб повірити у їхню дієвість. Ясно, що президент підпише закон, необ- хідний його олігархічному оточенню та Міжнародному Валютному Фонду. До того ж, комуністам брутально вкажуть на їхнє місце, аби занадто не критикували союзників.
Голоси фракції комуністів у парламенті необхідні були «регіоналам» тоді, коли їм не вистачало власних для прийняття своїх законів. Потім перетягли до себе усю гниль з опозиційних фракцій, і тепер за допомогою цих «тушок» здатні затверджувати все, що бажають. А на останніх місцевих виборах відпрацювали технології, за допомогою яких зможуть на парламентських виборах 2012 року забезпечити собі відчутну більшість у верховній раді. Для «регіоналів» КПУ швидко перетворюється на вчорашній день української політики, відтак і ставлення до неї відповідне.

Партію регіонів значно більше хвилює ставлення виборців до неї самої. А воно невпинно погіршується, особливо у базовому її регіоні – східному. Адже саме там довірливі виборці вважали, що їхні донецькі земляки ідуть до влади, аби будувати «Україну для людей», покращувати їхнє життя «вже сьогодні». Нині й найбільш наївні побачили, для яких «людей» існує Україна і чиє життя покращилося за останній рік. Відтак все голосніше висловлюють своє невдоволення. Далі буде ще «веселіше».

Доки влада покращує своє життя, простолюд поринає у злидні. Увага чиновників прикута до Євро-2012, а мізків не вистачає, щоб зрозуміти: під час футбольних змагань (або напередодні них) соціальна напруга в Україні прорветься назовні. Розумом збагнути не можуть, та передчуття вже є. От і починають гризтися, чим засвідчують наростання кризи у власному середовищі. Недарма голова верховної ради Литвин звернувся до вітчизняних олігархів із закликом вкладати фінанси у розвиток України – грошей хронічно не вистачає. Влада не може обійтися без кредитів, проте судовий процес над Тимошенко перекреслює перспективи їхнього отримання від Заходу. Як і небажання Києва віддати українську трубу Путіну заважає отримувати російські гроші. Ще й газ невдовзі відчутно здорожчає. Тому згадали вітчизняних олігархів. А заодно намагаються трошки стримати хабарників, щоб їхні дії не спровокували бунт. Поки ж владна верхівка з прагнення вберегтися приносить у жертву окремих своїх підлеглих.

Новини Партнерів