Злидарка із Шубранця

Світ жебраків досить часто зовсім інший, ніж ми, пересічні громадяни, собі уявляємо. І, на переконання знаючих, подеколи серед бруду, лахміття, «показного» каліцтва приховуються такі достатки, що нам і невтямки… Саме тому іноді думаєш, давати милостиню, чи ні? Адже сказано: «да не оскудеет рука дающего».

…Вона переходила, важко накульгуючи на ногу, з милицею, від автомобіля до автомобіля, просячи подати на життя, на стоянці для транспорту біля супермаркету «Майдан» в обласному центрі. Зодягнута у спідницю та блузку на сільський манер, у «канадійській» вицвілій хустині на голові, хвацько забирала простягнутий «мізер» та поспіхом шкандибала до наступної автівки.
І раптом мені самій чомусь захотілось підійти до злидарки. Попросивши чоловіка зачекати, я зі своєю гривнею пішла до жінки. Вона не особливо була налаштована на розмову – вочевидь, люди мовчки – хто щиро, а хто із огидою — подають, аби відійшла, відчепилася, зникла з очей. Тому коли я заговорила, жінка розплакалась. Розповіла, що родом із Шубранця на Заставнівщині, інвалід ІІ групи, не має де жити, бо її старенька саманна хатина розвалилась дощенту – мовляв, збираю на абияке помешкання. «За допомогою, — сказала, — не звертаюся, бо впевнена, що ніхто не допоможе». Звуть 54-літню жебрачку Сільвою. Пообіцявши спробувати їй хоч якось допомогти, залишаю місце до щему неприємної зустрічі. Сільва каже, що її тут можна зустріти щодня…

— Аби запитати про те, чим можна людині допомогти, треба, щоб вона була вдома, — пояснює ситуацію сільський голова Шубранця Орест Павлюк. — Я працюю з листопада минулого року, а цієї жінки не бачив – вона то з’являється, то зникає.
Сільський очільник каже, що Сільва жебракує здавна. Ще навіть коли був живий її чоловік, вони побиралися поміж людьми разом, додому навідувалися дуже рідко. Окрім всього, до жебракування залучали і тоді ще неповнолітнього сина, котрий нині, мовляв, навряд чи й читати вміє… За хатиною не доглядали. Отож, коли помер господар, саманний прихисток родини зовсім розвалився… Жінка з сином збудували на городі тимчасовий курінь – туди і повертаються час від часу.

За словами односельців, ці люди самі не хочуть вести цивілізований спосіб життя, опустилися до краю, їх навіть водії маршрутних автобусів не хочуть возити – бо пасажири не бажають сидіти чи стояти поруч з недоглянутими жебраками…
Пробую «підказати» господарю села – може, є де обійстя-пустки (таких багато у нинішніх наших селах), і люди дозволили б туди поселитися бідній жінці-інваліду, допоки влада спроможеться на бодай якусь допомогу.

І чую майже рішуче «ні», завуальоване притаманними владцям відмовками:
— Я розумію, це проблема нинішнього суспільства. Але брати на поруки того, хто не хоче за собою дивитися… Я – за те, аби хтось допоміг, але у мене житла зайвого нема! Є тут така сім’я – хата згоріла, то вони лишень бігають сюди-туди, ніби хтось зобо-в’язаний їм надати житло. Самі ж палець об палець не вдарили, аби собі допомогти. Тому люди таких не хочуть. А Сільва живе на тупиковій вулиці, її не видно ніколи…, — стоїть на своєму Орест Йосипович.
Може, справді сільський голова правий. Може, але хіба лишень як шубранчанин. Як обраний керівник громади – не думаю. Бо не зумів він відповісти на запитання, які кроки назустріч злидарській долі Сільви Р. він зробив та які спроби здійснив, щоб хоч якось допомогти інваліду ІІ групи, соціальний працівник. У сільській управі навіть не відають, де їхня односельчанка отримує свою інвалідську пенсію. Бо нема людини – нема проблеми. Бо проблеми Сільви та її сина, з’ясовується, — лишень їхні проблеми. Але якщо колись недопрацювали (може, було щось значно важливіше?) попередники нинішнього сільського керівництва, котрі мали б разом зі школою, громадськістю, правоохоронними органами перейнятися долею цієї родини, то варто хоч зараз не відмежовуватися, зробити першими крок назустріч, а не байдуже підштовхувати людину до прірви, на краю якої вона стоїть вже стільки часу.

Наталія БРЯНСЬКА
Р. S. Редакція залишає за собою право простежити за долею інваліда Сільви з Шубранця та повідомити про це читачів часопису. Отже, далі буде…

peredplata