Президентські вибори в Україні показали, що стара політична верхівка тут дискредитована повністю і рядові громадяни прагнуть бачити на чолі держави нових людей. Україна вступає у дуже складний період своєї історії, коли на зміну залишкам УССР має прийти сучасна держава, яку підтримує більшість громадян. Успіх чи неуспіх влади прості люди вимірюють глибиною власної кишені: якщо їм вистачає грошей на гідне життя, то влада добра, якщо ні – то ні. А нині проблема бідності в Україні стоїть гостро, і як її вирішити – мабуть, найважливіше питання.
Враховувати негативний досвід попередника
Оточення Зеленського називає подолання бідності серед пріоритетів нового президента. Тільки – як це зробити швидко і ефективно? Однією з головних причин поразки Порошенка на виборах була його демонстративна відстороненість від вирішення болючих соціально-економічних питань. Мовляв, вони відносяться до компетенції Верховної Ради й сформованого нею уряду, тож президентові слід сконцентруватися на проблемах зовнішньої політики, національної безпеки та оборони. Але рядових громадян насамперед цікавлять питання їхнього економічного стану і соціального життя, а зовнішня політика для більшості – сфера віддалена і малозрозуміла.
Бідою Петра Олексійовича було й те, що він оточив себе особисто відданими, але недостатньо компетентними людьми. Не було сформовано постійно діючої системи зворотного зв’язку вищої влади з суспільством, що врешті решт спрацювало проти самого Порошенка. Нова влада мусить врахувати цей сумний досвід, якщо хоче бути ефективною. Вона має обговорювати з громадськістю свої важливі кроки, щоб мати суспільну підтримку в їхньому здійсненні.
Головну причину бідності значної частини українського народу знають всі – це повсюдна корумпованість державного апарату. Без успішного подолання такого рівня корупції бідність мільйонів простих громадян неминуча. Найважливіше питання – як її подолати? Створення антикорупційних органів проблему не вирішує, адже вони самі швидко корумпуються. Найпростішим виглядає вихід у підвищенні жорстокості покарання за корупційні злочини.
Серед українців досить популярними є історії про те, як у сучасному Китаю тисячами розстрілюють продажних чиновників. Люди кажуть: от якби і у нас таких мерзотників розстрілювали, то і корупції не було б! Проте їм ліньки залізти в Інтернет і подивитися, який рівень корупції у Китаї нині насправді. А незважаючи на жорстокість покарання він є дуже високим. Прості рецепти далеко не завжди дозволяють ефективно лікувати суспільну хворобу. Країни з найменшим рівнем корупції обрали значно складніший шлях, й їхній досвід для нас куди корисніший.
Слід сказати, що у Зеленського це розуміють і пропонують запроваджувати в Україні дієві заходи, вже опробуванні за кордоном. Зокрема, це зведення до мінімуму спілкування з чиновниками рядових громадян, яким потрібні різноманітні довідки і дозволи. Замість державних службовців видачею таких документів займаються комп’ютери, які хабарів не вимагають. Відтак і кількість бюрократичних папірців можна значно скоротити – чимало з них чиновники спеціально вводили, щоб розширити для себе можливості брати хабарі.
Шкода, що нова влада не ставить вимогу розробити і прийняти закон про лобіювання інтересів. А ним можна було би перекрити один з головних каналів корупції, що охоплює різні рівні влади і самоврядування – від Верховної Ради до рад місцевих. Нині підприємці підкуповують депутатів , аби протягти рішення, вигідні для свого бізнесу. А легалізація лобіювання інтересів бізнесу дозволить поставити під контроль громадськості і сам процес прийняття рішень,і тих, хто на нього впливає.
Не потакати настроям натовпу
За Конституцією Україна є парламентсько-президентською республікою. Президент у ній далеко не всевладний, його діяльність для досягнення позитивних результатів має узгоджуватися з діяльністю народних депутатів. В ідеалі він повинен мати повну підтримку парламентської більшості, тоді й реформи у країні проводитимуться швидко і ефективно. На жаль, миттєвий розпуск Верховної Ради не дасть змоги змінити виборче законодавство і позачергові вибори відбудуться за старим законом. А це означає, що у депутатські крісла сядуть особи, нічим не кращі за тих, що вже в них сидять.
Зеленського зрозуміти можна: він знаходиться на піку своєї популярності, вже через півроку у суспільстві зростатиме розчарування його правлінням, особливо після неминучого підвищення цін на газ для населення і несправджених сподівань на покращення життя простих українців. Тому він й спішить провести до парламенту фракцію своєї партії (до речі, партії ще не сформованої і без визначеної програми), на яку спиратиметься у майбутньому.
А серед більшості рядових українців нинішній склад Верховної Ради авторитету не має, тому його запекла критика зустрічається із захопленням. Розповсюдженими є крайні настрої – всіх депутатів звинувачують у корупції й вимагають їх покарання. Натовп хоче відправити за ґрати ще й членів уряду, і президента Порошенка, називаючи їх “злодіями” і вимагаючи “конфіскувати їхнє майно”.
Популярними є в народі і вимоги “відібрати власність у олігархів і повернути її народу”. Відібрати – не проблема, це зробили у 1917 р. більшовики із власністю капіталістів у Росії. Тільки дісталася вона не народу, а чиновникам, які згодом перетворилися на клас “червоних директорів”. Тих самих, які після розпаду СССР формували у постсовєтських державах олігархічні системи. Як це зробив Кучма в Україні.
Саме завдяки змові сучасних олігархів Україна отримала нового президента, і дуже наївно сподіватися, що він візьметься за ліквідацію олігархічної системи. Як професійний артист розмовного жанру, він говоритиме на цю тему, проте реальних дій тут чекати не варто. Натомість розмови обіцяють бути цікавими. Судячи по інавгураційній промові, з народом Зеленський говоритиме зрозумілою мовою і пропонуватиме прості рецепти вирішення складних проблем – щоб їх змогла зрозуміти і підтримати значна частина населення України. Як це працюватиме – побачимо невдовзі.
peredplata
