В ОЧІКУВАННІ

Спекотне літо підходить до кінця, попереду нас чекая гаряча політична осінь. Після президентських і парламентських виборів в Україні швидко формується нова політична реальність, від якої мільйони українців очікують змін. Одні – на краще, інші – на гірше. Проте майже ніхто не сподівається, що все залишиться таким, як воно було раніше. Зміни визріли давно, вони навіть перезріли. Зволікати з ними далі вже неможливо, інакше станеться вибух набагато сильніший, ніж у 2014 році. Питання лише в тому, які відбуватимуться зміни, і в чиїх інтересах.

Чи можна казку втілити в життя?

Найбільше прагнуть змін ті, хто має найменші доходи. Мінімальна пенсія в Україні нині складає 1564 грн. на місяць, ця сума вважається прожитковим мінімумом для непрацездатних осіб. Вижити на такі гроші неможливо, тому й не дивно, що ця категорія громадян підтримує політиків, котрі обіцяють їм швидке покращення життя. Яким чином покращити? Простого шляху нема. Потрібно розвивати економіку, створювати нові робочі місця з гідною оплатою праці. Це дозволить утримати в країні працездатне населення і навіть повернути з-за кордону тих, хто виїхав туди на заробітки. Сплачуючи податки, працюючі наповюють державний бюджет, що дозволяє підвищувати пенсії тим, хто працювати не може. Якщо чиновники не заважатимуть розвиткові дрібного і середнього бізнесу, то розвиток економіки відбуватиметься швидко, і все суспільство невдовзі відчує позитивні зміни. Проте такий шлях не влаштовує олігархів, тому що створює їм конкуренцію і перерозподіляє доходи в інтересах більшості, а не лише жменьки  найбагатших людей. Саме олігархи контролюють засоби масової інформації, відтак у мізки телеглядачів закидають зовсім інші ідеї.

Особливої популярності набула ідея відібрати багатства,  вкрадені у народу владними корупціонерами, і за цей рахунок підняти доходи найбідніших верств населення. До числа владних корупціонерів, що підлягають “розкуркуленню”, зараховуються попередники – хто програв на останніх виборах нинішній владі. З корупцією й справді потрібно боротися, неправедно нажите богатство має за законом вилучатися. Але закон повинен бути один для всіх, – як для попередників, так і для нинішніх. І не варто думати, що з власністю корупціонери розлучатимуться без спротиву.  Найкривавіші громадянські війни якраз і спалахують там, де нові соціальні сили намагаються позбавити власності старі привілейовані верстви.суспільства. Буржуа билися з дворянством, люмпени – з буржуазією. Або ж  різні угрупування політичного класу примусово ділили власність, використовуючи бідноту як “гарматне м’ясо” у цій жорстокій боротьбі. Все це учні вчать на уроках історії в школах, але ставши дорослими, чомусь забувають і ведуться на пропагандистські гасла на кшталт “забрати і поділити”, не задумуючись над наслідками. Чому?

А тому, що багато людей навіть у дорослому віці сприймають світ через призму тих казок, які відклалися в їхній пам’яті ще з дитинства. В СССР російські народні казки були найбільш відомими: за їхньою допомогою влада з раннього дитинства закладала основи для майбутньої асиміляції  представників неросійських національностей. А в російських казках нерідко проблеми вирішував добрий цар, всесильний і всемогутній. І таким царем у казці міг стати Іванко-дурник, селянський син, який завдяки своїй кмітливості перемагав лихих бояр і здобував корону. Образ такого “доброго царя з простого народу” глибоко занурився у свідомість наступних поколінь, і цей образ нині нещадно експлуатують контрольовані олігархами засоби масової дезінформації. Простолюд на виборах масово віддавав голоси за “простого хлопця з народу” і політичну партію, пов’язану з ним. Від “доброго царя” очікують дива: він покарає злодіїв і хабарників. що раніше були при владі, забере їхні багаства і розподілить між бідними. От тоді повсюдно запанує справедливість, з бідністю буде покінчено, і народ заживе щасливим життям. На жаль, красиві казки у життя не втілюються, на відміну від казок страшних. Вже восени багато хто почне розчаровуватись, а з початком опалювального сезону зневіра швидко поширюватиметься серед тих, хто вірив у значне зниження комунальних тарифів новою владою. Правда, їхню увагу відволікатимуть іншими проблемами. Ще більше розчарування відчуватимуть ті, хто вірив у швидке припинення війни. Москва у цьому не зацікавлена, а без її волі само собою полум’я російсько-українського конфлікту на Донбасі не згасне.

Варіанти розвитку подій

Нова влада спинається на ноги. Невідовзі розпочне роботу новий склад Верховної Ради, який формуватиме уряд. Практично вся влада в країні вже належить одній політичній силі, і вона може здійснювати значні перетворення. Питання лише – які. Український народ обрав шлях на Захід, що зафіксовано у важливих державних документах. Правда, представники нової влади вже натякали, що хочуть винести питання про вступ до НАТО на референдум, що відкриває шлях до різноманітних маніпуляцій. Втім, здатна самостійно мислити частина суспільства розуміє, що саме членство в Північноатлантичному альянсі  по-справжньому гарантує нам захист від російської агресії, хоча досягти його дуже непросто. Участь в ЄС та НАТО поки що не стала справою найближчого майбутньго, для входження в ці структури українцям необхідно багато змінити  країні, і навіть всередині самих себе. Але шлях нашої держави на Захід є тим головним подразником для Путіна, який примушує його вдаватися до військової сили, щоб повернути свій контроль над нами.

Свого часу офіційний Київ намагався проводити політику “багатовекторності” і “нейтралітету”. Мовляв, будемо одночасно дружити і з Росією, і з Заходом, але не входити в жодні військові організації, тому що ворогів у нас немає.  Така політика мала трагічні наслідки, і повернення до неї дасть ще гірший результат. А у новому складі Верховної Ради є сили вчорашнього дня, які вже пропонують знову проголосити “нейтральність”. І це в країні, яка стала жертвою агресії! Якщо вони отримають підтримку парламентської більшості, гострий конфлікт у суспільстві стане неминучим.Чимало людей з тривогою розмірковує над таким варіантом. Переважна більшість хоче вирішення проблем мирним шляхом, а це найкраще досягається за допомогою суспільної злагоди. І тут потрібні взаємні поступки і кроки назустріч один одному різних політичних сил.

Днями відбулася зустріч Петра Порошенка з Ігорем Коломойським. Колишній президент поспілкувався з олігархом, якого вважають справжнім господарем сучасної України. Ми не знаємо, які питання там обговорювалися насправді, і які домовленості були досягнуті. Проте сам факт зустрічі викликає певний оптимізм. Роз’єднане суспільство демонструє волю до початку примирення і пошуку спільного подолання тих бід, які не дають Україні розвиватися. Від Коломойського залежить багато: з його іменем пов’язують нинішню спробу розвернути Україну назустріч Москві. Буцімто саме у цьому він вбачає захист себе від переслідувань американської Феміди – у США готуються до суду над цим олігархом, якого звинувачують у відмиванні неправедно нажитих коштів на території Сполучених Штатів. Готуються американці і до суду над олігархом Фірташом, якого повинні з Австрії відправити у США. Ці процеси можуть викрити таємниці української політики, і суспільство буде шоковане. Не дивно, що різні політичні сили намагатимуться приховати все, що може їх дискредитивати. А це створює більше шансів для їхнього примирення, ніж декларування абстрактних цінностей. 

Варіантів розвитку подій є чимало, у одній газетній статті їх навіть неможливо перелічити. Невдовзі ми побачимо, який з них буде реалізуватися. Хочеться вірити, що всім акторам політичної сцени вистачить розуму грати номальну п’єсу, не перетворюючи її чи на примітивну комедію, чи на криваву трагедію. Звичайним громадянам набридли політичні ігри, в яких завжди програє простолюд, а зиск отримують лише найпідліші й найхитріші політикани. Своє розчарування у старих політичних силах більшість громадян висловила на виборах, і нове розчарування може привести до непередбачуваних наслідків. А щоб його не сталося, нова влада мусить засукати рукави і братися за ті справи, які від неї очікують виборці. Легкою ця робота у принципі бути не може.

 

 

 

Новини Партнерів