Важкі часи переживають нині українці. Продовжується розв’язана Путіним війна з Росією, країна – як і весь світ – уражена коронавірусом COVID-19, а центральна влада робить одну помилку за іншою, чим тільки погіршує загальний стан держави. Минулого року на президентських виборах Зеленський отримав 73 % голосів виборців – рекордну кількість. Більшість його електорату сподівалася, що саме цей президент припинить війну, покінчить з корупцією, передасть народу власність олігархів і значно підніме життєвий рівень простих українців. Пройшов рік, і багато людей зрозуміло, що це були наївні ілюзії, які справдитися не могли у принципі.
Для чого людям ілюзії
Життя – річ складна, у багатьох воно ще й тяжке. Нелегко долати життєві труднощі, і людині хочеться вірити, що її чекає нагорода за важку працю, що доля не лише наноситиме чергові болючі удари, але й принесе радість і посміхнеться стражденному людові. Плекаючи подібні ілюзії, страждальці знаходять у них сили для того, щоб не падати від зневіри на саме дно, а продовжують боротися за покращення свого життя.
Віра у краще майбутнє має важливе значення. Свого часу знаменитий Зигмунд Фройд сказав: “Маси ніколи не знали спраги істини. Вони вимагають ілюзій, без яких не в силах жити”. Згадаймо хоча б останні роки після того, як масовий народний рух скинув “проффесора” Януковича з президентського Олімпу. Суспільство тоді охопило бажання негайно покінчити з владою олігархів, увійти до омріяного “європейського раю” і значно підвищити життєвий рівень рядових громадян. Ілюзія швидкого успіху зробила свою справу – нею скористалися ті політики, які під час Майдану стояли на трибуні й закликали народ до рішучих дій. Їхній висуванець Петро Порошенко пообіцяв негайно припинити війну, розв’язану росіянами на Донбасі, і йому повірила більшість виборців. Хоча перемогою Україна завершити не могла через брак сил, а капітулювати в умовах піднесення патріотичного духу українці ні за що би не погодилися. Відтак швидке завершення війни в тих умовах було звичайною ілюзією.
Не менш ілюзорними виявилися обіцянки нового президента виконати головні вимоги Майдану про ліквідацію олігархічної системи, стрімке зростання життєвого рівня звичайних громадян тощо. На зміну цим ілюзіям прийшло розчарування. На жаль, багато розчарованих не побачило справжніх досягнень постмайданної влади. А Україна вперше в своїй історії після досягнення незалежності відірвалася від російської “пуповини”, закупивши енергоносії не у Москви, а на Заході. Було досягнуто асоціацію з ЄС, українці отримали безвіз, від Вселенського патріарха надійшов томос Православній Церкві в Україні. Головне ж – вдалося відродити Збройні Сили України, які разом з добровольцями та волонтерами не дали агресорові захопити весь Схід і Південь нашої країни й утворити там “Новоросію”. Українська мова утвердила свій статус державної, на зміну залишкам совєтської псевдо-історії в нашій країні почала приходити саме українська національна пам’ять. Зокрема, гідний статус отримали борці за волю України, з них було знято ганебні ярлики, навішані комуністичною пропагандою. В країні розпочалися процеси декомунізації.
Проте пропаганда “з-за поребрика” разом з прибічниками відродження СССР в самій Україні всі ці досягнення поливали брудом і переконували обивателя у тому, що їх “на хліб не намажеш”. Замість майданних ілюзій пропаганда пропонувала інші. Основу їх складали нове “швидке завершення війни”, “покарання злодіїв, винних у поганому житті українців”, “боротьба з олігархами”, “зниження комунальних платежів”, “швидке підвищення зарплат і пенсій”. Пропагандисти закликали українців привести у владу “нові обличчя” – мовляв, саме ті зможуть забезпечити швидкий розвиток держави. Підготовка до “електорального перевороту” почалася заздалегідь, коли телеканали, що належать олігархам, почали демонструвати серіал “Слуга народу” – примітивну казочку про “народного президента”, якого зіграв актор-комік Володимир Зеленський. Замість застарілої “майданної” казки люди отримали казку нову, про “хлопця з народу”, який наведе лад в країні.
Ілюзії розвіюються все швидше
“Зелені” ілюзії виявилися ще менш довговічними, ніж “ілюзії Пороха”. При всіх своїх серйозних недоліках Порошенко був досвідченим політиком і мав команду, більшість членів якої знала свою роботу. Натомість Зеленський до президентської посади не готувався і політикою у своєму житті не займався. Пропагандисти представляли це як його “великий плюс” – буцімто цей “хлопець з народу” незалежний ні від олігархів, ні від продажних політиканів, і буде на своїй посаді захищати народні інтереси. Шкода, що аналітичні здібності є лише в невеликого відсотка громадян, інші ж сприймають на віру те, що їм говорять з телеекранів. Адже без підказок із зовні можна було здогадатися, що “борця з олігархами” самі олігархи на своїх телеканалах не потерпіли би. Шкода, що більшість цього не зрозуміла.
Не зрозуміли люди й іншого. Як може хтось без досвіду і необхідних навичок успішно виконувати непрості обов’язки глави держави, ще й в умовах війни. Чомусь повірили, що все-таки зможе. Тут напрошується така аналогія. Уявимо собі, що хтось сідає за кермо пасажирського автобуса, не маючи не лише прав на водіння такого транспорту, але і жодного разу до того не тримаючи керма будь-якого автомобіля. Єдине, що він вмів – це розповідати анекдоти про шоферів, і цим заробляв собі на життя. А його друзі переконують нас, що він за лічені хвилини навчиться водити автобус не гірше досвідченого шофера з багаторічним стажем. Чи захотили би ми вирушити в рейс з таким водієм? Відповідь ясна. Неясно лише те, чому кермо від управління державою виборці віддали людині, яка не керувала нічим, крім самодіяльного театру гумористів-любителів. Можна було б здогадатися, що і державою він управлятиме по-аматорському, очікуючи оплесків від публіки і сміху в залі.
Для чого самому акторові було балотуватися у президенти, зрозуміти важко. Можливо, як пілот-камікадзе він вирішив атакувати прогнилу політичну систему, щоб залишитися у народній пам’яті героєм боротьби з корумпованими політиканами? Хто зна… А в реальності вийшов з нього якійсь “комікадзе”, який на кожному кроці допускає ляпи, що викликають все зростаюче невдоволення тих, хто розчаровується у своїх надіях, які так і не сповнилися.
Війну він не припинив, навпаки, на фронті зросла кількість вбитих і поранених українців, а за наказом з Києва українські війська почали здавати противнику свої позиції під виглядом “розведення сил”. З лав ЗСУ масово звільняються контрактники з досвідом ведення бойових дій, невдоволені станом справ в сучасній армії. А це послаблює обороноздатність нашої держави. Погіршилося харчування військовослужбовців, з державного бюджету не виділено гроші на закупівлю для Збройних Сил найнеобхіднішого.
Обдуреними почувають себе також вчителі, яким перед виборами оіцяли зарплати в 4 тисячі доларів, а потім пояснили, що це був лише жарт. Ще у гіршому стані опинилися медики – їм не виплатили обіцяного підвищення зарплат, до того ж ще зняли різні надбавки, які ті отримували раніше. Фактично згорнуто реформу медицини, на яку покладали надію і ті, хто лікує, і ті, кого лікують.
Сильний удар від влади отримав дрібний і середній бізнес, котрий поставлено на грань виживання. Замість “боротьби з олігархами” від влади саме олігархи отримали нові прибутки і намагаються остаточно добивати своїх дрібних конкурентів. Замість боротьби з корупцією іде переслідування тих, хто оприлюднив факти корумпованості високопосадовців та їхніх найближчих родичів. Куди кинеш оком, всюди можна побачити факти, які вщент розбивають минулі ілюзії про “покращення життя простих людей” і “боротьбу з бідністю”. Якраз у справжню бідність в умовах карантину впадають мільйони українців, і реальної допомоги від держави їм навіть не доводиться очікувати. До того ж влада не дає рядовим громадянам виїжджати за кордон, щоб заробити на прожиття — а в європейських державах зараз почався сезон збирання ранніх овочів та фруктів, на чому раніше багато наших громадян могло непогано заробити.
Довго можна говорити про ті ілюзії, які вже зазнали повної руйнації. Явщо на зміну “порохівським” ілюзіям прийшли ілюзії “зелені”, то нині на місці зруйнованого залишається тільки пустка. Масове розчарування веде до повної апатії, а вона, як правило, завершується соціальним вибухом. Ми вже пережили два Майдани – у 2004 і 2014 роках. Нині визріває щось масштабніше за минулі потрясіння. Природа пустки не любить, чимось то мусить заповнитися. Питання лише – чим. А відповідь на нього викликає тривогу, і то ще яку…
Ігор Буркут, політолог
peredplata
