БІЛОРУСЬ: ЩО ДАЛІ?

Виступи проти Лукашенка в Білорусі продовжуються. Демонстранти вимагають: “Геть колгоспного таргана!” – так вони називають мінського диктатора. Люди вже не бояться ні міліцейських спецпризначенців з кийками і у зловісний чорній уніформі, ні самого Лукашенка та його сина з автоматами в руках. До речі, молодий (позашлюбний) син Олександра Григоровича вже переїхав до Москви, де продовжить навчання у престижній школі для дітей вищої номенклатури. Приводом для переїзду стало те, що мінський ліцей, в якому навчався Коля, долучився до народних вимог відставки Лукашенка – фальсифікатора президентських виборів.

 

Демонстрації в білоруських містах відбуваються мирно, незважаючи на заклики “гарячих голів” вже палити шини і закидати міліцію пляшками з “коктейлем Молотова”. Багато учасників протестів розуміють: якщо протистояння перейде в силову фазу, на допомогу Лукашенкові негайно прийдуть російські війська. Вони вже сконцентровані на кордоні й лише чекають путінського наказу, щоб рушити вперед. Те, що зараз відбувається у сусідній державі, здається Путіну дуже вигідним для реалізації його давно омріяного плану. А метою своєю він поставив відродження СССР. З Україною не вдається йому зробити задумане, тож тепер взявся за Білорусь.

 

Ще за часів російського президента Єльцина було укладено договір, за яким Російська Федерація і Республіка Білорусь формально об’єднувалися у “Союзну державу”. Правда, інтеграція відбувається здебільшого в економічній сфері, натомість у політичній Лукашенко намагався зберегти власне повновладдя на території своєї республіки. Нині Путін побачив можливість встановити свою владу у Білорусі, татомість гарантувавши Лукашенкові збереження його номінальної посади і “зароблені чесним трудом гроші”. А “заробив” той чимало. В його країні, на відміну від сусідніх пострадянських держав, не створено касти олігархів, які сконцентрували у своїх руках все, що приносить найбільші доходи. Їхню роль грає сам білоруський президент, котрий контролює всі серйозні фінансові потоки в країні, “не забуваючи” при цьому про власну кишеню.

 

Дехто з фахівців вважає, що російські війська можуть опинитися на білоруській території вже у жовтні цього року. У такому випадку Москва форсуватиме підписання  нового Союзного договору з Мінськом. Подейкують, що вже навіть відома назва держави, котру прагне створити Путін: Союз Слов’янських Республік, скорочено ССР.  Можна собі уявити радість совєтофілів, якщо цей план буде реалізовано. Правда, ще невідомо остаточно, якими будуть символи цієї держави – прапор, герб, гімн. Скоріш за все – щось за мотивами старих символів СССР.

 

Нині режим Лукашенка використовує у майже незмінному вигляді символи Білоруської РСР. Єдине, що з прапора і гербу було забрано серп і молот, а на гербі замість земної кулі вміщено карту Республіки Білорусь. Ті громадяни республіки, які хочуть її розвитку як сучасної держави, до старих символів ставляться з презирством. Червоно-зелений прапор Білоруської РСР вони називають “закат над болотом”. Власне, проти цього болота нині і повстали в країні тисячі людей.

 

Їхні виступи відбуваються під національною символікою. Свій національний прапор свідомі білоруси називають рідною мовою “бел-чырвона-белы сцяг”. Українці цю назву розуміють без перекладу, адже білоруська мова є найближчою до української з усіх слов’янських мов. Кольори цього прапору символізують піт, кров і сльози білоруського народу, пролиті у боротьбі за незалежність власної держави. А національний герб носить назву “Погоня” – це озброєний вершник на коні, колишній герб Великого Князівства Литовського, частиною якого були білоруські землі. Білоруський же національний гімн називається “Військовий марш”, і до недавнього часу його виконання лукашенківський режим забороняв. А за Сталіна кара за це була взагалі страшною. Відомий випадок, коли молоду дівчину за цей гімн розстріляли, а її батька посадили на 10 років, бо він не доніс чекістам на рідну дитину…

 

Нині тисячі людей використовують ці символи відкрито, незважаючи на те, що лукашенківська пропаганда їх називає “фашистськими”. Під час німецько-радянської війни гітлерівські окупанти дозволяли використовувати біло-червоно-білий прапор збройним підрозділам, які вони формували для боротьби з червоними партизанами. Але лукашенківські пропагандисти чомусь не протестують проти біло-синьо-червоного прапора “братської Росії”, хоча саме під цим прапором воювали проти Червоної армії підрозділи, сформовані гітлерівцями з росіян-військовополонених. Типовий прийомчик традиційної совкової пропаганди.

 

Білоруси не лише відроджують національну символіку, вони все частіше повертаються до рідної мови. Мої мінські друзі із захопленням пишуть, що на свої звернення білоруською вони вже отримують відповіді цієї мовою в магазинах, поліклініках, просто від перехожих на вулиці. Старші люди не можуть стримати сліз, коли чують мову свого сільського дитинства, а молодь демонстративно намагається говорити нею назло “псам совкового режиму”. Ми через це проходили тридцять років тому, тож бачимо знайоме – іде формування сучасної політичної нації.

 

А Путін цього або не бачить, або не розуміє. Люди, які усвідомили себе нацією, будуть захищати власний вибір по-справжньому. Білоруські патріоти вже відкрито пишуть: “Ми – онуки партизанів, і знаємо, як знищувати незваного ворога, що приперся на нашу землю”. На жаль, більшість білорусів ще не усвідомила, що Росія для них – не “матінка” і не “братерська нація”, а ворог. Але якщо російська армія увійде на білоруську територію, а російська номенклатура почне запроваджувати там свої порядки, то ситуація буде змінюватися. Що далі чекає Білорусь, спрогнозувати важко. Але в разі чого чимало білорусів згадає звернення свого національного поета до рідної землі, і будуть гідними своїх предків: “Ёсць у цябе багатыры!”. 

 

Ігор Буркут, політолог

 

 

peredplata