Бог добрий. Він сотворив Росію, Румунію, Польщу, Угорщину… і все для України.
Кожному від нас чогось треба. Комусь – мови, комусь – землі, а комусь – всього народу.
Не встигли ми відбитися від Російської навали, як мадяри на Закарпатті мови хочуть. А поляки з румунами – Галичини та Буковини. Казали, що Австрія від нас нічого не хоче. Ще й жартували: оголосимо війну Австрії, здамося і житимемо в Європі.
У кожному жарті – тільки доля жарту. Основа – то є гірка реальність.
Хіба могли ми здогадуватися, що ні з того ні з сего матимемо проблеми не тільки з Росією, а й з Європою.
Виникають вони, з одного боку, на пустому місці. А з іншого – їх таки хтось активно створює.
Почалося все з театрального сезону 2020-2021 рр. вірніше, з непочатку цього сезону. Бо коронавірус вніс свої корективи у наше життя, яке є театром. Тому театр, культура, спорт і школа першими потерпають від страшної хвороби.
Отож сезон ніяк не відкриється. Але у театрі все готове до відкриття 90-го театрального сезону.
Саме з цієї дати і починається вся катавасія, у яку можуть втягнути не тільки творчі колективи, владу, пресу, місто, область, Україну а й Австрію…
До нового сезону у театрі надрукували афішу, де вказано, що цей сезон ювілейний – 90-й. Це побачив губернатор області Сергій Осачук. Він – кандидат історичних наук, колишній почесний консул Австрії у Чернівцях, соратник вигнанця з України, австрійського «в’язня» олігарха Дмитра Фірташа. Тож Осачук обурився тим, що Чернівецький театр такий молодий. Він вимагає, аби у цьому році, саме 3 жовтня, відзначили 115 річницю театру.
І у цей день на фронтоні будівлі воздвигли герб Чернівців часів старої доброї Австрії. Тобто цей герб повинен би у собі відобразити символ Австро-Угорської імперії.
Таким чином буде відновлено історичну справедливість створення театру. Так, напевне, собі думає історик Сергій Осачук.
Але театральні діячі, директор театру імені Ольги Кобилянської зовсім протилежної думки.
Вони вважають, що 3 жовтня 1905 року було споруджено приміщення, будинок, в якому згодом гастролювали різні театри Європи.
У той час театру, як культурної субстанції у цьому приміщенні не було. Український народний театр тоді діяв при Українському народному домі. Була трупа єврейського театру, яка мала своє приміщення, там, де тепер палац «Академічний».
Тож сам театр, спроектовано архітектурним бюро «Фельнер і Гельнер», використовувався як приміщення, де гастролювали театральні трупи з Європи.
Театр – це більше і ширше, і вище за будівлю. Театр – це люди, актори, режисери і т. д. Стара Австрія не творила український театр. Стара Австрія будувала будинок, де працювали німецькомовні трупи. Саме приміщення використовувалося для колонізації Буковини.
Коли прийшли румуни, то там почали працювати румуномовні театри. І знову ж, вони мали на меті колонізацію української Буковини.
Тільки у жовтні 1940 року створюється Український державний драматичний театр. Він став офіційно українським. Тим паче, що сюди приїхали актори Харківського театру «Революція». Хоча його пов’язують з ідеологією більшовиків, але не забуваймо, що цей театр створювався у 1931 році у тодішній столиці Української РСР місті Харкові. І саме у той час там було українське відродження. Шкода, що більшовики згодом втопили у крові українську ідею.
Тоді були знищені, замордовані, розстріляні українські поети, письменники, артисти, журналісти, режисери. Це було «розстріляне відродження». Майбутній театр Чернівців зародився саме у той час.
Хтозна, чи не рятувалися артисти і режисери, втікаючи від репресій до Чернівців. Ця сторінка історії театру ще не досліджена. Але те, що першою виставою 14 січня 1941 року на Василія була «Лісова пісня» і харківчани відкрили сезон у Чернівцях Лесею Українкою, свідчить про українськість театру.
Тому театральні діячі, історики по-праву вважають, що обчислення театральних сезонів саме українського театру повинно починатися з Харкова. Річниці самої будівлі можна і треба відзначати від 3 жовтня 1905 року. Бо саме теперішня назва звучить так: «Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської». Якби було інакше, то до прикметника «український» потрібно б було додати: «австрійсько-угорсько-румунсько-український національний театр».
У зв’язку з тим, що у світі нема 4-векторної національності, то сам театр є українським. І його літочислення починається з 1931 року. І він сьогодні став осередком української національної культури. Цим ми повинні гордитися. Звичайно, шануватимемо й будівлю часів австрійської імперії. Тим паче, що побудований театр на громадські гроші. А громадою у часи Австрії у Чернівцях були буковинці – українці, євреї, румуни, поляки. І дуже-дуже мало австріяків, німців та мадяр.
Незважаючи на історичну правду, наш теперішній губернатор вирішив, що на фронтоні театру має бути герб міста часів австро-угорської імперської окупації краю.
Не український тризуб, а австрійський орел. Створюючи умови меншовартості українців, він це називає «історичною справедливістю». Чомусь навпроти на фронтоні Єврейського народного дому майже на такій же площі є «Зірка Давида». І цей будинок також будувався у часи Австрії. Але у губернатора не було й нема думки про «відновлення історичної справедливості», де замість «Зірки Давида» вліпити австрійського орла. З таким підходом Осачук завтра скаже, що варто б було замість пам’ятника Ольги Кобилянської встановити бюст Шиллера. Адже така була «історична справедливість». А, може, він таким чином і Леніна без голови там відновить. Бо є фото таке часів німецько-румунської фашистської окупації краю. І ніхто не заперечить, що це і є «історична справедливість».
Але окрім цього є українська ідентичність, національність, патріотичність.
Зрештою, ми маємо державу, якою повинні гордитися, прославляти і пропагувати її символи. І замість австрійських одноголових, російських двоголових орлів, румунських биків і більшовицьких зірок повинен сяяти український тризуб.
Петро Кобевко
peredplata
