ВИРВАТИСЯ З ЛАБЕТ ВИКРИВЛЕНОЇ ІСТОРІЇ

Візит президента Польщі Анджея Дуди в Україну відбувся вперше з 2017 року. За президентства Квасьнєвського зустрічі лідерів Польщі й України відбувалися частіше. Але прихід до влади партії ПіС супроводжувався значним підвищенням уваги в польській офіційній пропаганді до історичних питань. Насамперед там почали акцентувати найтемніші сторінки в історії польсько-українських відносин, особливу увагу приділяючи Волинській трагедії 1943 року. Всю вину за кровопролиття польські пропагандисти покладали лише на ОУН і УПА, зводячи надзвичайно складну проблему до примітивної схеми. Мовляв, українські націоналісти здійснили акт геноциду щодо мирного польського населення західноукраїнських земель, і за це мають бути засуджені.

 

Натомість з українського боку лунали так само однобічні звинувачення на адресу польського озброєного підпілля, яке вважали винуватцем вбивств і виселення українських селян з їхніх споконвічних земель. А історична правда полягає в тому, що винуватці трагедії були з обидвох боків. Емігрантський уряд Польщі, який тоді знаходився у Лондоні, наказав польському підпіллю зробити все, щоб утримати західноукраїнські землі під польським управлінням, не даючи змоги місцевим українцям створити там власну державу. А радикальне крило українських націоналістів у відповідь на це розпочало витискати польське населення з теренів, де у більшості проживали українці. Виселення супроводжувалося вбивствами і пограбуваннями, в яких брали участь місцеві селяни.

 

З іншого боку етнічного кордону відбувалося те ж саме: радикали з польського підпілля тероризували українських селян, примушуючи їх переселятися на Схід. Слід зауважити, що до цієї трагедії доклали руку як німецькі окупанти, так і червоні партизани. Їм був вигідний конфлікт між УПА і Армією Крайовою, адже замість боротьби із спільним ворогом українські повстанці і польські партизани знищували один одного. На жаль, однобічне сприйняття історії шкодить розвиткові відносин сучасних сусідніх держав – Польщі й України. Свого часу було створено спільну польсько-українську комісію істориків, яка намагалася без зайвих емоцій проаналізувати події минулого і розробити такий аргументований погляд на них, який влаштував би обидві сторони.

 

Шкода, що плідні дослідження було перервано в угоду політикам. А тих цікавить не історична правда, а лише здобуття голосів на виборах. Найлегше їх здобувати, експлуатуючи традиційні стереотипи. Відтак у Польщі багато говорили про “Волинську різанину” та про “бандерівських зарізяк”. Україну звинуватили у тому, що у нас “героїзують вбивць”, згадавши старі штампи комуністичної пропаганди. Такі звинувачення розгорталися на фоні активізації російської агентури у самій Польщі, яка використовувала будь-яку можливість, щоб посварити наші держави.

 

А Росія завжди використовувала собі на користь погіршення українсько-польских відносин. Нині Москва веде “гібридну війну” не лише проти України, все більше втягаються у цю війну й інші сусідні з Росією країни. У Польщі відчули небезпеку і готові шукати шляхів для зміцнення відносин з Україною. Для цього ж насамперед необхідно вирватися з полону однобічно-викривленої історії й дати можливість займатися історичними питаннями фахівцям, а не пропагандистам. Змінити минуле ми вже не можемо, але в нашим силах будувати майбутнє на основах взаємної поваги і взаємної допомоги. А історією нехай займаються історики – це у них виходить найкраще.

 

Ігор Буркут, політолог