В Москві все частіше говорять про “удар по Україні”. Політики у телевізійних передачах обговорюють питання, “як краще розбомбити центр Києва”, а громадяни РФ у соціальних мережах знову намагаються залякати українців “непереможною міццю російської армії”. Обговорюється ідея пробити коридор до Криму через територію Херсонської області України, щоб подати дніпровську воду на окупований півострів.
Лякають нас не лише розширенням бойових дій. Московські юристи готують позов до міжнародного суду, щоб стягнути з України від 10 до 20 мільярдів рублів за ті втрати, що понесли росйські окупанти після відключення української води, яка поступала в Крим. Українські ж юристи вражені юридичною безграмотністю російських колег. Весь світ визнав український Крим “територією, тимчасово окупованою Російською Федерацією”. А Женевськими конвенціями передбачено, що країна-окупант повністю відповідає за створення сприятливих умов для життя населення окупованих територій. Проблему кримської води вдасться повністю вирішити лише після того, як півострів буде повернутий законному власнику. Україна гарантує, що в український Крим дніпровська вода піде відразу після того, як звідти заберуться окупаційні війська.
Чого Путін у черговий раз починає блефувати? А ситуація у нього в країні складається досить несприятливо для правлячого режиму. Відтак необхідно грати м’язами, щоб переконувати власних громадян у тому, що дідусь Путін ще дуже сильний і може показати всьому світові чергову “кузькіну мать”. Втім, у пресі все частіше з’являються повідомлення про погіршення стану здоров’я “лідера російської нації”. А путінські холуї висувають ідею залучити ізраїльських лікарів, “щоб зупинити старіння президента РФ”. Значить, маразм Владіміра Владіміровіча все важче приховувати від оточуючих.
Його безумна зовнішня політика позбавила Росію справжніх союзників. Колись до росіян найкраще ставилися українці й білоруси. Російська агресія проти України кардинально змінила це ставлення наших співгромадян. А підтримка Путіним прогнилого режиму Лукашенка міняє на гірше і ставлення білорусів. З Грузією Москва зіпсувала відносини надовго, з Азербайджаном – також. Навіть вірмени після поразки в Нагірному Карабаху стали дивитися на Росію, як на зрадницю. Погіршуються відносини і з Казахстаном: росіяни все частіше висувають територіальні претензії до цієї республіки під приводом, що на півночі її проживає багато російськомовних громадян Казахстану.
Путін не враховує сумних уроків історії. Восени 1938 р. Гітлер під приводом “захисту судетських німців” окупував частину чехословацької території. А після того, як програв війну, три мільйони етнічних німців були примусово виселені в Німеччину і Австрію. Навесні ж того 1938 року гітлерівці здійснили “аншлюс” Австрії, долучивши цю країни до свого рейху. Тоді Гітлер прикривався псевдо-плебісцитом, проведеним з порушенням міжнародного права під контролем окупантів. Нині Путін намагається прикритися псевдо-референдумом,організованому російськими окупантами в українському Криму всупереч міжнародному праву. Чим колишні порушення завершилися для Гітлера, тим самим нинішні завершаться для Путіна. Він може і далі блефувати, але час працює проти нього. Поразка путінської імперії неминуча, питання лише – коли вона станеться.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
