Домка та Михайло жили в одному із сіл, на околиці Садгори. У них у Канаді була родина – «вуйко Гьоргій», як вони його називали. Це був брат батька Домчиного чоловіка Михайла. Він виїхав до Канади молоденьким парубком ще 1912 року. Він там став Джорджем Палагнюком, мав там сім’ю і залишився жити на чужині, далеко від рідної Буковини.
У 60-ті роки минулого століття він дав знати про себе написав до свого брата Дмитра, батька Михайла. А коли помер брат Дмитро, листи та посилки з Канади, Джордж Палагнюк відправляв на ім’я племінника Михайла. Цими посилками «керувала» Домочка. Вона продавала канадські турпани, хустки, шалі, відрізки тканин на сукенки, яких вуйко Гьоргій висилав з Канади у посилках. З цього родина Палагнюків на Буковині не погано побудувалася. Крім цього, Михайло працював на Цукровому заводі в Садгорі, а Домочка прибирала в одній зі шкіл у Чернівцях.
Михайло працював по змінам і частенько повертався додому на підпитку. Справа у тому, що поруч з цукровим заводом було розташовано інше підприємство – Чернівецький спирт-завод. Робітники двох заводів домовлялися між собою, обмінювалися краденими продуктами виробництва, тобто – «ми вам цукор – ви нам спирт». Домця Михайлові, навіть, пошила з тонесенького полотна пояс, яким він обв’язував кожного разу поперек ним, коли їхав на зміну, в якому вміщав поцупаний цукор. Крім цього, Домчин чоловік, брав з собою гумову грілку. Майже, завжди приносив додому 3-4 кг цукру, а коли вдавалося обміняти цукор на спирт, приносив додому ще 1-1,5 літра горілчаного продукту.
Але біда була у тому, що Домка постійно сварилася з чоловіком через пиятику. Михайло ніколи не приходив з роботи прямо додому, обов’язково заходив до Садогури пити «по сто грам з хлопцями».
Одного разу знову прийшла посилка з Канади. Домочка неабияк потішалася. Вона дуже раділа, коли, вже від пристарілого вуйка Гьоргія, приходили посилки. Вона у листах до нього дуже дякувала йому за подарунки. Вуйко завжди присилав, що замовляла Домця.
Того ж дня, вона поїхала на велосипеді до Садогури та отримала посилку. Дома все розпакувала, там було все, що Домка просила та й ще шоколадні цукерки, інші гарно упаковані солодощі, кавові зерна та бляшана банка, на якій яскраво намальовані чайові плантації та декілька жінок, що рвали листя чаю. Домця не стала відкривати банку з чаєм, тим більше, що вона не любила пити чай, вирішила дочекатися зі зміни свого чоловіка.
У посилці був і лист, але чомусь цей раз, лист був написаний не українською, як завжди, а англійською. Домця відклала в сторону листа і зайнялася виконувати замовлення. Хтось готувався до весілля – потрібні були «павунки» (великі яскраві хустки), сусідським дівчатам – відрізки на плаття, чоловікам шалі, щось продавала тайком у школі, де вона працювала.
Михайло прийшов з нічної зміни, трішки «втомлений» після відвідування «Пиріжкової» в Садогурі. Відкрив банку з чаєм з посилки вуйка Гьоргія з Канади, додав цукру, випив та ліг спати. Десь, біля шостої вечора Михайло прокинувся. Домця зварила вечерю, а перед тим, фест посварила чоловіка, що знову прийшов додому з роботи п’яний :
– Щоб та «Пиріжкова» згоріла разом з Вами-пияками, як я втомилася бачити цю п’яну пику щодня ! – кричала Домця на Михайла.
– Я пив і буду пити, така у мене доля ! – немаючі іншого пояснення – відповів чоловік своїй дружині .
Михайло, знервований Домчиними нотаціями, не доївши свою вечерю, заколотив собі канадського чаю тай випив його. Ще раз облаяв, вже канадців, що «не фіга» не вміють чай робити, ліг знову спати.
На наступний день Домка поїхала в університет до Чернівців, щоб хтось прочитав листа з Канади. З того листа вона дізналася, що вуйко Гьоргій – Джордж Палагнюк скінчився на 81-році життя, що цей лист та посилку вислав його внук Жонн Палагнюк. Внук вуйка повідомив, що згідно заповіту, хоче виконати волю діда – поховати його прах на Буковині у рідному селі. Разом з посилкою, яку не встиг відправити дідусь до племінника Михайла так, як несподівано помер, внук вислав прах діда. Та у зв’язку з тим, що металева погребальна урна з прахом діда була надто важкою, він пересипав останки кремації свого діда у бляшану банку з під чаю і відправив її для поховання племіннику на Буковину.
Домця була тричі шокована: по-перше, що помер вуйко, по-друге, що більше не буде посилок з Канади і втрете, що його Михайло декілька разів пив з вуйка «чай» !
peredplata
