У попередньому числі «Часу» ми писали про встановлення турнікету при вході до міської ради. Вважали і вважаємо це дуринством. Просили мера перепону зняти і навіть пропонували шляхи виходу із цього становища, незручного для нього та його команди.
Минув тиждень. Ніц не змінилося. Нова команда грає по-новому. І дуже погано. Бо серед зони, яка під охороною ЮНЕСКО, зараз і за період владарювання «Єдиної Альтернативи» стоїть зруйнований сквер біля «попівського будинку». Розбитий Сидір Воробкевич відправлений на смітник. Рідкісні дерева зрубані під пень, столітня кована огорожа зникла у невідомому напрямку. Серед скверу перекопана земля, розкидані кам’яні плити, які недавно ще служили основою постаменту Сидора Воробкевича.
І… тиша.
Кілька активістів б’ють у дзвони. Зовуть громадськість до активної позиції, закликають приборкати мера і його владу.
Народ мовчить.
Серед активістів – Юрій Чорней, журналіст; Максим Дупешко, письменник; Ігор Гаврада, науковець; Володимир Старик, голова Українського Народного Дому. І ще кілька осіб. Вони розумно пояснили владі, хто такий Сидір Воробкевич і яке його місце в історії Буковини, України, Європи.
Не дійшло.
Нарешті з’явилися якісь схеми-плани майбутнього скверу.
Якщо коротко і зрозуміло їх пояснити – то це запізнілий проект облаштування скверу біля Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Дуже дивно, що з самого початку цей проект передбачав зняття пам’ятника Воробкевичу. А на його місці мали збудувати якесь кафе. Кажуть, що тут буде «Кафе студентське». Насправді, напевне таки, то буде якийсь фаст-фуд. Наприклад, Макдональдс. Пам’ятаєте, на початку виборчої кампанії Роман Клічук обіцяв Чернівцям цю світову «столову». Невже він уже тоді знав, що розмістить її у сквері під вікнами ЧНУ, світової спадщини ЮНЕСКО?
Бо всі мери від 2013 року (саме тоді хтось уже розпочав активну роботу зі знищення «попівського» скверу), не наважилися знімати Сидора Воробкевича.
Але прийшла нова влада. Альтернативна попередній. І таки зробила. Виправити щось зараз уже майже неможливо. Бо дерева зрізані, паркан зруйнований, земля перекопана, а Воробкевич викинутий.
Хто після цього альтернативні керівники міста і депутати?
Вандали чи придурки?!
А може вони неосвічені анальфабети? І їм не дано поки що зрозуміти, хто такий Сидір Воробкевич і його творчість?..
Тож редакція газети «Час» знайомить людей з цим велетом буковинської культури, науки та духовності.
Народився Сидір Воробкевич 5 травня 1836 року в Чернівцях у родині вчителя філософії і богослов’я.
Його прадід утік свого часу з Литви і звався Скальський Млака де Оробко, а дід переробив Оробко на Воробкевича. Частина прізвища Млака стала улюбленим псевдонімом Сидора. Батько його, Іван, на той час працював при Чернівецькій гімназії (тодішній ліцей) професором релігії і філософії. Його мати померла в 1840 році. Через п’ять років помер батько. Їх дід, кіцманський протопоп Михайло Воробкевич, забрав онуків до себе жити в містечко Кіцмань. Першу науку в Кіцмані дітям надала бабка Параскева. Вона навчила любити рідну мову, пісню та народ.
Навчався у Чернівецькій гімназії, згодом — у духовній семінарії, яку закінчив 1861 року, тоді ж почав складати вірші й створювати до них музику. Потім був священиком у буковинських селах, вивчав фольклор і побут місцевого населення.
Музичну освіту здобував приватно у професора Віденської консерваторії Ф. Кренна. У 1868 році склав іспит на звання викладача співу й регента хору у Віденській консерваторії. З 1867 року викладав спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 р. — на богословському факультеті Чернівецького університету.
Помер 19 вересня 1903 у Чернівцях, похований на міському кладовищі.
Вірш Сидора Воробкевича «Рідна мова», покладений на музику автором, став хрестоматійним. Чимало творів С. Воробкевича перекладено болгарською, німецькою, російською та іншими мовами.
Рідна мова
|
Мово рідна, слово рідне! Як ту мову мож забути, Ой, тому плекайте, діти, Мово рідна, слово рідне, — |
Від редакції: Чомусь мовчать науковці та духовенство. Досі не висловили свою думку щодо проблеми лауреати премії Сидора Воробкевича.
Небайдужі активісти зареєстрували петицію до міськради з вимогою повернути пам’ятник на місце.
Фото з відкритих джерел
peredplata
