Український Крим у часи СССР називали “всесоюзною оздоровницею”. Переважна більшість громадян “країни Рад” не мала змоги поїхати не лише на світові курорти, але навіть до країн “соціалістичного табору” – влада намагалася не випускати їх за кордон, щоб не порівнювали свій рівень життя з тим, який мають іноземці. Мовляв, у нас є свої курорти. А відпочити на кримських пляжах могло багато людей: навіть із середньої зарплати можна було відкласти суму, достатню для оплати житла в приватному секторі – в якомусь курнику чи в сараї. Або їхати на відпочинок з власним наметом. Мешканці південного узбережжя Криму за курортний сезон непогано заробляли на таких відпочивальниках, яких у народі називали “дикунами”. Власникам житла у цьому райському куточку здавалося, що їм дуже пощастило і таке везіння триватиме вічно. Єдине, що декому з них дошкуляло – це їхнє українське громадянство, бо хотілося і кримську прописку зберегти, і до “матінки-Росії” повернутися.
У 2014 році Путін реалізував цю потаємну мрію тієї частини кримчан, які не відчували себе чимось пов’язаними з Україною. Вони вітали один одного з “поверненням у рідну гавань” і фантазували про те, яке до них прийшло “щасливе життя”. Проте невдовзі з’ясувалося, що “Крим наш” не для них, а для Путіна і російських силовиків, які відразу почали освоювати півострів, перетворюючи його на величезну військову базу. Господарі Кремля намагаються відновити імперію й реалізувати найсміливіші плани царизму у Чорноморському регіоні. У Москві згадали старі претензії на Босфор і Дарданелли, навіть архаїчне гасло про “повернення православного хреста на Святу Софію в Константинополі” – нині мечеть Айя-Софія у Стамбулі. “Третій Рим” захотів проковтнути Рим Другий, і не боїться, що ним вдавиться…
З точки зору російських генералів Крим – це авіаносець, який неможливо потопити. На півострів відразу почали перекидати чимало військових частин, для розташування яких будували все необхідне. А каміння, пісок і шутер для будівництва добували тут, у Криму, руйнуючи чудові кримські пейзажі. Замість звичної краси землю вкрили потворні ями і траншеї, поруч із заповідниками виникли і постійно розширюються кар’єри – джерело їдкого пилу і смороду від величезних самоскидів.
Військові захоплюють морські пляжі, відгороджують їх колючим дротом і забороняють мирним кримчанам купатися там, де ті звикли з самого дитинства. Тепер не вони там господарі, а ті, хто щойно приїхав з Росії. І до багатьох вчорашніх прибічників “возз’єднання з Росією” починає доходити, що їх нахабно використали і обдурили. Особливо до тих, у кого вже безпардонно забирають дачні ділянки і навіть житло під приводом, що українські документи на цю їхню власність “не відповідають російському законодавству”. А житло потрібно військовим та членам їхніх сімей, а також чиновникам та іншій публіці, яку сотнями тисяч завозять з різних Мухосранськів до Криму, щоб замінити ними місцеве населення. Такий метод витіснення одного населення іншим міжнародне право визначає як одну із форм геноциду – найстрашнішого злочину проти людяності. Але Кремль звик демонструвати неповагу до міжнародного права, робить це і тепер.
Куди приходить Росія, там руйнується все добре, що було зроблене до неї. Тривогу світової громадськості викликає доля кримських заповідників, у тому числі й світового значення, яким непоправної шкоди завдають сусідні військові полігони або господарська діяльність російських гвалтівників природи. На Керченському півострові є рідкісної краси місце – мис Опук, розташований в 60 кілометрах від Феодосії і в 40 кілометрах від Керчі. Тут розташований Опуцький природний заповідник, де гніздяться рідкісні птахи, занесені до Червоної книги. А росіяни поруч із заповідником влаштували полігон 810 бригади своєї морської піхоти. Щорічно тут влаштовуються широкомасштабні військові навчання: стріляє артилерія, з літаків викидають повітряний десант, а з моря висаджуються до двох батальйонів морської піхоти, з гуркотом гасають полігоном танки і бойові машини піхоти.
Птахів таке сусідство відлякує, а туристам заважає відвідувати унікальне рожеве Узунларське озеро. Тож Москва одним розчерком пера “вирішила” проблему: 13 травня 2020 року Опуцький природний заповідник було ліквідовано. Одночасно підготовлено подібний документ ще про один всесвітньо відомий заповідник – Казантипський. Чимало українців добре знало, де знаходиться Казантип – там проводилися популярні музичні фестивалі, куди з’їжджалося багато молоді.
Поруч розташований великий за територією заповідник, який своєю формою нагадує бублик. Всередині заповідної території окупанти добувають нафту і розорюють землю, незважаючи на її заповідний статус. До речі, капостити вони там почали ще до російської агресії 2014 р. Українці на початку 2000-х років дозволили російському режисерові Федору Бондарчуку знімати та території Казантипського заповідника кінофільм “Населений острів”. Під час зйомок гусеницями танків було розчавлено чимало рідкісних плазунів, за що на Бондарчука тоді було накладено суттєвий грошовий штраф.
Нині російських танкістів у Криму не штрафують – вони вільно гасають полігонами, і все більше кримських земель окупаційна влада вилучає для військових потреб. Туди завозиться все більше зброї, з’явилися повідомлення, що навіть ядерної. Екології півострова завдають удар за ударом. Великої шкоди завдає навколишньому середовищу завод “Титан”, що належить Фірташу. В Криму відчувається нестача прісної води, яку неміряно споживають військові частини. Слава кримських курортів залишилася у минулому, нині там величезна військова база з усіма її “принадами”. Ті кримчани, які колись заробляли чималі гроші на відпочивальниках-“дикунах”, нині залишилися на бобах. І вже навіть від них можна почути, що “за України було краще”. А це лише початок.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
