Свята земля у плині часу ховає в собі багато таїн. Як, зокрема, на місцях найкровопролитніших боїв далекої Першої світової. У старих окопах, обриси яких деінде досі збереглися на важкодоступних лісових виділах Буковинсько-Покутських Карпат, урвищах наддністрянської частини краю, де досі можна надибати контури бліндажів. А самі ж окопи давно поховала сира землиця. Але вона все пам’ятає.
Не раз гостюючи в колишнього директора Селятинської СШ, дослідника історії тієї війни, на жаль, давно вже упокоєнного Леоніда Колісника дізналися з його чергових розвідок такого, про що не могла уповісти жодна історія. Сходивши сотні верств місцями вікопомних боїв, щоразу наш Льонька, як ми його шанобливо називали, віднаходив усе нові і нові свідчення перемог і поразок воюючих сторін. В тому числі і місця братських захоронень, які не всі, на превеликі жалі, збереглись.
Вчергове побувавши за життя в Леоніда, він показав нам надунікальні фотознімки, на яких були зафіксовані замерзаючі в глибоких снігах та морозах солдати, а ще коники-гуцулики, які тими снігами тягли в гору через перевал важезні артилерійські гармати. Прямо по урвищах.
За чарчиною питалися в свого друга: «Як тобі вдалося, де ці фото віднайшов?». «Або я вже пам’ятаю?- казав Леонід.- Але добре пам’ятаю, що десь на самому вершечку Шурдина. І пам’ятаю, як саме те сталося. Провалившись в геть засипаний землею та гіллям дерев окіп, наштовхнувся на металевий ящик. Відкрив з трудом. Поміж з геть вицвілими паперами й віднайшов оці фотографії. Дуже підсиріли, але зберіглись…»
Хтозна, скільки б іще цікавинок глобального значення віднайшов наш незабутній Льонька, але передчасно в засвіт відійшов. І залишив по собі добрий слід. Тимчасом старі окопи навіть в крихтинах добутих розвідок спонукають осмислювати правду тієї далекої війни. Не обминула вона і бесарабську частину краю, звідкіля армія генерала Брусилова готувала вирішальний кидок на укріплення ворожої сторони в Буковинсько-Покутських Карпатах. У горнило тієї війни потрапили також і мої Ржавинці, яке було випалено до жодної хатини. В жорстокому бою, визволяючи рідне село, загинув і мій рідний вуйко Федот, фельдфебель царської армії. Не так давно на місцях давніх окопів знайшли три Георгіївських хрести – символи найвищої солдатської слави і за … копійки їх продали. Дуже банував з приводу дослідник історії села Олександр Столяр. Не раз казав: «та такі реліквії, які знайдені та продані за безцінь, мали б бути головними в головному краєзнавчому музеї краю…» Саша намагався будь-що відшукати власника орденів. Не встиг, бо, як і наш Льонька Колісник, також у вічність відійшов.
Ні, то не зайва затія віднаходити місця старих окопів Першої світової. Бо ті місця частиночка нашої історії, в якій залишили свій слід і наші славні предки. Уклонімося їх пам’яті на місцях старих окопів.
Іван Агатій, заслужений журналіст України
peredplata
