Ніщо не забуто
Восьмий рік триває гібридна російсько-українська війна. Восьмий рік кремль активно воює за українські території і мізки українців. Ненажерлива натура Путіна проковтнула би увесь світ, якщо змогла б, але поки намагається посмакувати Україною, яка вже застряла йому кісткою в горлі.
21 лютого 2022 року психічно хворий кремлівський карлик показав світові все своє нутро і відкрито й зухвало оголосив свої імперські амбіції, намагаючись переписати історію. Мовляв, Радянський Союз – це «історична Росія» і незалежні держави після його розпаду просто розбіглися, як вівці з кошари, тому пора заганяти їх у стійло.
І в цей момент мільйони душ, загиблих у різні роки за незалежну Україну, з огидою здригнулися. Бо не за те вони боролися, аби нащадки так легко втратили здобуте тяжкою працею, потом і кров’ю.
А що нащадки? А нащадки є різні. Є ті – і таких, слава Богу, більшість – хто готовий відстоювати свою українську рідну землю до кінця. А є гниди. Пам’ятаєте влучний вислів Симона Петлюри «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди»? І такі гниди ходять серед нас. Вони навіть готові породичатися із московським диктатором.
«Я при всіх казав, щоб навіть у Путіна би була донька чи син – най буде моїм сватом», – це не слова якогось середньостатистичного аполітичного українця, це сказав під час російсько-української війни чиновник із досвідом, нинішній голова Сокирянської громади, що на Буковині, Василь Козак.
Ляпнув, не подумавши – скажете? Судити людину варто за її вчинки, а не лиш за слова? Звісно. І яскраве підтвердження тому – виховання власної доньки, яка під час російсько-української війни радісно фотографується на фоні московського кремля і поширює світлину, причому не просто так, а приправляючи ганебними і принизливими анекдотами про бандерівців. Дитинку не навчив тато ні рідної мови, ні поваги до України та українців.
Я вірю в наші Збройні Сили, в наших патріотично налаштованих українців і в те, що ми всі разом захистимо нашу Незалежність і проженемо окупантів з наших територій. Але я також прекрасно усвідомлюю, що такі, як Василь Козак, першими готові зустрічати окупантів із короваєм на вишитому рушнику. То може варто вже зрозуміти всім тим, хто його всі ці роки обирав у ради, призначав на державні посади, годувався з його рук, ким є насправді «господар Сокирянського району»?
Василь Сарака
peredplata
