17 хвилин безперервних оплесків.
Колись я напишу усю історію того, ЯК Івано-Франківський театр із моїми виставами майже ТРИ роки НЕ ПУСКАЛИ на гастролі до Донецька!!!
І як за ДВА тижні уже до самої вистави БУЛО ЗАБЛОКОВАНО усю рекламу про приїзд театру до Донецька, включно із продажем квитків. З цього всього можна було би зробити мітинг, виголосити заяви і може, навіть «добрати» собі кілька гучних балів. Але мистецтво – це не мітинг. І всі ці «нерви» – цікаві лише для СПОГАДІВ.
Тому зараз маємо – що маємо: тисяча глядачів Донецького драмтеатру 22 травня 2013 року, у день перепоховання Тараса Шевченка і у річницю поховання Володимира Івасюка, 17 хвилин стоячи аплодувала «Нації» включно із заплаканою Людмилою Янукович! Опісля донецькі актори сказали своїм івано-франківським колегам, що такого у них не було навіть під час приїзду МХАТу. І саме задля цих хвилин, і задля того, як ми і надалі маємо намір ПРАВДИВО розказувати про Україну і її історичні пекла мовою мистецтва і Словом, таки варто було мати ВЕЛИЧЕЗНЕ терпіння і величезну ТВЕРДІСТЬ, щоб підняти абсолютно безглуздий «шлагбаум» заборони на Донбасі. Донбас – це також Україна. І за донецьку Україну треба боротися, як за Україну у будь-якому іншому регіоні. І набагато більше, і мудріше. Люди скалічені минулим скрізь. І недужим людям треба розказувати про їхнє «каліцтво» обережними і необразливими словами. Тільки так вони зможуть почути Правду.
Не перебільшую події з «Нацією» в Донецьку, але й жодним чином не применшую її значення. І вже без перебільшення – таки для всієї України. Бо «ми всі тут – рідня». Без розуміння цього в нерозумних головах і далі народжуватиметься маячня про федералізацію України, її поділ, «розчленування» чи ще щось несусвітнє. Але це – не наш шлях.
Марія Матіос
P.S. Фінансову частину гастролей я забезпечила своїми особистими коштами. «Розблокування» інформації про приїзд театру здійснив Микола Левченко. І це також правда.
peredplata
