Українці нерідко закидають євреям служіння панівним на території України культурам та ігнорування української. Мовляв, он скільки ваших серед «рускіх паетаф», польських діячів культури, німецьких інтелектуалів… А серед українського творчого бомонду білим днем із ліхтарем, мовляв, не знайдеш носатого, який щиро б асимілювався і створював би українські національні шедеври. На кшталт російського художника Лєвітана, або ж композиторів Фельцмана-Френкеля-Фрадкіна.
Але, не треба, брати, зводити наклепи – є й серед нас щирі творчі \”жидо-українці\”. Я не кажу про таких явних представників як Абрам Кацнельсон, якого називали \”дідом\” української радянської поезії, або буковинець Мойсей Фішбейн, визнаний чарівник та ювелір українського слова. Є й такі творчі кадри на українському небосхилі, що підозри щодо них в етнічній невідповідності своїй культурі, здаються неймовірними, навіть абсурдними. Зокрема, поет Леонід Первомайський, письменник Сава Голованівський, або…
Втім, по порядку. Майже ніхто сьогодні не пам’ятає ім’я артиста Петра Весклярова, але телеказкаря діда Панаса миттєво згадають усі, хто виріс в Україні. Погодьтеся, мало хто в радянські часи зробив так багато для українського виховання вітчизняних малят. Незмінна вишиванка, вишукана літературна українська у поєднанні з доброю дідусевою посмішкою та інтонацією – і так щовечора впродовж багатьох років. Дід Панас практично став членом кожної української родини, рідною та близькою людиною для мільйонів дітей та дорослих. Ба, навіть фольклорним персонажем – про нього складали сороміцькі віршики та байки.
Одна з найвідоміших – ніби всенародний дідусь якось нецензурно висловився в ефірі (ефіри тоді були лише живими). «Отака х…ня, малята», – так згідно байці завершив казкар одну з передач «На добраніч, діти!». Після чого, ніби, перестав з\’являтися в ефірі (за різними версіями – чи то на довгий час, чи то на кілька днів). Деякі джерела заперечують можливість цього інциденту, посилаючись на товаришів актора по службі. Колеги, мовляв, кажуть, що дід Панас ніколи не пив перед ефіром і не вживав лайливих слів. Але є й такі, що категорично стверджують: фразу чули по тєлєку особисто. Ось, що каже, приміром, тележурналіст каналу СТБ Денис Лаврієнко, який був тоді дитиною: «Я, чесно кажучи, навіть не зрозумів взагалі, що він сказав. Тобто для мене закінчилася програма і все. Проте наступного дня вже все доросле населення Києва гуло про це. Коли я почав працювати на телебаченні, у мене раптом з\’явилася така думка: заради власного інтересу знайти цей відеозапис. Але на жаль, в архівах «УТ-1» він не зберігся…».
Було це, чи ні, але фраза «Отака х…ня, малята!» стала одним з трендових кодів сучасної української культури – вона зустрічається у творах Юрія Покальчука та Ірени Карпи, її наводять і автори виданого у Росії «Большого словаря мата»…
А тепер, малята, найцікавіше. Пінхас Вескляр, який у відділі кадрів УТ-1 значився як Вескляров Петро Юхимович, народився в 1911 році в містечку Тальне Київської губернії (нині Черкаська область) в бідній єврейський родині кравця Хаїма Вескляра. З раннього дитинства грав у місцевому драмгуртку, а перед війною працював актором Черкаського робітничо-селянського театру, начальником та художнім керівником клубу на станції Гребінка.
Призваний на початку війни до військового театру Південно-Західного фронту, Пінхас як і мільони червоноармійців майже одразу потрапив у полон. У фільтраційному німецькому таборі на нього чекала неминуча смерть, але хлопцю вдалося втекти. Згодом він потрапив до окупованого Києва, де перетворився на Петра Весклярова, українця. Аби не потрапити до Бабиного Яру. Працював при німцях на залізниці, навіть створив там драматичний гурток.
Після війни колишній Пінхас Вескляр жив українським життям – одружився в Луцьку з волинянкою Галиною, народив сина Богдана, грав в українських театрах, попав на телебачення, де прославив себе дідом Панасом…
До речі, вишиванку для своїх ефірів приносив з дому – виступати в ній було його власною ініціативою та принциповою позицією. Це часом неабияк дратувало керівництво телебачення, актора подекуди звинувачували в націоналізмі, а в 70-ті кілька разів навіть намагалися замінити. Але від цієї ідеї довелося відмовитися під тиском обурених телеглядачів….
Отакий, малята, виходить азохенвей…
peredplata
