По всій Україні офіційно було оголошено, що кобзарів з усіх областей запрошують до Харкова на Всеукраїнський кобзарський з’їзд.
Всі повинні були з’явитися з бандурами, тому що крім власне з’їзду, будуть і творчі змагання.
30 грудня 1930 – день відкриття з’їзду. У кожного в руках інструмент, кожен одягнений у святкову вишиванку!
Делегатів (337 людей) утримували в залі до вечора, потім, під суворим наглядом, стали виводити у двір до вантажівок накритих брезентом. Вже через годину всi делегати були в залізничних вагонах для тварин.
Їх привезли до околиць станції Козача Лопань, вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї…
Вишикували незрячих кобзарів i їхніх малолітніх поводирів в одну шеренгу.
(…Раніше кобзарів, навмисно, було осліплен0, щоб ті перестали грати і співати. Також кобзарями були покалічені в битвах козаки, які не просто грали та співали пісень, а були хранителями історичної пам’яті України…)
Загін особливого відділу нквс урср почав po3¢тpiл. Коли все було закінчено, тіл@ закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.
Це B6uB¢TBO увійшло в історію як «Харківська трагедія»…
комуністична більшовицька верхівка назвала українські народні музичні інструменти «класово-ворожими».
Влада зобов’язала музичні фабрики виготовляти гармошки, баяни і балалайки навіть не сотнями, а мільйонами…
Tatyana Shapovalova
Художник Микола Якимець:
“Остання пісня кобзарів”
