(Продовження. Поч. у ч. 46)
Журналісти і редактори з усієї України мали змогу познайомитися і з промисловим потенціалом Буковини. Хоча, як влучно відмітив голова Чернівецької ОДА Михайло Папієв: «Буковина не може змагатися за обсягами виробництва з промисловими східними областями України. Але у нас є своя ідентичність».
Тут можливий потужний туристично-рекреаційний потенціал. Ми маємо великі духовні центри. Буковина дала світові видатних митців, які прославили Україну в різних куточках планети. Колись навіть Австро-Угорщина пробувала у нас створити банків-ський цент Європи.
Карпати, Дністер, гірський Черемош, Прут і Сирет творять наш край туристичною Меккою. А Чернівці з їх неповторною ар-хітектурою запрошуватимуть гостей у вишукане висококультурне європейське місто. Кажуть, якби східняк, котрий ніколи не був у Чернівцях, заснув би в поїзді, а прокинувся на вокзалі нашого міста, то подумав би, що він вже перебуває за кордоном, в Європі. Недарма Чернівці називають «маленьким Парижем» чи Віднем. Нині поштовху туристичному розвитку краю надала Всесвітня організація ЮНЕСКО. Саме вона визнала шедевром світової скарбнички архітектури ансамбль Чернівецького Національного університету ім. Ю. Федьковича. Колись там була митрополича резиденція. Цю цінну архітектурну світову спадщину ЮНЕСКО взяло під свою охорону.
Журналісти з усієї України мали змогу відвідати цю перлину архітектури. Потім побували у селі Біла Криниця. Колись сюди з Росії втікали переслідувані там старовіри. На нових землях вони знаходили захисток і спокій. Біла Криниця перетворилася у всесвітній центр старообрядництва. А її Успенський собор нині є пам’яткою архітектури світової величини. Часи більшовизму руйнували святиню. З Білої Криниці до Москви і Санкт-Петербурга було вивезено сотні друкованих та іконописних шедеврів. Ми потрапили на відкриття центру старообрядництва з музейними кімнатами та залами.
Музей зараз займається поверненням старих книг та ікон з Росії. У період розпаду СРСР президент Горбачов, його дружина та Лігачов зробили спробу реставрувати храм у Білій Криниці та створити на його основі центр старообрядництва. Чи то час був несприятливий, чи наміри були нещирими, але нічого з того не вийшло. Окрім нових втрат: зникли знову десятки книг, ікон та різних церковних речей.
Про художню і духовну цінність собору в Білій Криниці свідчить навіть те, що розпис його стін був зроблений за ескізами великого художника Вас-нєцова. Якщо село відбудувати, відреставрувати Собор, відновити монастирі, то Біла Криниця зможе повернути статус Всесвітнього центру старообрядництва. Кажуть, що влада вже має намір докласти до цього руки.
Але наразі ті руки до Білої Криниці так і не дійшли. Тому довелося трястися до села розбитою дорогою, ковтаючи пилюку і підстрибуючи на вибоїнах.
Цілковитим дисонансом старообрядницькому центру став Банченський монастир. Руки влади туди дійшли і доїхали. Там дорога – хоч яйце покоти. За лічені дні встелили асфальт для Кирила з Москви і влада перед ним стелилася. Патріарх Росії відкривав там новозбудований храм. Напевне, він був по-справжньому заскочений, коли побачив розкіш цього Божого дому. Ми також бачили багато храмів і в Україні, і у світі. Але таку кількість золота, мармуру, дорогоцінних речей спостерігали вперше. Не сказали б, що то все зроблено зі смаком. Та розкіш і золото (а воно там вимірюється уже не кілограмами, а тоннами), напевне, засліплює людей, затуманює їм розум, що й не в змозі замислитися: для чого і кому це потрібно? Чи усі ті спонсори і меценати золотом і мармуром хотіли відкупитися від Бога і купити собі індульгенцію?!..
Коли журналісти підняли у соборі голови, то побачили написи латиницею.
– Це що, католицький храм? – запитували журналісти зі сходу України.
– Ні. Всі написи зроблені румунською мовою.
– То це румунська церква?
– …
Цікаво, чи задавав ці питання Патріарх Російської православної церкви Кирило, коли освячував у Банченах собор? Якщо задавав, то яку він відповідь отримав?
Отож-бо.
Захоплюючись однією стороною банченської благочинності, ні українська влада, ані церква не помітили, як вони втрачають духовну основу цілого регіону. Ні патріарх Кирило (УПЦ МП), ні патріарх Філарет (УПЦ КП) й гадки не мали раніше, що Банченський монастир за рік-два оголосить себе духовною територією румунської православної патріархії. Не російської, не української, а румунської.
Аби стати монахом у Банченах, потрібно спочатку вивчити румунську мову. Про це журна-лістам розповідав один молодий монах. Він українець, вчився у ЧНУ. Коли задумав йти у монастир до Банчен, змушений був оволодіти румунською…
(Далі буде).
Петро КОБЕВКО
peredplata
