До 155-річчя від дня народження української письменниці, педагога, громадської діячки
Видатна українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора, що тоді було на околиці колишньої Австро-Угорської імперії, а тепер належить Румунії, в сім’ї дрібного урядовця Ю.Кобилянського. Але їй судилося прославити на весь світ Буковинський край, а її проза стала невичерпним джерелом для драматургії. А найкращі твори О.Кобилянської вийшли у перекладах багатьма мовами світу.
Велика родина Кобилянських, свого часу приїхала до Буковини з Галичини, а коли Ользі було 5 років, батька переводять до міста Сучави і вся родина переїздить туди. Там Кобилянські заприятелювали з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами загалом, так і між їхніми доньками, зокрема Ольгою Кобилянською та Ольгою Устиянович, зародилася щира дружба, яка тривала до кінця життя письменниці.
Нажаль Кобилянський-батько не міг дати належну освіту всім шістьом дітям. Чотирьох синів батьки послали навчатися до гімназії, а на дівчат — Ольгу та Євгенію — чекала доля добрих господинь, матерів, які мали займатися хатніми справами. Це було звичним явищем для такого маломістечкового середовища як Гура-Гумора, де, за тодішньою неписаною традицією, інтереси жінки мали обмежуватися кухнею, дітьми та церквою. Тому, хоч у душі Ольги Кобилянської з юних літ жило прагнення до освіти, до активної творчої праці, яке виповнювало все її єство і було сенсом її життя, закінчила вона тільки чотири класи народної школи, здобувши, за її висловом, основу «для дальшого розумового розвою». Згодом брат Ольги Степан став живописцем (серед його творів — портрети сестри). Ще один брат — Юліан — прославився як філолог та автор кількох підручників із латинської мови. Сестра Ольги Євгенія мала справжній талант до музики, майстерно грала на фортепіано. 1875 року родина Кобилянських переїжджає до гірського містечка Кимполунг, де батько отримав посаду секретаря при старостві. Тут Ольгу віддають до німецької початкової школи, навчають грі на фортепіано. Української мови Ольга навчалась удома і приватно, у школі — лише німецької та румунської. У Кимполунзі головним осередком культури був дім міського старости Йозефа Кохановського. У цьому домі Ольга позичала книжки, слухала музику, «пізнавала гарних людей і зустрічалася з прихильністю до українців». Вірною подругою Ольги Кобилянської назавжди стає Августа Кохановська. «Вона є мій «добрий ангел», як я її все називаю, і в ній пізнала я одну з тих небагатьох товаришок, котра мене справді любить», — згадуватиме згодом Ольга Кобилянська. Між ними була сильна душевна спорідненість.
Відколи Ольга закінчила 4 класи початкової школи, її не полишають мрії про подальшу освіту, яка на той час була важкодоступною для жінок. Тож вона наполегливо здобуває знання самостійно: позичає книжки, користується підручниками братів, прислухається до їхніх розмов та дискусій, багато читає. Її починає цікавити жіноче питання та проблеми емансипації. Тоді ж Ольга Кобилянська робить перші літературні спроби — веде щоденник (німецькою), пише поодинокі вірші (польською та німецькою), прозові нариси. Окрім того, вона ще й потрохи малює, полюбляє їздити верхи в гори, грає в аматорських виставах.
1881 року до Кимполунгу приїжджає лікар Атанасій Окуневський з 17-річною дочкою Софією Окуневською, з якою Ольга починає приятелювати. «Заговорила до мене українською мовою, переконуючи, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу — по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок», — згадує Ольга Кобилянська в автобіографії. 1883 року Софія Окуневська знайомить Ольгу з феміністкою та письменницею Наталією Кобринською, чия особистість дуже вплине на формування поглядів Ольги Кобилянської.
1889 року Ольга на деякий час переїжджає до Димки, а з 1891 року мешкає у Чернівцях.
Оскільки із її щоденника Кобилянська постає перед нами як вразлива й емоційна натура, то природно, що вона багато займалася самоосвітою.
Тоді для молодої дівчини це був один-єдиний шлях культурного зростання, літературного розвитку, і Ольга Кобилянська наважилася самотужки йти через терни до вершин «розумового розвою». Що в тих умовах означало стати на прю не тільки з власним батьком, який був суворою на вдачу людиною, а й із суспільно-політичними обставинами, які обмежували людину заскорузлими традиціями та прирікали жінку на духовне животіння.
Важливими та необхідними для розуміння специфічних умов розвитку таланту письменниці та особливостей її художньої спадщини є автобіографічні записи, листи, а також щоденники. Саме завдяки їм маємо можливість проникнути в соціально-культурне середовище, яке впливало на Ольгу та формувало її як письменницю. З документів дізнаємося, як молода Кобилянська наполегливо долала перешкоди на своєму життєвому шляху, як захоплювалася творами з соціології, політології та філософськими трактатами, як шукала себе в музиці (грала на фортепіано, цитрі, дримбі), непогано малювала та грала в театрі. Вона навіть хотіла стати професійною актрисою, але все-таки віддала перевагу літературі.
Сприйняття Кобилянською німецької культури проходило через її особисті зв’язки з відомими німецькими та австрійськими редакторами та видавцями журналів і газет. Це спілкування дало змогу їй надрукувати німецькою мовою різні твори, як-от «Природа», «Битва», «Некультурна», «Мужик».
Особливе значення мали тривалі контакти Ольги Кобилянської з німецьким письменником Людвіґом Якобовським (1868—1900 рр.), які відображали певні закономірності розвитку міжлітературних взаємин української та австрійсько-німецької літератур кінця XIX — початку XX століття. У 1890-ті роки, коли активізується співпраця з Людвіґом Якобовським, Кобилянська публікує німецькою свою статтю «Марко Вовчок та її оповідання», цілий ряд перекладених німецькою мовою оповідань українських письменників. Водночас ці контакти сприяли тому, що твори німецьких авторів друкувалися у перекладі українською мовою. Леся Українка, Осип Маковей, Денис Лукіянович, Антін Крушельницький перекладали твори Людвіґа Якобовського та друкували їх у чернівецькій «Буковині», у львівському «Літературно-науковому віснику».
* * *
Захоплення Кобилянської театром позначилося на її літературній творчості. Повісті та оповідання письменниці дуже близькі до драматургічних творів. Їх сюжети сповнені драматизму та насичені майстерно виписаними діалогами. Персонажі наділені індивідуальними рисами характеру, драматичні колізії побудовані за всіма законами драми. Це відчувала й сама письменниця. Тому ще за її життя були спроби інсценізації деяких творів. На прохання Ольги Юліанівни, ще 1913 року мала намір інсценізувати повість «В неділю рано зілля копала…» Леся Українка. Проте, незважаючи на певні напрацювання та розробки першої дії, хвороба цим планам завадила. Тож далеко не всі спроби інсценізації її творів були втілені на сцені чи видані окремо як п’єси.
Так, наприклад, косівським аматорами таки вдалося перекласти повість «В неділю рано зілля копала…» сценічною мовою і зреалізувати прем’єрну постановку драми до 35-річного ювілею літературної діяльності О.Кобилянської. Проте наскільки вдалою була інсценізація, сказати важко, оскільки рукопис так і не вийшов друком.
У 1936 році повістю «В неділю рано зілля копала…» вперше зацікавилися митці буковинського українського театру під керівництвом Сидора Терлецького та Івана Дудича. Вони доручили зробити інсценізацію повісті місцевому письменнику Іларію Карбулицькому. Він, із дозволу письменниці, відразу розпочав роботу. За основу для п’єси автор узяв усі головні колізії твору письменниці. У своїй інсценізації, йдучи за оригіналом повісті, Карбулицький акцентував на соціальній нерівності між представниками різних верств тодішнього суспільства. Такий підхід письменника, на перший погляд, справляє враження, що інсценізація не відхиляється від повісті. Насправді ж Іларій Карбулицький у драматургічному творі таки трохи змістив акценти. В його інсценізації помітне захоплення елементами фаталізму, тоді як сама письменниця на них не наголошувала. Та, незважаючи ні на позитивні сторони, ні на прорахунки інсценізації Іларія Карбулицького, через брак коштів для постановки вона так і не побачила сцени. А в 1939 році, не витримавши утисків румунської влади, перестав існувати сам театр. Проте рукопис інсценізації не загубився та тепер зберігається у фондах Чернівецького літературно-меморіального музею О.Кобилянської.
Вже після возз’єднання Буковини з Радянською Україною знову виникла ідея інсценізувати повість «В неділю рано зілля копала…» Зреалізувати її взявся тоді молодий буковинський журналіст, а нині відомий письменник Володимир Бабляк. Порадившись із письменницею, він відразу розпочав роботу. А вже невдовзі читав свій варіант інсценізації Кобилянській. Окрилений запевненнями письменниці, що робота йому вдалася, Бабляк віддав рукопис прологу до драми в редакцію альманаху «Вільна Буковина». 1941 року пролог навіть вийшов друком. Проте з часом письменник скептично оцінив свою спробу інсценізації повісті «В неділю рано зілля копала…» Переосмислив він і слова Ольги Кобилянської, сказані тоді стосовно його інсценізації: «Якби це трапилося тепер, — писав пізніше В.Бабляк, — я б її тихі добрі слова розшифрував так: коли мені було стільки років, скільки тобі, юначе, я теж робила дурниці… Але тоді вибіг за двері ощасливлений. А сьогодні, перечитуючи те, що мав зухвалість показувати їй, паленію від сорому».
* * *
Ольга Кобилянська пристрасно любила різні види мистецтва. Пізніше ця любов втілювалася в оповіданнях Impromtu phantasie та Valse melancolique, а ще робила її прозу невичерпним джерелом для драматургії.
Зображення життя села, його соціально-психологічних та морально-етичних проблем — одна з провідних ліній творчості Кобилянської. «Щоденники» письменниці переконливо свідчать, що в 2-й половині 1880-х рр. вона замислювалася над долею народу, пов’язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. У новелі «Жебрачка» (1895) авторка вперше показала людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 1890-х рр. Кобилянська заглибилась в селянське життя через її тісні контакти із жителями сіл, зокрема Димки (згодом це село ввійшло в її творчість картиною страшного братовбивства в повісті «Земля»).
Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах «Банк рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна». Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість «Земля».
Незважаючи на те, що інсценізувати намагалися переважно повість О.Кобилянської «В неділю рано зілля копала…», першими на сцені професійного театру з’явилися герої повісті «Земля». Інсценізацію та постановку спектаклю на сцені Чернівецького обласного драматичного театру, який саме повернувся з евакуації, здійснив у 1947 році художній керівник театру Василь Василько. Він старанно дослідив побут, звичаї, що віками супроводжували убоге життя буковинського селянина, та відтворив їх у виставі. Відтворюючи перебіг значних подій, сповнених глибокого драматизму, режисер зміг глибоко розкрити задум повісті О.Кобилянської, примусивши глядача осмислити їх та збагнути силу влади землі в тодішньому суспільно-політичному середовищі.
Обробку народних мотивів у виставі здійснив композитор Б.Крижанівський, а сценічне оформлення створив художник О.Плаксій. Варто наголосити на масових сценах вистави, оскільки, на думку театральних критиків, вони були одним із досягнень режисера. У масових сценах В.Василька кожен окремий учасник, не втрачаючи своєї індивідуальності, залишався складовою частиною загального дійства.
У тій виставі «Земля» вперше яскраво засяяли зірки акторів буковинської сцени В.Сокирка, Ю.Величка, П.Міхневича, М.Кисельової та К.Ципи. Разом вони створили блискучий мистецький ансамбль, а ролі, зіграні ними, стали своєрідним випробуванням для акторів театру багатьох поколінь. Загалом, вистава В.Василька «Земля» стала визначною подією не тільки у громадському житті краю, а й у житті творчого колективу. 1954 року театру було присвоєно ім’я О.Кобилянської. А виставою «Земля» започатковано своєрідний мистецький літопис Буковини за творами буковинських авторів.
Режисер театру, народна артистка УРСР Є.Золотова, продовжуючи традиції, закладені В.Васильком, спробувала в 1980 році з допомогою сучасних засобів сценографії (заслужений художник УРСР В.Лассан) створити узагальнено-символічний образ вистави, акцентувавши на важливих ідейно-художніх епізодах. Режисер та художник відмовилися від традиційного сценічного оформлення та вдалися до лаконічної, образної та функціональної сценографії. На тлі такого сценографічного вирішення простору на перший план, за їхнім задумом, вийшли цікаві людські характери, створені акторами театру, та насамперед образ Івоніки у виконанні народного артиста УРСР П.Нікітіна.
Майстерно відтворені масові сцени, виразні мізансцени чітко спрацювали на надзавдання режисера, згідно з яким, основним героєм вистави став народ. Це був новий, крізь призму свого часу, погляд буковинських митців на твір Ольги Кобилянської.
* * *
Після постановки «Землі», В.Василько у 1949 році зробив начорно інсценізацію повісті «В неділю рано зілля копала…» та розробив до неї свої режисерські нотатки. Остаточний же варіант п’єси драматург завершив 1953 року.
Перше сценічне прочитання п’єси В.Василька, прем’єра якого відбулася в 1952 році, належить не чернівчанам, а московському циганському театрові «Ромен». Правда, москвичі не тільки змінили назву п’єси — у них вона вийшла як «Девушка счастье искала», — а й так переробили на циганський лад саму інсценізацію, що автор навіть висловив театрові своє невдоволення.
Серед українських театрів пальма першості у сценічному прочитанні належить Бердичівському українському драматичному театрові, який поставив п’єсу в 1954 році. Готуючись до 100-річчя від дня народження О.Кобилянської, в 1963 році Чернівецький музично-драматичний театр ім. О.Кобилянської втретє звертається до творчості своєї патронеси. Актор театру Олександр Ананьєв взявся за інсценізацію її новели з народного життя «Вовчиха». Для реалізації свого задуму та втілення провідної теми оповідання — морального виродження людини, зумовленого жадобою збагачення, — автор частково використав мотив оповідання «Банк рустикальний», а для правдивого відтворення подій Першої світової війни — «Лист засудженого вояка до своєї дружини». Майстерне поєднання автором у сценічній драмі згаданих літературних творів письменниці надало його п’єсі соціального звучання, а вчинкам головної героїні Зої Жмут — психологічної умотивованості. Автору інсценізації у тісній співпраці з режисером-постановником, народною артисткою УРСР Є.Золотовою та художником О.Плаксієм вдалося створити на сцені справді народну соціальну драму. Вистава «Вовчиха» не тільки була вдалим продовженням сценічного літопису Буковини, а й стала справжньою мистецькою подією в театральному житті України та була удостоєна найвищої нагороди на Республіканському огляді найкращих творчих робіт сезону 1963–1964 років.
Душею акторського ансамблю була, звісно, виконавиця головної ролі Зої Жмут народна артистка УРСР Галина Янушевич. Як писала тодішня столична преса, «створений нею образ за самобутністю художніх засобів, гостротою сценічного малюнку нагадував незабутні шедеври акторської майстерності Амвросія Бучми, Мар’яна Крушельницького». Завдяки талантові актриси «Вовчиха» стала справді культовою виставою Чернівецького музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської, що йшла на сцені понад двадцять років. А Галина Янушевич була незмінною виконавицею ролі Зої Жмут.
На чернівецькій сцені інсценізація з’явилася тільки 1955 року. Здійснив її постановку тодішній художній керівник театру Б.Борін. Завдяки його режисерській розробці спектаклю в цілому та чітко поставленому надзавданню перед кожним виконавцем, режисерові вдалося в тісній співпраці з художником Г.Нарбутом, композитором І.Шамо та балетмейстером О.Терещенком створити справжній реалістичний шедевр, у якому вони загострили соціальне звучання твору. «Композиційна чіткість, романтичне забарвлення, тонка поетичність, виразність та емоційна піднесеність характеризують цю інсценізацію» — відзначали відразу після прем’єри критики та науковці. Вистава мала довге сценічне життя та пройшла понад 500 разів. Невід’ємною складовою успіху вистави був талановитий ансамбль акторів-виконавців головних ролей: Г.Янушевич, П.Міхневич, М.Шутько, В.Зимня, О.Садовникова. Попри всі застороги, вистава стала справжнім мистецьким надбанням творчого колективу театру. Пізніше театр ще двічі звертався до інсценізації В.Василька «В неділю рано зілля копала…»
У 1984 році нею скористався головний режисер театру Пивоваров. За жанром його спектакль прибрав назву «легенда», та, відповідно, сюжет та образи його героїв набули романтичного трактування. Режисер будував виставу в двох площинах: епічній та драматичній. Носієм епічного, романтичного у виставі був образ Маври, драматичного, фатального кохання — Туркиня (Тетяна). Завдяки розвиткові дії в межах цих двох полюсів, нова сценічна інтерпретація «В неділю рано зілля копала…» стала сучасним гімном незбагненному та трагічному коханню. Музика, яку написали Жанна та Левко Колодуби, визначила стиль вистави як фольклорно-етнографічну стихію.
Майже через десять років, у 2003-му, до 140-річчя від дня народження О.Кобилянської заслужений артист УРСР О.Мосійчук втретє поставив виставу «В неділю рано зілля копала…» В.Василька за повістю О.Кобилянської.
В 2013 році на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави “Земля” за романом Ольги Кобилянської. Інсценізацію містерії здійснив молодий режисер Давид Петросян, який став також її художником-постановником та автором збірної музики.
Д.Петросян: “Для нас було надважливо передати такий масивний пафосний матеріал не пафосно, а знайти прості і зрозумілі рішення у його викладенні.
Оскільки це класика, тут не стоїть питання актуальності, я навіть побоювався надактуальності цього матеріалу – боротьба за землю. Як будь-яка хороша література, роман “Земля” несе в собі вічну тему, що сприймається різними поколіннями по-різному. Іноді про деякі речі людям варто нагадувати і заново розкривати їх. Насправді, у цій виставі кожен бореться за любов”.
У виставі крім основних героїв – родини Федорчуків, з’явилася ще одна дійова особа – Вона, власне це і є земля, яка набула людської подоби. У самої Ольги Кобилянської земля також була персоніфікована: Івоніка та й інші персонажі звертаються до неї, як до живої істоти, що дихає, чує, відчуває. Таким є сучасне режисерське рішення.
До 150-річчя від дня народження письменниці Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської представляв нову постановку легендарної повісті Ольги Кобилянської. На відміну двох попередніх, основу тексту цієї інсценізації становить рукопис Василя Василька (1946 р.), адаптований Мирославом Гринишиним, із залученням другої частини. Глядачі мали змогу побачити іншу «Землю» – історію Сави, людини, котра пішла на гріх заради землі. У виставі піднята не тільки тема влади землі над людиною, а насамперед, психологія людської душі. Не зважаючи на те, що трагедія братовбивства – реальний факт, драматургія розгортається через символічний та в певній мірі містичний показ внутрішнього світу героїв, якими обгорнуті події. Історія людини, яку перемогла земля, не втрачає актуальності й сьогодні, не зважаючи на те, що була написана сто літ тому. У виставі задіяний увесь акторський склад, балет та оркестр Чернівецького академічного музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської.Режисером-постановником є заслужений діяч мистецтв України Мирослав Гринишин, художник-постановник – Андрій Романченко, композитор та диригент – Володимир Шнайдер.
До 155-річчя від дня народження видатної землячки, глядача очікує прем’єра п’єси «Поранкова душа», написана з Ольги Кобилянської про Ольгу Кобилянську. Постановку здійснює Василь Вовкун — український режисер, сценарист, культуролог, генеральний директор та художній керівник Львівського національного театру опери та балету.
* * *
Тож, попри численні спроби інсценізації творів Ольги Кобилянської, за життя письменниця так і не побачила своїх героїв на театральній сцені.
До ювілею письменниці, педагогині, громадської діячки ЧОУНБ ім. Михайла Івасюка започаткувала мереживний проект «Буковина читає Ольгу Кобилянську», в рамках якого відділ мистецтв презентував виставку робіт учнів художніх шкіл та шкіл мистецтв області «Різнобарвність творів Ольги Кобилянської», підготував матеріали про театральність творів Ольги Кобилянської та розгорнув книжково-ілюстративну експозицію, що вміщує друковані джерела про життя та творчість письменниці та унікальні світлини з архіву Літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської. А також підготував тематичний аудіоподкаст «Театральність творів Ольги Кобилянської».
Запрошуємо чернівчан та гостей міста до ознайомлення!
peredplata
